Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки й робить “жорсткішими” умови надання кредитів. Із підвищенням процентних ставок видатки, насамперед інвестиції, зменшуються. У результаті підприємства коригують у напрямі зменшення інвестиційні плани. У відкритій економіці вищі процентні ставки можуть підвищувати курс валюти країни, що зменшує чистий експорт.
Тиск, “дорогих грошей” (через звуження сукупного попиту) зменшує доходи, обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію.
Вплив стримувальної монетарної політики підвищує ринкову процентну ставку.
Механізм політики “дешевих грошей”, до якої центральний банк вдається, коли намагається стимулювати обсяг виробництва і зайнятість. Збільшення пропозиції грошей знижує ринкову процентну ставку. Це стимулює зростання інвестиційних та інших видатків, чутливих до процентних ставок. У результаті збільшується сукупний попит, що сприяє зростанню обсягу виробництва й зайнятості. Вплив стимулювальної монетарної політики ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей управо, що й знижує ринкову процентну ставку.
Якщо економіка функціонує близько до межі своїх потенційних можливостей, стимулювальна монетарна політика справляє незначний вплив на обсяг реального ВВП та індукує зростання рівня цін.
Викладені вище міркування стосуються впливів монетарної політики на національну економіку в короткостроковому періоді. В довгостроковому періоді, як уважає більшість економістів, зміни пропозиції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реальний обсяг виробництва, що, як уже зазначалось, називають нейтральність грошей.
Більшість економістів розглядає монетарну політику як важливу складову стабілізаційної політики, що зумовлено такими обставинами. По – перше, монетарна політика є гнучкішою за фіскальну, і її можна швидше змінити. Зміни у фіскальній політиці можуть затримуватися внаслідок її обговорення в парламенті країни. Тим часом центральний банк країни може щоденно купувати або продавати державні цінні папери і впливати тим самим на пропозицію грошей та процентні ставки. По – друге, монетарна політика практично в усіх країнах захищена від політичного тиску. Членам Ради НБУ не загрожує переобрання, тому вони не зазнають сильного тиску лобі. Раді НБУ легше, ніж Верховній Раді України, проводити непопулярні заходи, необхідні для оздоровлення національної економіки. Крім того, за своєю природою монетарна політика є політично прийнятнішою, оскільки вона впливає непомітніше порівняно з фіскальною. Зміни державних закупівель або податків прямо впливають на розподіл ресурсів, а тому мають наочніше політичні наслідки.
Однак монетарна політика має певні обмеження, і її проведення наштовхується на низку перешкод. Конкретна монетарна політика інколи виявляється недостатньо дійовою внаслідок переміщення коштів у фінансово – кредитній системі. Наприклад, населення у відповідь на “жорстку” монетарну політику може швидко перетворити “майже гроші” на своїх рахунках взаємних фондах або інші менш ліквідні фінансові активи у гроші на поточних рахунках. Тому банківські надлишкові резерви можуть не зменшитися, як планувалося, процентна ставка не зросте і сукупний попит не зміниться.
Досить енергійна політика “дорогих грошей” здатна зменшити резерви комерційних банків до рівня, за якого банки змушені зменшити обсяг кредитів до небезпечного для економіки рівня. Політика “дешевих грошей” може збільшити надлишкові резерви комерційних банків. Проте така політика не гарантує, що комерційні банки збільшать позики і пропозиція грошей зросте. Населення і підприємства можуть розладнати плани центрального банку, якщо не братимуть додаткові надлишкові резерви в позику.
Окремі фахівці вважають, що швидкість обігу грошей може змінюватися в напрямі, протилежному до змін пропозиції грошей, що гальмує або нейтралізує коливання їхньої кількості, зумовлені монетарною політикою. Під час інфляції попиту, коли здійснюється політика “дорогих грошей”, швидкість їх обігу може зростати. У роки спаду, коли проводять політику “дешевих грошей”, швидкість обігу грошей, навпаки, може уповільнюватися. Ускладнення в процесі здійснення монетарної політики дають змогу зрозуміти дилему цілей монетарної політики центрального банку. Ця дилема виникає внаслідок того, що центральний банк не може одночасно стабілізувати пропозицію грошей і процентну ставку. В умовах спаду зменшуються реальний ВВП та попит на гроші, а водночас і процентні ставки (якщо пропозиція грошей не змінюється). Для стабілізації процентних ставок центральний банк має зменшити пропозицію грошей, що спричинятиме подальше звуження сукупного попиту та поглиблення спаду[2,с.324].
Розділ II:
Досвід використання знарядь монетарної політики для досягнення макроекономічної стабільності в Україні
2.1 . Особливості та причини неефективності грошово-
кредитної політики на початку 90-х років XX ст.
Після розпаду Радянського Союзу, перед урядом нової незалежної держави – України, постали питання, які потребували вирішення. Слід було активно братися за утворення і розвиток зовсім нових економічних відносин.
Монетарна політика тільки зароджувалася. Звісно, як така, вона існувала і у комуністичному суспільстві. Але вона не просто відрізнялася від капіталістичного значення “монетарна політика”, а й була фактично його протиставленням. Адже використовувала такі засоби, які в країнах з перехідною чи ринковою економікою, були б неприпустимі. Мало того, вони б привели до занепаду будь – яких ринкових відносин.
Говорячи про монетарну політику, слід зауважити, що у 1991 р. було введено в обіг купонів, як додатка до рубля. Цим було знищенно одну з функцій грошей. А отже було знищені підвалини для проведення ефективної грошово – кредитної політики. А отже ефективності застосування знарядь монетарної політики.
1992-1996 рр. був етапом створення національної грошової системи на основі введення в обіг українського карбованця та підготовки до запровадження національної валюти - гривні. І одночасно етапом відродження функцій національних грошей в Україні. Розроблені Національним банком у 1992 році “Основні напрямки грошово – кредитної політики на період до запровадження повноцінної національної валюти” із самого початку спрямували роботу НБУ на стабілізацію діючої грошової одиниці та подолання інфляції.
Грошово – кредитна політика у період 1991 – 1994рр. була підпорядкована фіскальній і спрямовувалася на забезпечення економічної стабільності та запобігання розвалу виробничого потенціалу, обвального спаду виробництва, зменшення зайнятості населення та погіршення його прожиткового рівня. Для виконання цих завдань, монетарна політика, застосувала методи з арсеналу командно – адміністративної економіки – дефіцитне фінансування, централізований розподіл фінансових ресурсів, пільгове преференційне кредитування, пряме втручання у механізм ціноутворення, що також сприяло посиленню інфляційного процесу.
Крім того, у перші роки роботи Національний банк надавав прямі кредити комерційним банкам для подальшого кредитування тих чи інших галузей господарства та суб’єктів господарювання. У 1992-1995 рр. Він надавав прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету як у національній, так і в іноземній валютах. Згубність політики підтримки центральним банком тих чи інших галузей та кредитування дефіциту бюджету доведена результатами роботи економіки країни за 1993-1994 роки, коли рівень інфляції перевищував 10000 відсотків [12].
Також, у спадок від Радянського Союзу, Україна отримала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Відновивши суверенітет, Україна стала на шлях ринкового розвитку. Поруч з тим виникло і чимало негативних чинників: зокрема, інфляція, яка до того була прихована, стала поступово проявлятися. Так у 1991 році в Україні рівень відкритої інфляції становив 290% і перетворювався на серйозну проблему економіки [11,с.3]. Уряд захотів захистити населення і вжив відповідних заходів. Внаслідок таких дій, а саме – запровадження індексації грошових доходів, інфляція в країні почала рости (посилилася).
Крім того, НБУ підтримав повністю політику лібералізації цін і доходів. Своїми діями НБУ створив несприятливі умови для реалізації і посилення всіх інфляційних чинників. Це він зробив за допомогою емісії грошей.
Так, наприкінці 1992 року темпи інфляції за місяць зростали до 30%, а в рік їх рівень становив 2100%.
Ще одним чинником нестабільності економіки – дефіцит бюджету.
Уряд був змушений підтримувати видатки бюджету на більш – менш сталому рівні; поруч з тим, як обсяг виробництва падав швидкими темпами. Це в свою чергу вплинуло на зменшення доходів у бюджет. Відтак, дефіцит бюджету за 1991 рік становив 21,1 млрд. крб., або понад 7% ВВП і був повністю профінансований шляхом прямої емісії НБУ всупереч закону “Про банки і банківську діяльність” [10, C.7]. Це дало свої результати: інфляція зростає.
Замість удосконалення державного сектору виробництва і частково його розподілення між населенням (приватизація) для утримання прибутку, було прийнято рішення про фінансування і підтримку цих секторів. При чому, не удосконалювалась ні технологія, ні способи виробництва. Та ще й до цього державні підприємства одержали на 50% більше коштів, ніж сплатили із прибутку до бюджету.
Такий експансіонізм грошово – кредитної політики – характерна риса централізованої системи управління. Тобто, він виявився у 1992 році у надмірній централізації розподілу ресурсів і використанні їх для пільгового кредитування підприємств державного сектора під виглядом підтримання державних програм розвитку пріоритетних галузей і виробництва.