Міграція населення (стр. 4 из 4)

- Програми стимулювання рееміграції. Вони включають широке коло заходів, починаючи заходами примусової репатріації незаконних іммігрантів, аж до надання матеріальної допомоги іммігрантам, що бажають повернутися на батьківщину. В західноєвропейських країнах (Німеччина, Франція, Нідерланди) приймалися програми матеріального заохочення рееміграції, що передбачають виплати вихідних допомоги при добровільному від'їзді іммігрантів на батьківщину. В деяких випадках допомоги виплачуються при одній тільки заяві іммігранта про його бажання залишити приймаючу країну, в інших - через певний час після його фактичного повернення додому. Причому одержання вихідної допомоги позбавляло іммігранта права повторно в'їхати в приймаючу країну. Виплати допомоги здійснювалися за рахунок коштів, накопичених у фонді соціального страхування чи пенсійному фонді в результаті відрахувань підприємством, що найняло на роботу іммігранта. Хоча вважалося, що такий спосіб фінансування не ляже додатковим тягарем на видаткову частину бюджету, на практиці бюджетні витрати виявилися також дуже великими в результаті необхідності створення електронної системи державного обліку іммігрантів і виплати допомоги. Ефективність програм стимулювання рееміграції

залишається дуже низкою.

- Програми професійної підготовки іммігрантів. У якості засобу, що міг би спонукати іммігранта повернутися на батьківщину,уряди окремих країн (Франція, Німеччина, Швейцарія) розглядаютьпрограми професійної освіти іммігрантів. За логікою цих програм,одержавши освіту в розвинутій країні, іммігранти зможуть розраховувати на більш високооплачувану та престижну роботу, що спонукає їх повернутися на батьківщину. Однак інтерес з боку іммігрантів до участі в таких програмах виявився досить низьким з тієїпричини, що отримання спеціальності саме по собі не гарантувалоодержання роботи за цією спеціальністю на батьківщині. Тому більшість іммігрантів прагнули зберегти свою існуючу, нехай і низь-кооплачувану роботу в розвинутих країнах, аніж реемігрувати танамагатися знайти кращу роботу на батьківщині.

— Програми економічної допомоги країнам масової еміграціїРозвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств українах, які розвиваються, що могли б стати місцями роботи дляреемігрантів. Такі підприємства набували форми кооперативів, спільних компаній, акціонерних товариств. Найбільший розвиток цяформа одержала у двосторонніх відносинах Німеччини та Туреччини. У ряді випадків нові турецькі компанії, створені в основному занімецькі гроші, не тільки стали пунктом притягання для реемігрантів, але й призупинили новий потік еміграції з Туреччини.

Незважаючи на активні дії урядів приймаючих країн, більшість програм стимулювання рееміграції не досягли поставлених цілей: за незначного збільшення рееміграції на початку їх реалізації від'їзд іноземних робітників на батьківщину різко зменшувався, коли скорочувалося фінансування програм. Однак головною причиною їх низької ефективності є те, що уряди країн, що експортують робочу силу, просто не зацікавлені в її реекспорті і не докладають належних зусиль щодо скорочення еміграції.

Отже, державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров'я, шляхом кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації від'їжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

Висновки

Міграція робочої сили являє собою переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) й імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавного перерозподілу.

Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, що являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, що здержується в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, що одержують грошові перекази. Розвинуті країни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний

підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації освіти,- віку, стану здоров'я, на основі кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

Література

1. АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. - 1996. — № 7-8. - С. 36.

2. Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10.

3. Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Політика і час. - 2000. - № 4. - С. 25.

4. Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5. -С. 48-59.

5. Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 4. - С. 96-100.

6. Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. - 2000. - № 1. - С. 30.

7. Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: НАН України, 1998. -416 с.

8. Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 9. - С. 23.

9. БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. - М.: Маркетинг, 1998.- 153 с.

10. Булатов Т. Мировая зкономика. - М., 2001. - 734 с.

11. Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. - М.: Зльф К-пресе, 1995.-242 с.

12. Вісник Національного банку України. - № 7. - 2000. - С. 41.

13. Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение // Економіка України. - 2001. - № 4. - С. 19-22.

14. Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине // Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм. - 1999. №10-12.-С. 12.

15. Гришко С, Благодарньїй А. Интеграция Украинм в мировое хозяйство // Биз-нес-информ. - 2000. - № 1. - С. 12.