Смекни!
smekni.com

Місце України в міжнародній торгівлі продуктами ІВ (стр. 7 из 13)

7) Держава фінансує НДДКР переважно на стадії фундаментального дослідження, а приватний бізнес – на стадіях прикладних НДДКР.

Сектор комерційного підприємства є головним джерелом НДДКР, що вкладає засоби в більшість країн ОЕСР. Його роль відрізняється гостро по всім країнам, від понад 75% в Японії і Люксембурзі до менш ніж 35% в Греції і Польщі. Останніми роками, його роль зросла злегка в головних регіонах ОЕСР до 55% в ЄС і 66% в Сполучених штатах.(Табл.2.3)

Таблиця 2.3 НДДКР за джерелом фінансування, 2007р.

Бізнес сектор Інші
(інші нац.джерела + сектор закордон)
Держава
Російська федерація 29,5 7,9 62,6
Греція (2005) 31,1 22,1 46,8
Польща 34,3 7,1 58,6
Словаччина 35,6 10,5 53,9
Португалія (2005) 36,3 8,5 55,2
Нова Зеландія 40,1 17,2 42,7
Італія (2006) 40,4 11,3 48,3
Естонія 41,6 12,7 45,6
Угорщина 43,9 11,7 44,4
Пд. Африка (2005) 43,9 17,9 38,2
Норвегія 45,3 9,9 44,9
Чілі (2004) 45,7 9,8 44,5
Мексика (2005) 46,5 8,2 45,3
Іспанія (2006) 47,1 10,4 42,5
Велика Британія 47,2 23,5 29,3
Австрія 47,7 16,7 35,6
Туреччина 48,5 4,5 47,1
Канада 49,4 19,2 31,4
Ісландія 50,4 10,9 38,8
Нідерланди(2003) 51,1 12,7 36,2
Франція (2006) 52,4 9,1 38,4
Чехія 54,0 4,9 41,2
ЄС27 55,0 10,9 34,1
Австралія (2006) 57,2 4,4 38,4
Ірландія (2006) 59,3 10,6 30,1
Данія (2005) 59,5 12,9 27,6
Бельгія (2005) 59,7 15,7 24,7
Словенія 60,3 5,9 33,8
Швеція (2005) 63,9 11,7 24,4
ОЕСР 64,5 7,7 27,8
США 66,4 5,8 27,7
Німеччина (2006) 68,1 4,2 27,8
Фінляндія 68,2 7,8 24,1
Швейцарія (2004) 69,7 7,6 22,7
Китай 70,4 5,0 24,6
Корея 73,7 1,5 24,8
Ізраїль (2005) 75,4 6,8 17,8
Японія 77,7 6,7 15,6
Люксембург (2005) 79,7 3,7 16,6

Складено автором за:даними ОЕСР http://www.oecdilibrary.org/oecd/sites/sti_scoreboard-2009

Ми можемо побачити, що найбільше фінансує комерційний сектор НДДКР у Люксембурзі, Японії, Ізраїлі, що свідчить про розвиненість країн у сфері наукових робіт.

Засновано на понятті живого "відгуку", бізнес-фінансування НДДКР виявляється більш мінливим, ніж інші джерела фінансування в більшості країн. Проте, в Австрії, Ірландії, Італії і Португалії, фінансування НДДКР бізнес-структурами стійкіше, ніж фінансування від інших джерел. У цих країнах, результатом поточної кризи може стати зменшення фінансування НДДКР урядом, якби тільки недавні стимулюючі пакети, сконцентровані на НДДКР, здійснені, подібно в разі Португалії.

8) Чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування. Тимчасові дані за 2008 показують істотне уповільнення діяльності патентування в більшості країн ОЕСР. Число патентів майже подвоїлося за минулі 20 років, не дивлячись на уповільнення на початку 2000-х. У 2007, ОЕСР оцінив приблизно в 52 000. Сполучені штати, Японія і Німеччина, - три найвинахідливіші країни, за ними слідують Корея і Франція. Істотне підвищення відбулося в Азії, з середнім приростом 33% в Китаї і 20% в Індії і Кореї від 2000.

Є сильна позитивна кореляція між числом патентів і бізнес фінансованими витратами на НДДКР: чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування. Нідерланди мають найсильнішу патентовану інтенсивність від усіх країн ОЕСР (240 патентних сімей на мільярд доларів США у фонди НДДКР, вкладений у промисловість), на останніх місцях - Швейцарія (186), Японія (164) і Німеччина (163). Країни з перехідною економікою, як наприклад Бразилія і Китай мають невелику кількість патентів відносно НДДКР. [47]

9) Сучасний стан ліцензійної торгівлі дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі.(Табл. 2.4.)

Таблиця 2.4. Групи країн в залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі

Назви країн Країни-учасники Основна характеристика
1. Промислово розвинені країни з домінуючим експортом ліцензій США Експортна спрямованість ліцензійної торгівлі має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НДДКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції та Італії разом узятих. Держава бере на себе більшу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень
2. Промислово-розвинені країни з переважним експортом ліцензій Великобританія, Швейцарія Обидві країни проводять політику, спрямовану на стимулювання експорту ліцензій. Торгівля ліцензіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, - на створенні великої кількості філій і дочірніх фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій
3. Промислово –розвинені країни з переважним імпортом ліцензій Німеччина, Японія Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія ринку в 70-іі рр. західногерманського «фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів
4. Країни, що розвиваються, з експортно-імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для вирішення великих економічних проблем, а еспортують ліцензії в основному в сусудні держави
5. Країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об’єктів.

Складено автром за: Групування країн за обсягами ліцензування //books.com.ua/3/index.htm

Іноземний досвід та існуюча практика засвідчують, що під впливом інноваційних процесів змінюється і структура економіки. У світі зростає частка розумової праці порівняно із фізичною. За останні 100 років у США частка фізичної праці в сукупних витратах праці знизилася від 90 до 10%.

Висновки: сучасними тенденція міжнародної торгівлі ПІВ є наступні:

1. Продавцями і покупцями на міжнародному ринку об’єктів ІВ є переважно розвинені країни.

2. Під час світової кризи обсяги міжнародної торгівлі ПІВ падають з меншим темпом, ніж обсяги світового ВВП.

3. Збереження лідерства розвинутих країн серед країн-заявників.

4.Зростання частки міжнародних компаній Японії, Китаю, Німеччини на ринку ІВ.

5. Фінансування НДДКР є передумовою створення об’єктів ІВ та торгівлею ними.

6. Відповідність НДДКР бізнес-циклам.

7. Держава фінансує НДДКР переважно на стадії фундаментального дослідження, а приватний бізнес – на стадіях прикладних НДДКР.

8. Чим більше країна витрачає на НДДКР, тим вища схильність до патентування.

9. Сучасний стан ліцензійної торгівлі дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі.

2.2. Регулятивні механізми міжнародної торгівлі ПІВ

Необхідність створення механізмів міжнародної торгівлі, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності, виникла у зв’язку зі стрімким розповсюдженням в міжнародному торговельному обігу копій та аналогів товарів, які законно захищені патентами, товарними знаками, авторськими правами. Недостатня ефективність національних систем охорони прав інтелектуальної власності призвела до значних диспропорцій у торгівлі та використовувалась деякими країнами в протекціоністських цілях. Підробка товарів та послуг, перетворившись у міжнародний бізнес, стала охоплювати дедалі ширший спектр товарів, причому створених як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються. Подібна практика стала причиною величезних фінансових втрат для промисловості ряду розвинених країн внаслідок недоотримання значної частини прибутку від експорту фірм-виробників оригінальної продукції. Все це призвело до необхідності регуляювання міжнародної торгівля обєктами ІВ на національному та наднаціональному рівнях.

Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання:

· вплив на систему ліцензування прав на об'єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об'єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо);

· економічні санкції за порушення прав патентовласників і авторів;

· надання податкових пільг на різні види інноваційної діяльності;

· цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів.

Міжнародна договірна практика реалізується через різні міжнародні конвенції, угоди, економічні й регіональні союзи, міжурядові двосторонні і багатосторонні договори з питань інтелектуальної власності й науково-