Монополіст може збільшити свої прибутки, займаючись ціновою дискримінацією за умови, якщо його продукт або послуга не можуть легко бути переміщені між ізольованими ринком. Але треба враховувати, що більшість чисто монополістичних галузей є природними монополією і тому підлягають суспільному регулюванню. Ціни і тарифи на їхню продукцію і послуги регулюються державою або місцевими органами самоврядування.
Третьою моделлю ринкової ситуації є монополістична конкуренція. Чиста конкуренція і чиста монополія в сучасній економіці можуть розглядатися як виключення, а не правило. Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими двома крайностями. Монополістична конкуренція включає в себе значний обсяг конкуренції, змішаної з невеликою часткою монополістичної влади.
В відзнаку від чистої конкуренції для монополістичної не вимагається присутності сотен або тисяч фірм. На ринку взаємодіє відносно велике число невеликих виробників різної продукції і кожний з них має обмежений контроль над ринковою ціною. Таких фірм може бути в галузі декілька десятків. По цій причині таємна змова між ними про погоджені дії по обмеженню обсягу виробництва і штучному підвищенню цін майже неможливе. В цих ринкових ситуаціях фірми можуть одержувати прибуток або зазнавати збитків в короткостроковому періоді. Відносно легкий вступ в галузь і вихід з неї викликають тенденцію до одержання нормального прибутку в довгостроковому плані.
В більшості галузей сучасного виробництва і в оптовій торгівлі затвердилося панування невеликого числа фірм. Світовий видобуток і переробка нафти, газу, міді, олова, нікелю, марганьцю, виробництво літаків, автомобілів і тощо. Контролюється декількома одиницями або в крайньому випадку десятками найбільших компаній. Така ринкова ситуація називається олігополією. Це щось середнє між чистою монополією, з одного боку, і монополістичною конкуренцією - з іншого
Історичні склалося так, що науково-технічний прогрес в багатьох галузях йшов по шляху досягнення ефекту масштабу. Щоб добитися низьких витрат на одиницю продукції фірма повинна стати крупним виробником. Дрібним підприємствам не доступні ані нова техніка, ані передова технологія. Вони надзвичайно дорогі. І це служить обмежувачем входу в галузь нових фірм. З метою досягнення ринкової влади, встановлення контролю над виробництвом і цінами крупні фірми ідуть на злиття. Утворяться потужні корпорації. Але при цьому виникає нове явище: загальна залежність. Кожна з трьох або чотирьох панівних на ринку фірм не може вільно маніпулювати цінами на свою продукцію, керуючись тільки витратами і попитом. Зниження або підвищення ціни однією фірмою викличе відповідну реакцію з боку інших фірм. Приймаючи рішення про ціни, фірма повинна попередно розрахувати найбільш імовірні відповідні дії своїх конкурентів. Ціни при олігополії (по цій причині) мають тенденцію бути негибкими, жорсткими. Вони рідше змінюються, ніж в умовах чистої конкуренції. А якщо змінюються, то, в основному, через погоджені дії конкурентів, або по ініціативі найбільш крупної і ефективної фірми. Інші, немов би слідують за ній в фарватері.
4. Утворення середньої норми прибутку.
Конкуренція - властивість товарного виробництва, засіб його розвитку. Конкурують між собою не тільки фірми, зайняті в одній і тієї же галузі за більш вигідні умови виробництва і збуту товару, але і підприємства, зайняті в різних галузях господарства і що випускають неоднорідну продукцію. Виникає питання, - що може бути об'єктом суперництва між фабрикою, що випускає взуття, і заводом, з конвейєра якого сходять автомобілі? Конкуренція на міжгалузевому рівні ведеться за вигідні сфери вкладання капіталу, за одержання найбільш високого прибутку. Конкуренція виникає тому, що в різних видах виробництва утворюється нерівний по величині прибуток на рівний капітал. Як і окремі підприємства, галузі розрізняються рівнем технічної оснащеності, структурою застосовуваного капіталу, швидкістю його обороту, стабільністю попиту на продукцію. По цим причинам відсоток прибутку на капітал в різних галузях буде неоднаковий. Умовно всі галузі і види зайнятості можна поділити на три групи: - з низькою, середньою і високою нормою прибутку.
Візьмемо три галузі: в одній відсоток прибутку на капітал складає 10, в другій - 20, в третій - 30. При такому співвідношенні підприємці, зайняті в першій, та в другий галузі, будуть намагатися перевести свої капітали в третю, як найбільш доходну галузь. Приплив капіталу і праці в більш вигідні сфери буде супроводжуватися розширенням виробництва, зміною співвідношення між пропозицією і попитом, а отже, зниженням цін. В малодоходній галузі в результаті відпливу капіталу виробництво скоротиться і при інших незмінних умовах ціна на її продукцію піде вверх. Ключем до ефективного розподілу ресурсів служить їхнє переміщення з сфер низько продуктивного в сфери високопродуктивного їхнього використання. Рух цін буде супроводжуватися змінами в нормі прибутки.
Перелив капіталу буде відбуватися до тих пір, доки різноманітні норми прибутку не вирівняються в якийсь загальний або середній прибуток. Повного вирівнювання ніколи не досягається і тому рух капіталів є характерною ознакою ринкової економіки.
Міжгалузева конкуренція об'єктивно створює певну динамічну рівновагу, що забезпечує одержання приблизно рівного прибутку на рівний капітал, незалежно від того, де він вкладений. В американській економіці відмінності в галузевих нормах прибутку складають усього лише 1-2 відсотка.
Якщо б умови для зростання капіталу в якійсь галузі були стало нижче, чим в іншій, то капітали покинули б її і суспільна потреба в товарах цієї галузі залишилася б незадоволеної. Якщо подібна ситуація і виникає в певній життєво важливій галузі, та держава субсидує дану галузь і створює необхідні умови для одержання фірмами нормального прибутку. Це, в основному, стосується сільського господарства.
Проблеми утворення середньої норми прибутку, приливів і відливів капіталу знов-таки необхідно розглядати стосовно до чотирьох ринкових ситуацій:
1) в умовах чистої конкуренції;
2) чистої монополії;
3) монополістичної конкуренції
4) олігополии.
Стихійне пересування капіталу з одніх галузей в інші, можливо лише тоді, коли вхід в високоприбуткову галузь не заблокований. Однак в сучасних умовах однієї з форм руху капіталу стала вільна купівля і продаж цінних паперів, акцій на фондових біржах.
Якщо в суспільстві виникають відношення, що обмежують конкуренцію, ставає неминучим підрив механізму утворення середньої норми прибутку. Планова система, що затвердилась в нашій країні, звела нанівець механізм конкуренції. До кожної галузі доводилися планові завдання по випуску продукції, нормативи затрат матеріальних ресурсів, чисельність зайнятих робітників, фонд заробітної плати, відпускні ціни на продукцію з включенням в них показників по прибутку. Вільний вхід і вихід підприємств в галузі був закритий. Це призвело до того, що одні галузі працювали з прибутком в 20-30, інші - в 70-100 відсотків, а інші були планово-збитковими і жили на дотації від держави. Економіка держави виявилася деформованою. Підприємства стали ділити продукцію на вигідну і невигідну, з ринкових відносин вимивався асортимент дешевих товару. Жителі Криму, починаючи з лютого місяця, могли вільно купити в державній торгівлі парникові огірки, але зате не могли придбати там же грунтового огірка. Секрет був простий: на тепличном огірку колгоспи і радгоспи мали до 200 відсотків прибутку, а на вирощеному на відкритому ґрунті - 12-15 відсотків.
Утворення середньої норми прибутку веде до того, що вартість виробленого товару виступає як сукупність витрат виробництва і середнього прибутку на капітал. Товар продаються не по їхній вартості, а по суспільній ціні виробництва. Прибуток, вироблений на всіх підприємствах, немов би надходить в "загальний котел" для подальшого перерозподілу і перетворення в середній прибуток. З аналізу витрат виробництва і утворення середнього прибутку К. Маркс зробив висновок, що робітники експлуатуються не тільки "своїм" капіталістом, а всіма капіталістами, оскільки вони ділять між собою створену ними прибавочну вартість. Тому вони повинні боротися за знищення всієї системи "Капіталістичного рабства".
Середня норма прибутку є норма прибутку на весь суспільний капітал. Тому середня норма прибутку дорівнює відношенню сукупної прибавочної вартості до сукупного суспільного капіталу, вкладеному в усі галузі виробництва.
Якщо позначити масу прибавочної вартості створену в першій галузі виробництва, через m1, у другій галузі - через m2, у третій галузі - через m3 і т.д., а капітали, вкладені в ці галузі, - через К1, К2, К3 і т.д., то середня норма прибутку
Р = (m1 + m2 + m3 + …+ mn) / (К1 + К2 + К3 + ... + Кn) =
Таке визначення середньої норми прибутку можна пояснити конкретним прикладом, припустивши, що в економіці э три галузі - з високою, середньою і низькою органічною структурою капіталу: