Павлов В.І.,Борейко В.І. Інституціональні перетворення та їх вплив на регулюючі функції держави//Регіональна економіка.-2009-№1-с. 7-14.
В статті автора досліджено вплив формальних і неформальних інститутів на розвиток економіки країни. Визначено, що невідповідність інституціального середовища ринковим умовам господарювання спричинила невдачі трансформаційних реформ та несприйняття їх значною частиною населення в Україні. Запорукою успішності здійснення ринкових перетворень має стати вдосконалення регулюючих функцій держави формування у громадян нового світоглядного бачення суспільних відносин.
Автор статті визначає, що трансформаційні перетворення, які відбуваються в постсоціалістичних країнах протягом останніх двох років, змінюють не тільки економічні концепції, яких вони дотримуються, а й інституціальні відносини. Зазначене вимагає вивчення впливу інституціональних перетворень на регулюючі функції держави
Важливість даної проблеми зумовлює дослідження її відомими іноземними та вітчизняними вченими серед яких вирізняють праці В.Єфімова, В.Грищенка, Г. Клейнера, В. Новицкого та ін.
В працях даних авторів простежується думка, що інституціональні зміни повинні певною мірою відповідати новим економічним реаліям. Сучасне інституціальне середовище має однаковою мірою забезпечувати зацікавленість у результатах соціального партнерства: країни капіталу (власників підприємств), праці (робочої сили) і держави (всього суспільства). Здатність інститутів узгоджувати інтереси всіх учасників економічних відносин, уникати соціальних конфліктів, забезпечувати виконання суспільних домовленостей є визначальним фактором ефективного розвитку ринкового середовища. Найважливішим інститутом, який визначає суспільні взаємовідносини у ринкових умовах господарювання, є інститут приватної власності.
Радикальна реформа економічних відносин сприяла ліквідації державної монополії на економічну діяльність та появі приватних структур, визначила відповідні функції держави в управлінні економічними процесами, що вимагають формування ринкової інфраструктури.
Слід відзначити, що інститут приватної власності навіть в умовах економічної стабільності вимагає постійного удосконалення, яке полягає в: зменшенні регулюючих повноважень державних органів влади щодо приватних компанії; внесення змін до законів, що покращують права акціонерів компаній; посиленні механізмів захисту приватної власності; постійному моніторингу підприємств, що перебувають у державній власності на предмет ефективності їх роботи на доцільність приватизації.
Не лише важливим для розвитку економіки країни є формування ринкових засад інституту виробничих відносин. Держава повинна підвищувати ефективність управління підприємствами які перебувають у державній власності, регулювання діяльності приватних підприємств та контролю за виконанням зобов’язань, взятих на себе власниками приватних підприємств. Державі належить визначальне місце в забезпеченні економічної стабільності в країні як передумови для успішної роботи підприємств та підприємницьких структур, залучення інвестицій та впровадження інновацій.
Розуміння зазначеного змушує державу видозмінювати свою регулятивну економічну політику. Необхідно враховувати такі неформальні інститути як моральні правила поведінки, загальнолюдські цінності, культурні традиції господарювання нації. Досвід розвитку української економіки в 90-ті роки ХХст. засвідчує, що при відсутності неформальних інститутів швидко досягти успіхів неможливо.
В контексті наведеного державні заходи з регулювання неформальних відносин у суспільстві повинні бути направлені на: формування у кожного громадянина країни прагнення до збільшування достатку своє родини на основі реалізації конституційного права на працю, включаючи підприємницьку діяльність; повагу громадян до приватної, муніципальної та державної власності; негативну оцінку в суспільстві проявів корупції, політичного протекціонізму, економічного і політичного комунізму; запровадження матеріального і морального стимулювання для мотивації меценатів та спонсорів, працівників культури, зберігачів старини та культурної спадщини.
Таким чином, формування при переході до ринкових умов господарювання нового інституціонального середовища та зміна старих інститутів видозмінює регулюючі функції держави. Законодавча база, на яку спирається формальні інститути, повинна враховувати, що більша частина майна переходить у приватну власність, змінюються виробничі відносини та транс акційні витрати. Водночас наявність формальних інститутів при відсутності неформальних інститутів не дозволяє державі ефективно реалізувати, визначені нею стратегічні цілі. Запорукою ефективності здійснюваних економічних реформ має стати формування в суспільстві нового світоглядного бачення процесів, що відбуваються у країні.
Носова О.В. Інституційні підходи до дослідження перехідної економіки//Економічна наука.-2006.-№2.-с25-26.
Автор здійснила аналіз основних напрямків інституціональної економіки. Обґрунтовано доцільність використання комплексного підходу, що враховує загальні типові риси основних концепцій інституціоналізму. Виокремлено зовнішні та внутрішні інститути, проведено аналіз інститутів залежно від мікро- або макрорівня дослідження. Визначено головні напрями здійснення інституціональної реформи в перехідній економіці.
Пошук економістами нової економічної теорії, здатної пояснити і забезпечити досягнення безперервного і стабільного економічного зростання, вирізняє сучасні економічні дослідження. У зв’язку з цим задані більшою мірою вчені спрямовують увагу на теорії інституціонального напряму, які разом з економічними методами дослідження застосовують і інші інструментарії. Розширення об’єкта інституціонального аналізу і включення в нього навичок, норм, правил,форм, організаційної поведінки, інститутів дозволяє теоретично пояснити поточні зміни у країнах із перехідною економікою, а також розробити та запропонувати комплекс заходів, спрямованих на прискорення завершення ринкових перетворень.
Проблема інституціонального розвитку в перехідній економіці отримала поширення у працях вітчизняних і зарубіжних економістів. Наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних учених свідчать про існування цілої низки нерозв’язанних концептуальних проблем у галузі тлумачення поняття «інститут» і визначення одиниці аналізу за використання різноманіття інституціональних підходів, співвідношення між інститутом і різним набором правил, взаємостосунків між формальними і не форматними інститутами вироблення стратегічного напряму інституціонального розвитку країн із перехідною економікою.
Питання визначення характеру взаемозв’язку здійснюваних економічних реформ і змін системи функціонуючих інститутів у світі належать до числа актуальних проблем, з якими стикаються уряди більшості країн з перехідною економікою. Створення інституціонального середовища, стимулюючого збільшення заощаджень інвестицій у реальний і людський капітал є підґрунтям ефективного функціонування ринкової економіки.
Найважливішою складовою інституціональної теорії виступає інституційна зміна. Залежно від суб’єктивної ознаки інститути підрозділяються на інститути держави, фірм, різних форм підприємницької діяльності, банків, бірж, інвестиційних компаній, інвестиційних фондів, пенсійних фондів.
Нова інституціональна економіка вивчає різні структури управління державного, елементами яких є контрактна система, організації, інституціональна структура суспільства, господарські системи.
Виникнення еволюційної економіки було пов’язано із стрімким розвитком нових технологій упродовж останніх десятиліть ХХ ст. і створенням «інформаційного суспільства». Поява інформаційної індустрії ознаменувала функціонування нового виду суспільних відносин, заснованих на обміні інформацією.
У перехідній економіці фірмі складно дотримуватися застосування якоїсь оптимальної стратегії поведінки що зумовлює нелінійним характером перебігу економічних процесів.
Технологічний процес залежить від організаційної форми фірми де здійснюється інновація.
На думку автора, в характеристиці інституціонального розвитку важливу роль слід відводити аналізу технологічної зміни. Результатом указаної зміни виступає модифікація системи правил у суспільстві. Під впливом технологічної зміни певна група економічних суб’эктів, безпосередньо залучених у процес розроблення ї упровадження винаходу, одержує розподільні переваги в новій системі діючих правил.
Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на розв’язанні таких головних проблем: пояснення виникнення інститутів, вивчення їх функціонування в умовах, що змінилися, з’ясування сутності інституціонального порядку ї оцінка ролі інституційних змін.
Вивчення змісту перехідних процесів у межах описаних вище напрямів інституціональної економіки розширює рамки традиційного економічного аналізу. Дослідження різних інституціональних напрямів свідчить про доцільність використання комплексного підходу, який ураховує загальні теоретичні засади розглянутих концепцій за дослідження проблем формування інституційної системи перехідної економіки.
За переходу до ринкової економіки країни стикаються з необхідністю здійснення економічних перетворень у традиційних сферах діяльності, подолання викривлень, що залишились від колишнього режиму, ухвалення нових загальновизнаних норм і процедур створення нових інститутів. Організація і розвиток системи нових інститутів спрямовані на зменшення чинника невизначеності, досягнення компромісу різних інтересів у сіх суб’єктів суспільства. Постійне виникнення і розв’язання суперечностей є основою для переходу системи від одного рівня до іншого якісного нового стану.