Завданням ІК та ІФ є розв’язання проблем, які виникають у непрофесіональних суб’єктів при самостійному інвестуванні на ринку акцій. До яких проблем можна віднести:
1) проблему вибору об’єкта інвестування. Її ефективне розв’язання залежить від компетентності інвестора, обсягу та достовірності інформації, якою він володіє. Проведення навіть простого порівняльного аналізу в межах фондового ринку потребує отримання та обробки досить значної за обсягом інформації. Інвестору необхідно визначити дохідність акцій окремих емітентів, секторів економіки, простежити динаміку курсів за певний період часу тощо;
2) окремі привабливі фінансові інструменти можуть бути просто недоступними для дрібних непрофесійних інвесторів. Акції з найвищим рівнем ліквідності обертаються на біржових ринках, а учасниками біржових операцій можуть виступати тільки професіонали – продавці цінних паперів, які обслуговують досить масштабні операції з цінними паперами.
Поява в Україні ІФ та ІК пов’язана, головним чином, із приватизацією. Засновники ІФ та ІК переважно розраховували на отримання приватизаційних доходів за рахунок:
а) придбання акцій інвестиційно привабливих підприємств, від яких у подальшому можна отримати певний дохід – дивіденди, продаж за більш високою ціною;
б) надання послуг у придбанні акцій під замовлення – для тих клієнтів, які були позбавлені можливості брати участь у сертифікатних аукціонах.
Для цього багато ІФ та ІК здійснювали фактичну скупку приватизаційних сертифікатів у громадян за наступною схемою: громадяни обмінювали свої «ваучери» на інвестиційні сертифікати ІФ чи ІК, які тут же спорідена для ІФ чи ІК фірма у них викуповувала.
Результати діяльності нинішніх ІФ та ІК такі, що їх учасники не мають ніякого зиску. Причини цього – поганий добір пакетів акцій, придбання акцій за дуже завищеними цінами, неефективна робота з управління інвестиційним портфелем тощо. Ці обставини у поєднанні з фінансовою кризою 1998 року, тривалою рецесією в українській економіці поставили багато ІФ та ІК на межу виживання. До того ж їх засновники помітно зменшили інтерес до підприємницької діяльності на ринку цінних паперів.
Фактором, що зменшує інтерес до ІФ та ІК, є те, що в Україні практично діють тільки фонди закритого типу, які становлять 95 % від загальної кількості ІФ та ІК України. Такі структури не здійснюють поточного викупу своїх цінних паперів, а тому нецікаві для реальних інвесторів. Інвестор (особливо непрофесійний) бажає постійно конвертувати цінні папери в гроші. Володіння цінними паперами закритого фонду не надає в цьому плані ніякого виграшу порівняно з володіннями акціями звичайного емітента. У цілому, як свідчить світова практика, інвестори віддають беззаперечну перевагу відкритим фондам. Так, у США активи компаній відкритого типу становлять приблизно 95 % від активів інвестиційних компаній взагалі.
Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює свою діяльність, пов’язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та інвестуванням власних коштів у цінні папери інших емітентів.
Інвестиційні фонди є дилерами і поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд випускає інвестиційні сертифікати із зобов’язаннями перед учасниками щодо їх викупу, а закритий інвестиційний фонд здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їх викуп.
Статут інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на момент його реєстрації, та може формуватися за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна. Частка останнього не повинна перевищувати 25 %.
Фізичні та юридичні особи, що придбали інвестиційний сертифікат (цінний папір, який випускається винятково інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дає власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів), стають учасниками інвестиційного фонду.
Інвестиційний сертифікат повинен містити наступні реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу («інвестиційний сертифікат») та його порядковий номер; дату випуску; вид інвестиційного сертифіката (іменний, на пред’явника); номінальну вартість; ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифіката); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи – інвестиційного управляючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.
Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір із інвестиційним управляючим, який управляє активами фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, підраховує вартість чистих активів (спільно з депозитарієм) із розрахунку на один випущений інвестиційний сертифікат. За виконання обов’язків інвестиційному управляючому виплачують винагороду в розмірі, що не перевищує 5 % середньорічної вартості чистих активів інвестиційного фонду, або 10 %, якщо активи інвестиційного фонду більш ніж на 50 % сформовані за рахунок приватизаційних паперів.
Держава накладає обмеження на діяльність інвестиційних фондів з метою зниження ризику капіталовкладень в акції фонду. Це стосується наступних моментів:
– інвестиційний фонд не має право тримати у своїх активах більш ніж 10 % цінних паперів одного емітента (25 % – за умови їх придбання за приватизаційні папери) та інвестувати понад 5 % своїх активів у цінні папери одного емітента;
– не має права тримати в цінних паперах менш ніж 70 % активів інвестиційного фонду;
– займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;
– здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;
– брати банківські кредити, крім випадків, коли цей кредит буде використано на викуп відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів.
Інвестиційна компанія (інвестиційний дилер) – торговець цінними паперами, що залучає кошти для спільного інвестування шляхом емісії та розміщення цінних паперів.
Для здійснення спільного інвестування ІК повинна заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.
Інвестиційна декларація (згідно з п. 10 Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії») містить наступні реквізити:
– назву документа («інвестиційна декларація»);
– назву, вид і місцезнаходження інвестиційного фонду, розмір статутного фонду;
– основні напрями, предмет, цілі та обмеження інвестиційної діяльності інвестиційного фонду, порядок продажу інвестиційних сертифікатів;
– відомості про випуск інвестиційних сертифікатів, зобов’язань щодо їх викупу, наслідки невиконання таких зобов’язань;
– комісійні, винагороди та витрати, що можуть сплачуватися за рахунок коштів інвестиційного фонду;
– місце, терміни та порядок сплати дивідендів;
– застереження щодо створення будь-яких спеціальних або резервних фондів.
Емісію інвестиційних сертифікатів інвестиційний фонд та взаємний фонд інвестиційної компанії здійснюють після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разовий розмір їх статутних фондів.
Діяльність ІФ та ІК повинен контролювати незалежний аудитор чи аудиторська фірма. Антимонопольний комітет зобов’язаний стежити за дотриманням антимонопольного законодавства. Згідно з п. 28 Положення «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» ІФ або ІК повинні повідомити у 5-денний строк Антимонопольний комітет у разі укладання договорів про придбання ними 10 % цінних паперів.
Розвиток інститутів спільного інвестування переживає сьогодні суттєву кризу. Специфіка нинішнього стану така, що інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, які обслужили більше 30 млн. юридичних та фізичних осіб у процесі масової приватизації, прийняли на себе всю відповідальність за непослідовність та правову недосконалість концепції масової приватизації, погіршення фінансового стану приватизованих підприємств, за відсутність корпоративної культури основних учасників фондового ринку.
На сьогоднішній день сценарій подальшого розвитку подій навколо інвестиційних фондів та інвестиційних компаній може виглядати наступним чином.
1. Оптимістичний сценарій. Закриття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній проходить без скандалів навколо легітимності сертифікатної приватизації. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії розраховуються зі своїми клієнтами і реорганізовують свою діяльність на новій законодавчій базі.
2. Песимістичний сценарій. Проголошується помилковість державної політики приватизації з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. Силові органи починають масовий перегляд її результатів. Більшість фінансових посередників залишають фондовий ринок.
3. Реалістичний сценарій. На державному рівні приймаються законодавчі акти, які дозволяють працювати інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям на фондовому ринку в умовах, що склалися. Але відсутність високодохідних інструментів та ліквідного фондового ринку не дозволить ІФ та ІК ефективно працювати з коштами населення.
09.12.99 п’ять провідних компаній фондового ринку прийняли концепцію реформування законодавчої бази, необхідну для розвитку інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основні її моменти полягають у наступному: