– перегляд підходів до самих інститутів спільного інвестування. Необхідно зняти обмеження щодо обсягу і напрямів інвестицій, залишивши тільки вимоги до диверсифікації власних активів;
– лібералізація валютного законодавства України для інвестиційних фондів та інвестиційних компаній із правом управляючого компанії інвестувати кошти фонду в інвестиційні фонди чи корпоративні папери західноєвропейських фондових бірж відповідно до процедури, яка встановлюється Нацбанком;
– вжиття заходів щодо захисту грошових коштів учасників, що дозволяють тримати їх у валюті з довгою позицією.
Питання для перевірки засвоєних знань
1. Дайте характеристику суб’єктів інвестиційної діяльності та їх діяльності на інвестиційних ринках.
2. Заповніть схему «Класифікація суб’єктів інвестування».
3. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність нефінансових фірм.
4. Дайте характеристику держави-інвестора.
5. Наведіть способи та умови залучення приватного капіталу до сектора економічної інфраструктури.
6. Охарактеризуйте державне регулювання інвестиційного процесу.
7. Дайте характеристику державному регулюванню ринку цінних паперів.
8. Як впливає фінансово-кредитна система на інвестиційний процес?
9. Які функції виконує інвестиційний банк?
10. Охарактеризуйте діяльність інвестиційної компанії.
11. Які обмеження накладає держава на діяльність інвестиційних фондів?
12. Дайте характеристику діяльності інститутів спільного інвестування.
Тести для проведення контролю
1. Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:
а) державне кредитування, державні позики, роздержавлення та приватизація, податки на іноземні інвестиції, амортизаційна політика, стандартизація;
б) антимонопольні заходи, стандартизація, ліцензування і квотування, державний лізинг, амортизаційна політика, податкове регулювання, державне кредитування, державні позики, роздержавлення та приватизація;
в) податкові пільги, субсидування національного інвестора, державне кредитування, державний лізинг, стандартизація, антимонопольні заходи;
г) державне кредитування, амортизаційна політика, бюджетна політика, податкова політика, стандартизація, ліцензування і квотування.
2. Захист національного інвестиційного ринку здійснюється за допомогою:
а) високих митних зборів на товари, що імпортуються, податків на іноземні інвестиції, обмеження або заборони ввезення окремих товарів, заохочення розвитку національного товаровиробника, субсидування національного інвестора;
б) митної політики, податкової політики, роздержавлення та приватизації;
в) податкової політики, обмеження або заборони ввезення окремих товарів;
г) державних субсидій та митної політики.
3. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату здійснюється через:
а) податкові пільги чи канікули, пільгові кредити, стандартизацію;
б) державні субсидії, пільгові кредити, податкові пільги чи канікули, заохочення до створення підприємств з іноземними інвестиціями;
в) митну політику та державні субсидії;
г) податкову політику та пільгові кредити.
4. Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що:
а) здійснює діяльність, пов’язану із залученням коштів, за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних коштів у цінні папери інших емітентів;
б) здійснює діяльність, пов’язану із залученням коштів за рахунок емісії цінних паперів інших компаній та інвестування цих коштів у власні цінні папери;
в) здійснює діяльність, пов’язану із залученням коштів від продажу матеріальних цінностей в інвестиційну діяльність інших компаній;
г) здійснює діяльність, пов’язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестування власних коштів у власні цінні папери.
Глава 3. Іноземні інвестиції
3.1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація.
3.2. Проблеми іноземного інвестування в Україні.
3.3. Державна політика заохочення іноземних інвестицій.
3.4. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності.
Ключові слова: іноземні інвестиції, державні інвестиції, приватні інвестиції, прямі інвестиції, портфельні інвестиції, іноземні інвестори, інвестиційна політика, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.
3.1. Сутність іноземних інвестицій та їх класифікація
Визначення категорії «іноземні інвестиції» є ключовим питанням для законодавця, оскільки таким чином він визначає коло правовідносин, які підпорядковані регулятивному процесу даного законодавства.
Признаючи ту чи іншу особу іноземним інвестором, держава тим самим визнає його право на пільги та гарантії, що проголошені в Законі «Про режим іноземного інвестування».
Згідно з Законом України «Про режим іноземного інвестування» під іноземними інвестиціями розуміють усі «цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту».
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:
– участь іноземних інвесторів у підприємствах України;
–створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;
– придбання діючих підприємств;
– придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.д.).
Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.
Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. У цьому випадку мова йде про відношення між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі і «діагональні відносини», коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі.
Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв’язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі.
Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов’язання держави-боржника за отриманими кредитами (наприклад, сплата процентів) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, надання прав на розробку природних ресурсів).
Перелік видів (форм) іноземних інвестицій, що надається в законодавчих актах і міжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює всі види майнових цінностей, які іноземний інвестор вкладає на території приймаючої сторони.
До цього переліку входять: рухоме і нерухоме майно (приміщення, споруди та інші матеріальні цінності) та відповідні майнові права, включаючи заставу; грошові кошти; акції, внески, облігації чи будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі і спільних; право вимоги за грошовими внесками, які вносяться для створення економічних цінностей, чи послугами, що мають економічну цінність; права на результати інтелектуальної діяльності, що визначаються як права на інтелектуальну (в тому числі і промислову) власність; права на здійснення господарської діяльності, які надаються на основі закону чи договору, включаючи частково право на розвідку та експлуатацію природних ресурсів.
Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МФВ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством – не менше 10 %, у країнах Європейського Співтовариства – 20 – 25 %, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50 %).
Прямі інвестиції поділяються на дві групи:
– трансконтинентальні капітальні вкладення, зумовлені кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати відіграють у цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Різниця у витратах виробництва порівняно з материнською компанією є меншим фактором впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, в якій необхідно створювати нові виробничі потужності;
– транснаціональні вкладення – прямі вкладення, часто в сусідній країні. Мета – мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.
Риси, що характерні для прямих інвестицій:
– при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, втрачають можливість швидкого виходу з ринку;
– більший ступінь ризику та більша сума, ніж при портфельних інвестиціях;
– більш високий термін капіталовкладень, характерних для країн-імпортерів іноземного капіталу.
Прямі іноземні інвестиції спрямовуються в приймаючі країни двома шляхами:
– організація нових підприємств;
– купівля або поглинання вже діючих компаній.
З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак за параметром «Втрачена вигода» другий шлях доцільніше.
Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестиції. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора отриманням частки прибутку (дивідендів).
У певних випадках міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, в силу двох причин: