Оцінка ефективності портфеля цінних паперів за критерієм Дженсена. Очікуваний і безризиковий дохід для різних періодів різний. Тому необхідно враховувати часові ряди (серії) очікуваних норм прибутку цінного паперу або портфеля. Більше того, припускаючи, що модель оцінки капіталу емпірично дійсна, оцінку основного капіталу за один період за будь-яким видом цінних паперів можна обчислити за формулою:
,
де E (Ri) – очікуваний дохід за цінним папером або портфелем;
RFR – коефіцієнт безризиковості для одного періоду;
bі – систематичний ризик за цінним папером або портфелем;
Е(Rm) – очікуваний дохід за ринковим портфелем цінних паперів із несталим курсом.
Декомпозиція надлишкового прибутку. Техніка визначення ефективності, розроблена Дженсеном та іншими аналітиками, в першу чергу пов’язана з оцінкою загальної ефективності взаємних фондів. Вона дає лише загальне уявлення про те, наскільки вдало менеджери вибрали фонди для своїх портфелів. Але не було спроб визначити, наскільки вдало менеджери вибрали фонди і урізноманітнили портфелі за звичайними фондами. Для цього можна використовувати широковизнану техніку декомпозиції, запропоновану Фама. Фама продовжив аналітичні методи, розроблені Шарпом, Трейнором і Дженсеном. Він запропонував спосіб для декомпозиції надлишкового прибутку взаємних фондів з метою зміцнення опору портфеля цінних паперів систематичному і несистематичному ризику. Ця техніка базується на припущенні, що при виборі цінних паперів менеджери не завжди включають усі альтернативні фонди у свої портфелі, тобто вони намагаються вибрати недооцінені цінні портфелі і, як наслідок цього, втрачають у диверсифікації. У такому випадку, якщо портфель недостатньо урізноманітнений, він підлягає не лише систематичному, але і несистематичному ризику.
Відповідно до сучасної теорії, портфель підлягає лише систематичному ризику, який дорівнює загальному ризику, і не має несистематичного ризику:
,
де Si – стандартне відхилення портфеля і;
Sm – стандартне відхилення ринку;
bі – ризик для портфеля.
Якщо портфель зовсім неурізноманітнений, співвідношення буде наступне:
,
Отже, ризик такого портфеля буде більшимй
Для використання техніки Фама робляться наступні обчислення:
1) спочатку визначається диференційний дохід (DRi) за кожним портфелем спільних фондів:
де Ri – очікувана норма доходу за очікуваний період;
DRi – диференційний дохід для портфеля, що досліджується;
bі – систематичний ризик.
Фама визначив цей дохід як «дохід селективності»;
2) обчислюється гіпотетичне b, що показує ступінь урізноманітненості:
де Si – стандартне відхилення портфеля і;
Sm – стандартне відхилення ринку;
3) очікувана форма доходу (Ri) за портфелем, якщо ризик вважається гіпотетичним bhi:
4) чиста селективність (NSi) обчислюється як різниця між дійсним доходом (Ri) і очікуваним доходом по портфелю Ri, якщо ризик визначається гіпотетичним (bhi):
На додаток до методу чистої селективності Фама запропонував способи обчислення збитків або доходів від різних видів диверсифікації:
а) доходу з урахуванням фактичного ризику:
де Rm – дохоі на ринку цінних паперів;
Ri – безризиковий дохід;
Br – дохід, дійсний для портфеля;
б) доходу при задовільній диверсифікації (RPD):
де
в) втрат або доходу при поганій диверсифікації (IDL):
Даний метод дозволяє обчислити, чи є портфель добре диверсифікованим порівняно з ринком цінних паперів.
Як правило, багато інвесторів намагаються пристосувати свій портфель до ринку цінних паперів. Але деякі не потребують диверсифікації – ті, які інвестують лише в акції (спекулятивні, зростаючі чи зі стабільним доходом) або лише в облігації.
Питання для перевірки засвоєних знань
1. Охарактеризуйте типи інвестиційних портфелів.
2. Назвіть та охарактеризуйте зміст сучасних портфельних теорій.
3. Яка методика оцінки вартості фінансових інструментів?
4. Як розраховується прибуток на акцію?
5. Які коефіцієнти застосовуються для характеристики облігацій?
