Специфічність об’єктів купівлі-продажу визначає особливості ліцензійної торгівлі, які проявляються в наступному: передача товарів від продавця до покупця здійснюється не в натуральній, а в неуречевленій формі; поряд з матеріалізованими предметами (машини, речовини, прилади, інструменти тощо) в угодах беруть участь елементи інтелектуальної праці ("ноу-хау", технічні знання, досвід), які невідокремлені від свого носія; товари-ліцензії за своїм призначенням мають індивідуальний характер і розосереджені по своїх власниках, що в свою чергу обумовлює велику кількість продавців; монополістичність ринку, яка свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних об’єктів інтелектуальної власності; низький рівень цінової еластичності, збільшення ваги нецінових чинників попиту і пропозиції, перш за все, радикальності інновацій та їх перспективності; довгостроковий характер співробітництва на всіх етапах дії ліцензійного угоди в процесі передачі, впровадження і спільного використання об'єкта ліцензії.[34,339]
Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається якщо: 1) прибуток ліцензіара від продажу ліцензій вищий , ніж від інших форм освоєння ринку; 2) прибуток ліцензіара від реалізації купленої ліцензії вищий, ніж прибуток від конкурентів.
Механізм визначення ціни ліцензії.
1. Для попереднього визначення розміру прибутку ліцензіат може скористатися складеним кошторисом витрат виробництва продукції, що ліцензується, щоб визначити собівартість одиниці продукції.
2. Прибуток визначається як різниця між ціною реалізації продукції і собівартістю.
3. Знаючи річний випуск продукції в штуках і термін дії ліцензійної угоди в роках, можна визначити загальний обсяг прибутку з ліцензії.
4. Порівнюючи обсяг прибутку, що планується одержати від виробництва на основі ліцензії, із прибутком без використання ліцензії, можна визначити розмір додаткового прибутку ліцензіата від придбання ліцензії.
5. Очевидно, що ціна ліцензії не може бути більшою за розмір додаткового прибутку, в іншому випадку ліцензіат втратить частину свого прибутку, яку він міг би одержати навіть без купівлі ліцензії.
6. Визначивши розмір додаткового прибутку, ліцензіат повинен встановити, у якому співвідношенні очікуваний додатковий прибуток буде розділено між ліцензіатом і ліцензіаром:
Розрахункова ціна ліцензії (Цл) Цл= В*Т*Пр*Ч
де В — середній річний випуск продукції за весь термін дії угоди; Т — термін дії угоди; Пр— додатковий прибуток ліцензіата від реалізації ліцензії; Ч — частка ліцензіара в додатковому прибутку ліцензіата.
Цей метод прийнятний для потенційних ліцензіара і ліцензіата в тому випадку, коли вони мають достатню інформацію про економічні умови діяльності ліцензіата на термін дії угоди. Однак, якщо ліцензіат таку можливість частіше за все має, то для ліцензіара у більшості випадків цей метод розрахунку неприйнятний, оскільки витрати виробництва — комерційна таємниця ліцензіата. Крім того, цей метод може бути неприйнятним і для ліцензіата, якщо він планує здійснити виробництво нового для ринку товару, витрати виробництва якого невідомі.
У таких випадках роблять оцінку невідомих показників виробництва і збуту продукції на базі приблизної структури від реалізації, що склалися в даній галузі виробництва. Даний метод розрахунку однаково доступний контрагентам і може бути з успіхом застосований обома сторонами угоди. Він прийнятний як для товарів виробничого призначення, так і для споживчих товарів [32].
Копірайт (право відтворення) — ексклюзивне право автора твору на показ і відтворення своєї роботи. Копірайт захищає від копіювання головним чином твори мистецтва і літератури — книги, фільми, радіопередачі, аудіо-, відеопродукцію тощо. Однак часто копірайт поширюється і на знання у вигляді ескізів, макетів, малюнків, креслень, що використовуються у виробництві.Інжиніринг — надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування. Вони включають широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, іспитів, гарантійного і післягарантійного обслуговування.
Франчайзинг — контракт на передачу товарної марки, технології, надання послуг чи продажу товарів. Угоду укладають дві сторони:
• франчайзер (продавець) — транснаціональна компанія, що володіє певною товарною маркою, технологією надання послуг чи продажу товарів, технологією організації торгівлі або дистрибуції товарів, що є предметом фран-чайзингових угод;
• франчайзі (покупець) — місцева компанія, яка використовує надані фран-чайзером за угодою торговельні марки, технології і т. д.
