Джерело: World Trade Organization. Annual Report 2004. Vol. II. Р. 13.
Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній торгівлі певною мірою було пов'язане зі зниженням конкурентоспроможності американського виробництва.
Конкурентоспроможність визначається як здатність конкретної держави створювати пропорційно більше благ, ніж її суперники на світових ринках.
В основі світової класифікації країн за конкурентоспроможністю лежать 378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність природних копалин, інфраструктуру, розвиненість засобів комунікації та ряд інших факторів. Окрім об'єктивних факторів, враховуються результати опитування керівників найбільших підприємств у світі.
На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років посідала перше місце. На 17-му місці Франція, на 34-му — Китай, на 40-му — Туреччина. В самому кінці списку — Греція, Мексика, Польща, Угорщина та Венесуела. І, нарешті, Росія —остання, на 48-му місці.
За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш конкурентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 р. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай. Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.
Щодо країн, що розвиваються, то вони в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислове розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти) скоротилася з 40 % (1960 р.) до 28 % (на початку 90-х років).
Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати свій експорт за рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку промислове розвинутих країн. Разом з тим окремі країни, що розвиваються, передусім «нові індустріальні країни», домоглися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення у ньому частки готової продукції, промислових виробів, у тому числі машин та устаткування. Так, питома вага промислового експорту країн, що розвиваються, у його загальному світовому обсязі на початку 90-х років досягла 16,3 %. Загалом експорт країн, що розвиваються (за винятком «нових індустріальних країн»), зростає нерівномірно як по групах країн, так і по галузях.
На відміну від більшості країн, що розвиваються, «нові індустріальні країни», особливо чотири «малі дракони» Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур), демонструють швидке зростання експорту, їхня частка у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5 %. В останнє десятиріччя XX ст. КНР набрала економічних обертів і досягла 2,9 % (було менше за 1 %). США у світовому експорті належить 12,6 %; Західній Європі — 44 6 %; Японії—7,7%.
Характеризуючи основні тенденції в географічному спрямуванні міжнародної торгівлі, слід підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між промислове розвинутими країнами веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшення частки країн, що розвиваються. Основні товаропотоки здійснюються в межах «великої тріади»: США — Західна Європа — Японія. Щорічний товарооборот між США і ЄС у 2003 р. становив близько 1,7 млрд. дол. 20 % експорту Північної Америки припадає на ЄС.
Оскільки в експорті промислове розвинутих країн найбільша частка належить складній техніці, країни, що розвиваються, становлять для них порівняно менший інтерес як ринок збуту цієї продукції. Так, у 2003 р. тільки 2,7 % експорту країн Західної Європи спрямовувалось у країни Африки, 2,4 % — у Латинську Америку.
Експорт і імпорт провідних держав у 2003 р.
Таблиця 3
| Місце | Експорт | Вартість, млрд. дол. | Частка, % | Щорічне зростання, % | Місце | Імпорт | Вартість, млрд. дол. | Частка, % | Щорічне зростання, % |
| 1 | США | 688,7 | 12,6 | 8 | 1 | США | 899 | 1б,0 | 8 |
| 2 | Німеччина | 511,7 | 9,4 | 3 | 2 | Німеччина | 441,5 | 7,8 | 3 |
| 3 | Японія | 421,0 | 7,7 | 6 | 3 | Японія | 338,8 | 6,0 | 5 |
| 4 | Франція | 289,5 | 5,3 | 4 | 4 | Велика Британія | 308,2 | 5,5 | 5 |
| 5 | Велика Британія | 281,5 | 5,2 | 6 | 5 | Франція | 268,4 | 4,8 | 2 |
| 6 | Італія | 238,2 | 4,4 | 5 | 6 | Гонконг | 213,3 | 3,8 | 14 |
| 7 | Канада | 214,4 | 3,9 | 8 | 7 | Італія | 208,0 | 3,7 | 2 |
| 8 | Нідерланди | 193,8 | 3,5 | 6 | 8 | Канада | 201,0 | 3,6 | 7 |
| 9 | Гонконг | 188,2 | 3,4 | 13 | 9 | Нідерланди | 177,2 | 3,1 | 5 |
| 10 | Китай | 182,7 | 3,3 | 17 | 10 | Бельгія, Люксембург | 155,8 | 2,8 | 4 |
| 11 | Бельгія, Люксембург | 168,2 | 3,6 | 5 | 11 | Республіка Корея | 144,6 | 2,6 | 11 |
| 12 | Республіка Корея | 136,2 | 3,6 | 5 | 12 | Китай | 142,4 | 2,5 | 15 |
| 13 | Сінгапур | 125,0 | 2,7 | 13 | 13 | Сінгапур | 132,4 | 2,4 | 12 |
| 14 | Тайвань | 121,9 | 2,6 | 9 | 14 | Іспанія | 122,7 | 2,2 | 5 |
| 15 | Іспанія | 110,4 | 2,4 | 15 | 15 | Мексика | 113,2 | 2,0 | 16 |
| 16 | Мексика | 96,0 | 1,8 | 21 | 16 | Тайвань | 113,2 | 2,0 | 11 |
| 17 | Швеція | 82,7 | 1,5 | 5 | 17 | Малайзія | 79 | 1,4 | 15 |
| 18 | Малайзія | 78,4 | 1,4 | 15 | 18 | Швейцарія | 76 | 1,3 | 1 |
| 19 | Швейцарія | 76,2 | 1,4 | 3 | 19 | Австрія | 66,7 | 1,2 | 1 |
| 20 | Російська Федерація | 66,3 | 1,2 | 8 | 20 | Австралія | 65,8 | 1,2 | 7 |
| 21 | Австралія | 62,9 | 1,2 | 7 | 21 | Швеція | 65,4 | 1,2 | 3 |
| 22 | Саудівська Аравія | 59,0 | 1,1 | 18 | 22 | Бразилія | 65,0 | 1,2 | 16 |
| 23 | Австрія | 58,6 | 1,2 | 7 | 23 | Таїланд | 63,8 | 1,2 | 4 |
| 24' | Таїланд | 57,4 | 1,1 | 5 | 24 | Данія | 45,2 | 0,8 | 1 |
| 25 | Данія | 50,7 | 1,0 | 0 | 25 | Індонезія | 42,9 | 0,8 | 6 |
| Загальний показник | 4665,0 | 85,4 | 7 | Загальний показник | 4557,0 | 80,9 | 7 | ||
| Світовий показник | 5460,0 | 100,0 | 7 | Світовий показник | 5630,0 | 100,0 | 7 |
Джерело: World Trade Organization. Annual Report 2004. Vol. II. Р. 18.
Використана література:
1. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці “Рута”, 1996. - Ст.. 126-146.
2. Козик В.В., Панкова Л.А. Світове господарство та міжнародні економічні відносини. - Львів, 1995.
3. Гольцберг М.А., Воронова А.В. Международная торговля. - К., 1994.