6. Як оцінюються похідні цінні папери?
7. Як визначається вартість опціону ?
8. Розкрийте сутність моделі оцінки капітальних активів.
9. У чому полягає сутність порівняльного методу оцінки вартості акцій?
10. Розкрийте сутність теорії портфеля Марковіца.
Тести для проведення контролю
1. Головною метою формування інвестиційного портфелю є:
а) реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів;
б) реалізація політики покращання інвестиційного клімату;
в) реалізація політики фінансового інвестування, спрямованої на екологічну безпеку регіону;
г) реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш безпечних фінансових інструментів.
2. Вкажіть, що позначається буквеними виразами у формулі розрахунку балансової вартості однієї акції – Аб:
де:
Ка – ?
Р – ?
Q – ?
Реальні інвестиції
Глава 9. Характеристика та обгрунтування реальних інвестиції
9.1. Класифікація реальних інвестицій.
9.2. Поняття інвестиційного проекту. Життєвий цикл проекту.
9.3. Склад техніко-економічного обґрунтування інвестицій.
9.4. Бізнес-план інвестиційного проекту.
9.5. Маркетингове планування.
Ключові слова: реальні інвестиції, інвестиції в нематеріальні активи, сутність інвестицій, інвестиції в НДР, капітальні вкладення, накопичення, обсяг інвестицій, норма інвестицій, життєвий цикл проекту, інвестиційна фаза, фаза експлуатації, ідентифікація, експертиза інвестиційного проекту, техніко-економічне обґрунтування, обґрунтування інвестицій, бізнес-план інвестиційного проекту, капітальні витрати, податковий план інвестиційного проекту, баланс грошових потоків, маркетингове планування, диверсифікація.
9.1. Класифікація реальних інвестицій
До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів.
Реальні інвестиції бувають наступних видів:
– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;
– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
– валові інвестиції – як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення.
Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби.
Інвестиції в основні засоби включають:
– придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;
– модернізація діючого обладнання;
– будівництво і реконструкція будівель та споруд;
– технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;
– нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.
Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:
– нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;
– нових та додаткових запасів готової продукції;
– збільшення рахунків дебіторів.
Необхідність подібних інвестицій полягає в тому, що при збільшенні обсягу виробництва товарів, як правило, повинні автоматично збільшуватися товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих елементів та готової продукції. Крім того, у зв’язку із збільшенням обсягу виробництва та продаж збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це – активні статті балансу, і їх позитивне нарощення повинно фінансуватися із додаткових джерел.
Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням торгової технології (патенту чи ліцензії) та торгової марки.
Супутніми інвестиціями є:
– вкладення в об’єкти, пов’язані територіально та функціонально з прямим об’єктом:
– вкладення в об’єкти, безпосередньо технологічно не пов’язані із забезпеченням нормальної експлуатації (під’їзні шляхи, лінії електропередач, каналізація і т.п.);
– вкладення невиробничого характеру, наприклад, інвестиції в охорону навколишнього середовища, соціальну інфраструктуру.
Інвестиції в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:
– матеріальні засоби (обладнання, стенди, комп’ютери та різноманітні прибори), що необхідні для проведення передпроектних досліджень;
– оборотні кошти, необхідні, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту чи вузу на замовлення підприємства;
– ліцензії та технології;
– навчання персоналу.
Капітальними вкладеннями називаються засоби, що вкладені в розширене відтворення основних фондів (ОФ). Звичайно на капітальні вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни.
Серед основних результатів використання капітальних вкладень необхідно виділити:
1) реалізацію соціальних програм;
2) пропорційне розміщення продуктивних сил країни;
3) гармонійний розвиток галузей народного господарства;
4) прискорення темпів науково-технічного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;
5) реалізацію програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондів;
6) здійснення важливих будівництв.
Найбільш загальною є наступна класифікація реальних інвестицій.
За джерелами фінансування:
– централізовані – за рахунок коштів державного бюджету та державних кредитів;
– нецентралізовані – за рахунок довгострокових банківських кредитів, власних коштів підприємств, іноземних інвестицій.
Сьогодні в Україні спостерігається тенденція до збільшення частки централізованих капітальних вкладень. Така ситуація пов’язана із державною політикою у фінансовій та банківській сферах.