Затвердження пооб’єктного переліку належить до компетенції Кабінету Міністрів. Рішення про надання концесії приймаються за підсумками концесійного конкурсу. Отже, Закон створює нові можливості для інвестиційної діяльності, реалізація яких залежатиме від дій виконавчої влади.
Аналіз нормативних актів, що визначають інвестиційний клімат України, показав наступне.
В останні роки політика щодо іноземних інвестицій носила суперечливий, подвійний характер. З одного боку, іноземні інвестори були допущені, хоча і з деякими обмеженнями, у заборонений для них раніше страховий та банківський бізнес, до участі в процесі приватизації. А з іншого – інвестиційна діяльність за участю іноземного капіталу все більше переводиться на національний режим.
На думку іноземних інвесторів, основним недоліком проведених перетворень була практично щомісячна зміна умов функціонування іноземного капіталу. Часта зміна «правил гри» на ринку капіталів відобразилась у негативних оцінках ситуації в Україні з боку закордонних банків, консультаційних та юридичних фірм, оскільки в загальноприйнятих методах розрахунків ступеня ризику правова стабільність відіграє ключову роль. А це, підірвавши довіру до довгострокової усталеності режиму інвестування, не сприяло притоку іноземних інвестицій.
Будь-який інвестор постійно діє, виходячи із співвідношення між отриманням розміру можливого прибутку та ризиком. На відміну від учасників процесу прямої купівлі-продажу товару, інвестор має намір вкласти свій капітал з розрахунком на майбутній результат і повинен бути впевнений у надійності операцій, які планує. У зв’язку з цим завдання приймаючої сторони, якщо вона серйозно і надовго зацікавлена в іноземних інвестиціях, полягає в створенні стабільного для ділової активності і зрозумілого для вкладника капіталу інвестиційного режиму. Як вважають самі інвестори, краще мати не зовсім гарні, але стабільні правила та умови інвестиційної діяльності (відносини власності, рівень оподаткування, репатріація прибутків та капіталів і т.д.), ніж більш привабливі, але схильні до постійних змін. При «правилах гри», які постійно змінюються, інвестори не можуть впевнено планувати свої дії на перспективу. У таких умовах вони або вимагають більш високих прибутків в якості компенсації за ризик, або втримуються від капіталовкладень, або обирають мінімально ризиковану стратегію. Наприклад, з точки зору американських вкладників, при роботі в Україні мінімальні норми прибутку повинні бути на 25 – 40 % вище, ніж у Західній Європі, і на 65 – 75 % вище, ніж у США.
Вибір та реалізація менш ризикованої стратегії підтверджується тим фактом, що свої капітали інвестори вкладають у великі сировинні проекти, де прибуток гарантовано виробництвом продукту, а фінансування можуть підтримувати міжнародні фінансові організації. До цієї категорії належать інвестиції на маловитратні виробництва товарів споживання та послуг або такі, що здійснюються в обладнання, яке вже було в користуванні. Однак більшість іноземних інвесторів, зберігаючи від ризику значні суми, найчастіше лише створюють підприємницькі структури, але не наповнюють їх фінансовими ресурсами, очікуючи стабілізацію економічної та нормативно-правової ситуації.
3.4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності
Основними міжнародними державними організаціями є:
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – спеціалізоване агентство, створене в 1945 році, що працює у співробітництві з ООН з метою допомоги у фінансуванні повоєнного відновлення господарства та підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантій позик, які отримані з інших джерел. Банк надає позики на комерційній основі для спеціалізованих проектів чи більш загальних цілей соціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошових ринках. Банк разом із своїми філіями – Міжнародною асоціацією розвитку та Міжнародною фінансовою корпорацією – часто називають Світовим Банком (Word Bank). Ним володіють уряди 151 країни, які також повинні бути членами Міжнародного валютного фонду. Штаб-квартира банку знаходиться у Вашингтоні, відділення – у Парижі і Токіо.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) – філія МБРР, створена у 1956 році з метою надання допомоги приватним проектам. Вона є юридично і фінансово самостійною організацією, але використовує кошти Світового банку для надання приватним інвесторам. Роль МФК значно посилилася у 80-90 роки з розвитком кризи державних заборгованостей та переорієнтації міжнародних фінансових структур на приватнопідприємницький сектор. Штаб-квартира МФК знаходиться у Вашингтоні.
