Також з правової точки зору в своїй роботі розглядає проблеми інформаційного обміну А.В. Кортунов. Він висвітлює принципи та норми міжнародного права, що діють, зокрема, в інформаційній області всеосяжної світової безпеки. Ідея необхідності розвитку принципів міжнародної інформаційної діяльності втілилась в безліч документів ООН, серед яких особливо виділяються: Декларація про розповсюдження серед молоді ідеалів миру, взаємної поваги та взаєморозуміння між народами 1965р., що вказує на велику роль ЗМІ у справі знайомства молоді з роллю ООН в якості інструменту підтримки миру та сприяння міжнародному взаєморозумінню; Декларація про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи країн 1981 р., яка закликає країни утримуватися від ворожої пропаганди.
Якщо в інформаційному плані досліджувати питання превентивної дипломатії як форми миротворчості ООН, то треба відзначити дослідження Л. І. та Ю. С. Скороход, які зазначають, що важливою формою функціонування механізму превентивної дипломатії є необхідність отримання своєчасної і точної інформації як основи для наукового прогнозування виникнення нових конфліктних зон у світі та визначення напрямів еволюції певних конфліктів та криз. Великомасштабні зміни, що відбулися на території колишнього СРСР, показали неефективність існуючої системи збору, аналізу інформації та прогнозування. Світове співтовариство, і зокрема ООН, мають врахувати відповідні уроки, щоб уникнути непередбачених потрясінь у майбутньому, а також закласти міцну основу для проведення активної превентивної дипломатії. Підкреслюючи, що для підвищення ефективності роботи в сфері комунікацій було потрібно спрощення існуючих численних інформаційних систем та попередження дублювання їх функцій, автори відзначають, що це було досягнуто шляхом підпорядкування діючих систем аналізу та збору інформації безпосередньо Департаменту з політичних питань. У результаті реформування обмін інформацією з питань підтримання миру набув всеохоплюючого характеру.
О.В. Балдинюк дослідив гуманітарний аспект діяльності ООН у контексті врегулювання збройних конфліктів. Він зазначає, що ООН розробила оновлену систему підходів у гуманітарній сфері, яка базується, зокрема, на „принципі розвитку гуманітарної співдії із міжурядовими і неурядовими організаціями, використання їх переваг (вплив на ЗМІ і громадську думку тощо) для досягнення гуманітарних цілей”. На початку 1990-х була впроваджена нова система гуманітарних механізмів, одною з ланок якої є інструменти інформаційного забезпечення гуманітарної діяльності – Мережа допомоги, Система раннього гуманітарного попередження, регіональні інформаційні мережі. У 1997р. Гуманітарні механізми ООН вступили у чергову фазу вдосконалення, головним завданням якого є перемістити акценти координації на польовий рівень, посилити координацію, залучити польові структури до процесу прийняття рішень і збільшити їх роль у аналізі і стратегічному плануванні. Один з головних висновків дослідника в тому, що проведення гуманітарних силових акцій під егідою ООН необхідно супроводжувати активною пропагандистською компанією по інформуванню місцевого населення про цілі і завдання миротворчих контингентів.
Одне з найвагоміших досліджень на терені колишнього СРСР діяльності ООН в області інформації провів російський вчений Ю. К. Денісов. Він підкреслює, що інформація стала найважливішим елементом національного розвитку будь-якої держави. Більш того, давно перейшовши національні кордони, проблеми ЗМІ набули гострого міжнародного характеру, стали предметом ділових обговорень, дискусій, вироблення важливих документів в ООН, ЮНЕСКО, на нарадах хельсінкського процесу.
Нерівність розвитку країн з точки зору можливостей ЗМІ і комунікацій істотно збільшується прогресуючою у світі неграмотністю та убогістю. Цю ситуацію можна змінити на краще тільки спільними, об'єднаними зусиллями усього світового співтовариства держав. Для цього життєво необхідні їх широке й ефективне співробітництво. Ю. К. Денисов слушно зазначає, що в цій ситуації на перший план об'єктивно виходить ООН, саме для рішення таких задач і створена.
Взагалі, тема “Інформаційні системи ООН” є практично не розробленою. Більшість дослідників говорить про загальну роль інформації в світі, чи торкаються цієї теми у зв’язку з іншими областями аналізу, деякі приділяють увагу діяльності ЮНЕСКО в області комунікацій. Глибинних комплексних досліджень, пов’язаних з ООН в інформаційному контексті, нема.
Інформаційна діяльність ООН визначається характером, основними цілями і задачами, що стоять перед нею. Її інформаційні служби з самого початку були націлені на те, щоб висвітлювати такі закріплені у Статуті питання як: підтримка міжнародного миру і безпеки, повага принципів рівноправності і самовизначення народів, сприяння економічному, соціальному, культурному і гуманітарному розвитку, положення в області прав людини і його основних свобод.
Еволюція інформаційної структури.
З перших кроків розбудови ООН проблемі інформації, її впливу на суспільство і використання комунікаційних технологій для поліпшення життя людей надавалося першочергове значення. Генеральна Асамблея ООН (ГАООН) в одній зі своїх перших резолюцій відзначила, що свобода інформації входить у число основних прав людини, а це “припускає право збирати, передавати і публікувати зведення всюди і без перешкод”. Відповідно до цілей і принципів Статуту ООН право “шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами” було урочисто закріплене в Загальній декларації прав людини 1948р.
Інформаційний механізм Секретаріату ООН формувався у 1946 р., коли була визначена загальна Організаційна структура Секретаріату ООН. Вона складалася з 8 департаментів і управлінь. Інформаційний механізм ООН і пов'язаних з нею міжнародних організацій із самого початку мав досить складну структуру і систему зв'язків. Він складався з ряду підрозділів: інформаційної служби Генерального секретаря ООН і його найближчого оточення, що грає в інформаційних справах дуже активну роль; інформаційних служб ряду головних департаментів і управлінь - політичного, економічного і т.п., спеціалізованих установ ООН - ЮНЕСКО, ПРООН, ЮНІТАР, МОП та інш. Координація їх дій здійснюється Об'єднаним інформаційним комітетом ООН (ОІКООН), заснованим в 1974 р., що включає в себе керівників усіх цих інформаційних підрозділів. Відповідно до мандата, ОІКООН відповідає також за розробку єдиного підходу до суспільної інформаційної діяльності в рамках системи ООН.
Треба відзначити, що практично кожний з департаментів Секретаріату ООН має в своєму складі ланку, яка тим чи іншим чином має відношення до інформаційної діяльності. Генеральний Секретар ООН (Генсек) К. Аннан величезну увагу приділяє розвитку сектора комунікацій та технологій, і після його реформи 1997р. в багатьох департаментах додалися інформаційні підрозділи чи робота старих була реорганізована таким чином, щоб відповідати стратегії Генсека в цій області. Наприклад, Департамент з Питань Роззброєння має ланку Моніторингу, Баз Даних та Інформації. В Офісі Координації Гуманітарних Справ діє підрозділ Політики, Адвокатури та Інформації. Крім того, в Департаменті Економічних та Соціальних Справ є підрозділ Аналізу Стратегій Розвитку; в Департаменті по справах Генеральної Асамблеї та Конференційних Служб – підрозділ Перекладу, Зустрічей та Публікацій; в Департаменті Управління таких ланок відразу три: Проект Об’єднаного Управління Інформаційними Системами, Служба Інформаційних Технологій та Секція Управління Архівами та Записами.
У доповіді про роботу Організації 1997р. Генсек визначив переорієнтування діяльності ООН в області суспільної інформації як одну з найбільш невідкладних вимог, запропонованих до процесу реформ. На чолі зусиль по здійсненню нової стратегії в області комунікації, згідно доповіді, стоїть Департамент публічної інформації. Крім того, для надання заступнику Генсека сприяння у визначенні цілей і стратегій, а також у налагодженні зв'язків із ЗМІ, НУО, навчальними закладами, діловими колами і молоддю в 1997р. в ДПІ була створена Група стратегічного планування в області комунікації. Вона сформована з відомих експертів в області комунікації для розгляду всіх аспектів мандатів, механізмів і діяльності Департаменту.
Основна функція групи полягає в представленні заступнику Генсека рекомендацій з найважливіших міждисциплінарних питань, що визначають вигляд Організації. Група консультує Генсека з питань: загального формування політики, координації, визначення пріоритетів і взаємодії з управліннями, департаментами і програмами Секретаріату і системою ООН; нагляду за впровадженням комунікаційних технологій, включаючи використання Інтернету; розробки з доручення ООН багатогалузевих міжустановчих планів, що передбачають використання різних комунікаційних засобів, і проведення кампаній по пріоритетних темах; виявлення моментів, що могли б породити критику чи ввести в оману, і мобілізації загальних ресурсів різних відділів і департаментів з метою усунення відповідних причин і наслідків за допомогою того, що можна було б визначити як "випереджаюча комунікація"; виконання функцій координаційного центра, відповідального за одержання інформації про здійснення програм і їхню оцінку; взаємодії з ГАООН і її головними комітетами, з департаментами Секретаріату й установами системи ООН; підготовки разом з Управлінням людських ресурсів програм навчання і підвищення кваліфікації всіх співробітників в області комунікації.