Продавець не тільки передає покупцеві право на використання товарної марки, а й надає йому допомогу в організації та веденні бізнесу у вигляді надання технічних послуг, реклами, підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, постачанні та ін. Франчайзі за ці послуги вносить одноразову платню при організації бізнесу і здійснює періодичні платежі, а також бере на себе обов'язки вкласти в цю компанію частину свого капіталу та надавати послуги в області маркетингу та менеджменту. Франчайзер бере участь в управлінні та контролі за послугами, що надаються франчайзі.
Надання наукоємних послуг у сферах виробництва, обігу та управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу тощо [20].Висновок: сучасні форми передачі об’єктів ІВ поділяються на комерційні та некомерційні До комерційних форм передачі обєктів ІВ належать: ліцензійні угоди, інжиніринг, франчайзинг, технічна допомога, ноу-хау, контракти під ключ, консалтинг. Виняткова ліцензія – найбільш поширена форма ліцензійних угод у світовій практиці, яка характерна для несерійних товарів. На відміну від традиційних товарів не кожне нововведення стає товаром, об’єктом купівлі–продажу ліцензій. Товарну форму набуває лише той науково-технічний продукт, для якого з високим ступенем імовірності визначений потенційний ефект – конкретна комерційна цінність для споживача у взаємодії з інтересами виробника. Інші умови товарності нововведення – це рідкісність розробки, щоб викликати економічний інтерес; здатність до обміну, відокремлення від свого розробника і введення в економічний обіг як самостійного об'єкта ринкових відносин. Купівля-продаж ліцензій створює бажання і можливості для впровадження науково-технічних розробок у виробництво, що у свою чергу, закладає базу для їхнього швидкого відмирання, інтенсифікації інноваційного процесу в умовах глобалізації.ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I
1.Дослідивши теоретичні засади економічної сутності об’єктів інтелектуальної власності, ми можемо зробити висновок, що роль нематеріальних активів в світовому господарстві дедалі збільшується і набуває вагомості при здійсненні купівельно-продажних операцій.
2. За даними Інституту інтелектуальної власності і права до нематеріальних активівналежать:право власності на винахід, право власності на корисну модель, яке також засвідчується патентом, право власності на промисловий зразок, право власності на знаки для товарів і послуг, право власності на сорт рослин, право власності на фірмове найменування,право власності на програми для ЕОМ,право власності на базу даних,право власності на науково-технічну інформацію.Крім того, до інтелектуальної власності належать ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції та інші об'єкти, які мають специфічні властивості при здійсненні передачі та купівлі.
3. Об’єкти ІВ захищаються такими правовими інструментами, як патентами, ліцензіями, ноу-хау, копірайтом, промисловим зразком, товарним знаком. Ліцензійне співробітництво здійснюється за допомогою укладання ліцензійної угоди відповідної форми, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі.
4. Форми ліцензійної винагороди: роялті, паушальний платіж і комбіновані платежі, участь у прибутку, участь у власності, перехресне ліцензування, попередня плата.
5. Ціна ліцензіївизначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії.
6. Купівля-продаж ліцензій створює бажання і можливості для впровадження науково-технічних розробок у виробництво, що у свою чергу, закладає базу для їхнього швидкого відмирання, інтенсифікації інноваційного процесу в умовах глобалізації.
7. Товарну форму набуває лише той науково-технічнийпродукт, для якого з високим ступенем імовірності визначенийпотенційний ефект – конкретна комерційна цінність для споживача увзаємодії з інтересами виробника.
РОЗДІЛ ІІ. Сучасні тенденції та регулятивні механізми міжнародної торгівлі продуктами ІВ
2.1.Тенденції міжнародної торгівлі ПІВ.
Сучасна міжнародна система регулювання пов’язаних з торгівлею прав інтелектуальної власності в своєму розвитку пройшла п’ять етапів: початок гармонізації національних законодавств (1883–1914); стагнація міжнародного співробітництва (1915–1950); перегляд та доповнення міжнародних угод (1951–1970); зростання масштабів та динамізація багатостороннього співробітництва (1971–1994); глобальна інституціоналізація шляхом імплементації та апробації Угоди ТРІПС (1995 –теперішній час).
При визначенні місця певної держави у світовій спільноті на перший план виступає її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта: підприємці, менеджери, фінансисти, науковці, кваліфіковані інженери, програмісти, а також інші фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.