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – підрозділ ООН, створений у 1945 році для сприяння валютному співробітництву та розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют і допомоги державам, які мали короткострокові проблеми у вирівнюванні своїх платіжних балансів, у підтримці обмінних курсів їх валют. Фонд допомагає своїм членам, виділяючи для них іноземну валюту, яку вони хочуть купити на еквівалентну суму своєї валюти. Країна-член повертає Фонду кошти, викуповуючи свою валюту за валюту, прийнятну для Фонду, звичайно протягом 3 – 5 років.
Фонд фінансується за рахунок членських внесків, розміри яких залежать від оцінки добробуту його членів. Кількість голосів у кожної країни безпосередньо залежить від розміру її внесків. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
У 50-і роки МБРР почав спеціалізуватися на фінансуванні «проектів розвитку» в галузі сільського господарства, будівництва і промисловості. Збільшується кількість кредитів, що надаються для здійснення програм «структурного регулювання», тобто на повну перебудову економіки.
Діяльність МБРР дедалі тісніше поєднується з діяльністю і політикою МВФ, коли надаються «обумовлені кредити», тобто кредити під зобов’язання держави провадити рекомендовані МВФ і МБРР реформи. «Обумовлені кредити» видаються на термін до 25 років на умовах ставки з «плаваючими» відсотками, яка переглядається кожні півроку.
Статутний капітал МБРР у 1987 році був доведений до 85 млрд. доларів США. Для оперативної діяльності банк постійно залучає кошти переважно через випуск облігаційних позик на національних ринках капіталів більш ніж ста країн світу, а також на європейському ринку.
Пост президента МБРР традиційно обіймає представник США. МБРР має дві спеціалізовані філії. Одна з них – Міжнародна фінансова корпорація (МФК), яка покликана фінансувати підприємства приватного сектора в країнах- членах МФК. Корпорація надає позики на 15 років. Вона має право безпосередньо брати участь в акціонерному капіталі підприємств, що будуються або розширюються, з правом подальшого перепродажу акцій приватним підприємцям. Другою філією МБРР є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), яка спеціалізується на сприянні економічному розвитку найбільш економічно відсталих країн світу шляхом надання пільгового фінансування. Це безвідсоткові кредити на 50 років із 10-річним пільговим періодом, протягом якого стягуються тільки комісійні в розмірі 0,75 % на адміністративні витрати. 90 % кредитів МАР надає країнам із найнижчим рівнем життя.
МФВ є центральним регулюючим органом світової валютної системи. Він встановлює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері. Основними завдання МВФ є:
– забезпечення постійного механізму міжурядових консультацій і співробітництва у валютних питаннях;
– стабілізація валютних курсів;
– запобігання конкурентному знеціненню грошової одиниці;
– встановлення між країнами-членами багатосторонньої системи платежів за поточними операціями та усунення валютних обмежень з метою безперешкодного розвитку зовнішньоекономічного обміну;
– надання кредитів для врегулювання дефіцитів платіжних балансів;
– поновлення в деяких випадках міжнародної заборгованості шляхом випуску штучних резервних активів.
Фінансова база МФВ складається із внесків країн-членів цієї організації. До складу МФВ входять більш ніж 150 країн світу. Більшість поточних рішень фонду приймається не голосуванням, а шляхом консенсусу, що розширює можливості невеликих держав висловлювати і захищати власну точку зору. Роль МВФ у світовій економіці, його кредитна діяльність стали важливими елементами стратегії врегулювання проблеми міжнародної заборгованості.
Основна особливість МВФ як кредитора – це його можливості впливати на господарську політику національних урядів. У кожному випадку розробляється державна програма фінансово-економічної стабілізації або структурної адаптації. Деякі країни-позичальники мають досить тверді економічні позиції, зрілий науковий потенціал для самостійної розробки власних програм. Після схвалення цих програм МВФ вони одержують потрібні ресурси.
МФВ висуває ряд умов надання позик і кредитів:
– стабілізація економіки;
– зниження бюджетного дефіциту;
– стимулювання інвестиційних процесів;
– зменшення дотацій збитковим підприємствам і галузям;
– заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни і виконання зобов’язань перед зовнішніми кредиторами;
– офіційне використання ринкового обміну курсу гривні щодо іноземних валют;
– реалізація програми структурної перебудови та приватизації;
– здійснення митної політики з метою створення сприятливих умов для міжнародної торгівлі;
– скасування обмежень щодо рівня рентабельності для підприємств при переході до оподаткування прибутку.
МВФ використовує декілька механізмів фінансової допомоги.