Нестачу у бюджет за кожним разом покривали найпростішим способом – емісією грошей. Та цей дефіцит з кожним роком ставав все більшим, у 1992 р. – 9,9% ВВП, 1993 р, – 12,79% ВВП. А коли НБУ й уряд почали вживати інші методи дій, то державний дефіцит у 1994 р. – 8,9% ВВП [11].
Емісія грошей й інфляція – прямо – пропорційно залежать одна від одної. Тож у 1992 – 1993 р.р. у країні розпустила свою “павутину” гіперінфляція. Вона супроводжувалася величезними грошовими ін’єкціями уряду на “підтримання національної економіки” та соціального захисту населення.
Таблиця 2.1.1
Обсяги наданих кредитів у 1991 – 1994 роках
| Показники | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 |
| ВВП, % | 100,0 | 90,1 | 77,3 | 59,5 |
| Кредити усього, млн., крб. | 1,48 | 44,38 | 536,23 | 2973,17 |
| Індекс зростання кредитів, % | 100 | 2999 | 36232 | 200890 |
| Кредити надані органам держуправління, млн. крб.. | – | 17,5 | 129,2 | 1410,7 |
| Частка кредитів, наданих органам держуправління, % | – | 39,4 | 24,1 | 47,4 |
Джерело: Бюлетень НБУ. www.bank.gov.ua
Високі темпи збільшення обсягів кредитування зафіксовані у 1992 – 1993 дозволяють побачити, що вони у 1,5 – 2 рази перевищили темп зростання обсягів кредитів і грошової маси. З цього виходить, що дійсно розширення пропозиції грошей відбувалося в головному від прямого кредитування банками суб’єктів господарювання та уряду. Крім того, цьому процесу сприяли надзвичайно низька ставка рефінансування, яка у 1991 – 1994 р, була від’ємною. Тому отримання кредитів стало дуже вигідним бізнесом, що “стимулювало юридичних і фізичних, але переважно юридичних осіб, брати кредити з метою самозбагачення”. Вони отримані кошти перекачували за кордон і там вкладалися у банк. Через певний час ці кошти забиралися з величезними процентами і кредити поверталися назад. Різницю залишали собі в кишені. Наприклад, у 1992 р, ставка рефінансування НБУ становила 30%, а ця ж ставка у Росії – 80%.[12]
НБУ провадив у 1992 – 1994 р, кредитну емісію, яка була спрямована на надання кредитів окремим підприємствам, галузям, Міністерству фінансів за окремими рішеннями ВРУ з визначенням плати за неї. Плата за кошти Національного банку не відповідала реаліям економіки та вартості національної валюти, що й стало чи не головним чинником гіперінфляції.
Таблиця 2.1.2
Середньорічний рівень інфляції та облікової ставки
| Періоди | Середньорічний рівень облікової ставки, % | Річний рівень інфляції, % (до пеперред. року) |
| 1991 | – | 290,0 |
| 1992 | 80.0 | 2000,5 |
| 1993 | 190.0 | 10156,0 |
| 1994 | 225.9 | 401,0 |
Джерело: www.bank.gov.ua/Statist
З таблиці 2.1.2 видно, що із збільшенням обмінної ставки зростала інфляція. А відтак, це ще більше стимулювало позичальників до отримання максимального обсягу кредитів та не спонукало до пошуку шляхів ефективного застосування отриманих ресурсів.
Саме через це усі ці причини фіскальна та монетарна політика 1992 – 1994 р.р. не досягли жодного із поставлених завдань. Уряду не тільки не вдалось припинити зниження виробництва а навпаки, воно з року в рік поглиблювалося. Достатньо навести такі дані: 1992 рік – ВВП ¯ 12%; 1994 рік – ВВП ¯ на 23%. Різко зросло безробіття (зокрема і циклічне). Стан економіки погіршувався з дня на день. Росли ціни, дешевіли гроші. Постало гостре питання про зміну монетарної політики, а від так і про вибір і застосування її знарядь зокрема в нових умовах, плавний перехід від прямих методів впливу до непрямих [12].
2.2. Роль монетарної політики у досягненні фінансової
стабільності в Україні в 1995-1999 рр.
Держава прагнучи покрити дефіцит бюджету, підвищувати податки з населення. Бо знову було ухвалено нереальний державний бюджет. Аби покрити фактичний бюджетний дефіцит, що досяг 9,6% від ВВП потрібні були кошти, але ніяких джерел не передбачалося. Тож зросли прямі податки з населення у порівнянні з 1993 р. майже вдвоє – з 8,7% до 15,9% до фонду оплати праці; податок з прибутку і юридичних осіб: з 15,5% у 1993 до 32% у 1994 р. Це привело до відпливу за кордон фінансових інвестицій. Що значно погіршило економічну ситуацію України.
11 жовтня 1994 було покладено кінець розбіжностей між монетарною та іншими видами економічної політики. Це було зроблено у доповіді “Шляхом радикальних економічних реформ” на засіданні ВРУ Президентом України. Він зазначив, що пріоритетним завданням економічної політики уряду є досягнення макроекономічної стабілізації.
В кінці 1994 року було вжиті жорсткі заходи щодо кардинального реформування ціноутворення (адже до того вони були під чітким контролем уряду), скорочення фінансування банківською системою бюджетних видатків, нормалізації роботи валютного ринку, включаючи відновлення роботи валютної біржі, дали змогу оволодіти ситуацією на грошовому ринку і не допустити спалаху гіперінфляції. Так рівень інфляції знизився у грудні 1994 до 28,4%, а у січні 1995 р. – до 21,2 % (рівень інфляції подано щомісячно).
Проголошений у жовтневій доповіді Президента, курс на скорочення економічних реформ визначив суттєві зміни монетарної політики у 1995 р. Антиінфляційні заходи було офіційно визнано основною й спільною метою економічної та монетарної політик усіх гілок влади, розпочато координацію зусиль Верховної Ради, уряду та НБУ стосовно досягнення макроекономічної стабілізації. Вона була досягнута не через посилення державного втручання в економічні процеси, а шляхом радикалізації ринкової трансформації ціноутворення, валютного та інвестиційного ринків, подальшого розвитку фінансового ринку, підвищення рівня реальності державного бюджету та урізноманітнення джерел покриття його дефіциту. Активно розвинулися ринкові методи та інструменти впливу банківської системи на грошову масу та інфляційні процеси, засоби прямого адміністративного впливу поступово змінено на інструменти опосередкованого (непрямого) зниження темпів зростання та скорочення амплітуди коливань основних монетарних показників: грошової маси; облікової ставки; валютного курсу.
Крім того, постійне нарікання банків на використання Національним банком коштів обов’язкових резервів, які зберігалися на окремому рахунку, спонукали до розробки і введення в дію з 1995 року уніфікованого порядку формування банківською системою обов’язкових резервів, який полягає в тому, що банки тримають обов’язкові резерви на своїх кореспондентських рахунках у НБУ.
Вирішено юридичну проблему, що виникла під час практичного впровадження операцій „репо” між Національним банком і банками. Теоретично операція „репо” є купівлею-продажем цінних паперів. Тож чинним українським законодавством передбачалася у разі здійснення операцій із купівлі-продажу державних цінних паперів сплата державного мита, що унеможливлювало використання зазначеного вище інструменту. Довелося розробити і надати юридичної сили вітчизняного трактуванню операції РЕПО як кредитної, яке за своєю економічною сутністю відповідає її класичному визначенню.
Аналогічна ситуація склалася і в процесі запровадження у практику такого інструмента, як депозитний сертифікат НБУ. Щоб не провадити під час кожного його випуску реєстрацію емісії цих паперів, за погодженням із Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку депозитний сертифікат Національного України було визначено як особливий вид цінних паперів, що використовується виключно як монетарний інструмент і має обмежене коло обертання – лише серед банків.
Уже в 1995 році є помітні покращення у монетарній політиці. Зокрема, це можна прослідкувати за темпами руху інфляції та грошової маси. Так з 1995 по 1999 роки прослідкуються позитивні тенденції покращення економічної ситуації.
Таблиця 2.2.1
Обліково ставка та інфляція в Україні у 1992-1999 рр.
| Рік | Облікова ставка, % (середньозважена за рік) | Інфляція, % (до поперед. року) | Реальна облікова ставка з урахуванням інфляції, % |
| 1992 | 80,0 | 2000,0 | -1920,0 |
| 1993 | 190,0 | 10156,0 | -9966,0 |
| 1994 | 225,9 | 401,0 | -171,1 |
| 1995 | 131,0 | 181,6 | -50,6 |
| 1996 | 62,3 | 39,7 | 22,6 |
| 1997 | 24,6 | 10,1 | 14,5 |
| 1998 | 61,6 | 20,0 | 41,6 |
| 1999 | 50,0 | 19,2 | 30,8 |
Джерело: www.bank.gov.ua/Statist
Як видно з таблиці 2.2.1, зменшується інфляція і облікова ставка[9,c.40]. Тобто, політика облікової ставки повертає свій індикативний характер. Адже, якщо реальна облікова ставка має від’ємне значення, то втрачається сенс як ціни кредиту, кредит виступає як емісійний ресурс без жодних стимулів для позичальників до раціонального використання коштів. Це зумовлює трансформаційний спад в економіці, про що було розказано у попередньому підпинкті. Крім того, від’ємне значення вказує на необхідність перегляду монетарної політики.