Теоретичні моделі економічного зростання economic growth models та їхня роль для країн що розвиваються (стр. 4 из 5)
Стаціонарний стан економіки зі зростанням населення
Досі ми вважали, що чисельність населення, а відтак робочої сили, є незмінною. Припустимо тепер, що населення і робоча сила країни зростають постійним темпом n. Нам уже відомо, що збільшення кількості зайнятих у національній економіці зменшує обсяг капіталу на працівника. Отже, інвестиції збільшують k, тоді амортизація та зростання населення зменшують його. Тому можна записати, що
.Це рівняння показує, як інвестиції, амортизація та зростання населення впливають на обсяг капіталу на працівника.
Член (h+n)k можна розглядати як порогові інвестиції. Це величина інвестицій, потрібна для підтримання сталого обсягу капіталу на працівника. Порогові інвестиції відшкодовують зношений капітал, який дорівнює hk, а також забезпечують капіталом нових працівників у попередньому обсязі. Величина цих інвестицій дорівнює nk, оскільки на кожного працівника є n нових працівників, а k — обсяг капіталу на кожного працівника. Амортизація зменшує k через зношення капіталу, тоді як зростання населення зменшує k унаслідок його поділу на більшу кількість працівників.
Для подальшого аналізу впливу зростання населення на стаціонарний обсяг капіталу підставимо sf(k) замість і. Тоді
.Якщо фактичні інвестиції sf(k) перевищують порогові (h+n)k, то економіка ще не досягла стаціонарного стану і обсяг капталу зростатиме. І навпаки, якщо фактичні інвестиції менші за порогові, то обсяг капіталу зменшуватиметься. Тому національна економіка завжди прямує до стаціонарного стану, за якого збільшення капіталу завдяки інвестиціям точно врівноважується його зменшенням внаслідок амортизації та зростання населення. (дод. 1)
У стаціонарному стані зі зростанням населення обсяг капіталу і обсяг продукції на працівника є сталими величинами. Оскільки кількість працівників у національній економіці зростає темпом n, то обсяг національного продукту зростає таким же темпом. Отже, збільшення чисельності робочої сили є одним із джерел економічного зростання. Однак збільшенням чисельності населення і робочої сили не можна пояснити підвищення рівня життя, яке простежується в багатьох країнах світу.
З моделі Солоу випливає, що за однакового рівня заощаджень у країнах з вищими темпами зростання населення стаціонарний обсяг капіталу та обсяг національного продукту на працівника, а отже і рівень життя будуть нижчими, ніж у країнах з нижчими темпами зростання населення.
Урахування в моделі Солоу зростання населення змінює умову досягнення рівня Золотого правила.
Споживання на працівника становить: с = у — і, стаціонарний обсяг продукції — f(k*), а стаціонарні інвестиції — (h + n)k*. Тоді стаціонарне споживання дорівнює:
С* = f(k*) — (h + n)k*.
Застосовуючи вже відому нам логіку, виявляємо, що стаціонарний обсяг капіталу, який максимізує споживання, досягається за умови:
MPK = h + n, або MPK — h = n.
Отже, споживання максимізується тоді, коли чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпові зростання населення.
Вплив науково-технічного прогресу на економічне зростання
Тепер урахуємо в нашому аналізі ще одне джерело економічного зростання — науково-технічний прогрес. Досі в моделі Солоу припускалося, що співвідношення між затратами праці й капіталу є незмінним. Проте модель можна подати так, щоб вона враховувала підвищення продуктивності праці. Для цього запровадимо нову змінну Е — ефективність праці. Виробничу функцію запишемо так: Y = F(K/L * E). Ефективність праці залежить передовсім від обсягу знань суспільства про методи виробництва. Наприклад, запровадження наприкінці ХХ ст. у виробничий процес комп’ютерів сприяло підвищенню ефективності праці.
Підвищення ефективності праці можна розглядати як збільшення чисельності робочої сили. Добуток (L * E) вимірює кількість ефективних працівників. Якщо припустити, що g — темп науково-технічного прогресу, а робоча сила зростає темпом n, то кількість ефективних працівників зростає темпом (n + g).
Для простоти аналізу припустимо, що тепер (k = K/L * E) — капіталоозброєність одного ефективного працівника, а (у = Y/L * E) — обсяг продукту на одного ефективного працівника. Отже, можна знову записати: y = f(k). зміна обсягу капіталу за рік тепер має такий вигляд:
Δk = s * f(k) — (h + n + g)k.
Порогові інвестиції мають відшкодувати зношений капітал (hk), забезпечувати капіталом нових працівників і нових ефективних працівників, який створює науково-технічний прогрес. Врахування НТП істотно не змінює аналізу стаціонарного стану. Існує лише один обсяг капіталу на ефективного працівника, позначений (k*), за якого капітал і обсяг продукції на нього є сталими. Оскільки ефективність праці кожного зайнятого зростає темпом g, то обсяг продукції на фактичного працівника (Y/L = y * E) також зростає темпом g. Загальний обсяг продукції [Y = y(E * L)] також зростає темпом (n + g).
З моделі Солоу випливає, що коли національна економіка досягла стаціонарного стану. То підвищення життєвого рівня можна досягти лише науково-технічним прогресом. Урахування НТП змінює умову досягнення рівня Золотого правила. Оскільки стаціонарне споживання на ефективного працівника становить
с* — f(k) — (h + n + g)k*,
то стаціонарне споживання максимізується, коли
MPK = h + n + g, або MPK — h = n + g.
Отже, за обсягу капіталу, що відповідає Золотому правилу, чистий граничний продукт капіталу дорівнює темпам зростання загального обсягу виробництва (n + g).
Модель Солоу виходить із того, що виробничій функції притаманна постійна віддача від масштабу. Інакше кажучи, обсяг продукції на працівника залежить від обсягу капіталу на нього. Однак нині чимало економістів твердять, що припущення про зростаючу віддачу від масштабу є реальнішим. Якщо простежується зростаюча віддача від масштабу. То економічне зростання може відбуватися завжди, а економіка не прямує до стаціонарного стану. Завдяки ж чому забезпечується зростаюча віддача від масштабу? Фахівці вважають, що дальше поглиблення суспільного поділу праці і заощадження людського капіталу є основним напрямом досягнення зростаючої віддачі.
У ХХ ст. простежувалося декілька важливих закономірностей, що стосуються економічного зростання в країнах, що розвиваються.
По-перше, затрати праці, виміряні в людино-годинах. Зростали повільніше, ніж капітал, що означає підвищення капіталоозброєності.
По-друге, відношення обсягу національного продукту до затрат праці (Y/L) також зростало, що свідчить про підвищення продуктивності праці.
По-третє, відношення капіталу до обсягу продукції, тобто капіталомісткість, не виявляло виразної тенденції.
По-четверте, частки праці й капіталу в національному доході були відносно стабільними.
По-п’яте, простежувалася виразна тенденція до зростання реальної заробітної плати, що означає підвищення рівня життя.
По-шосте, протягом минулого століття національний продукт зростав у середньому на 2—3%. В останній ж його чверті ці темпи в розвинутих країнах уповільнились.
По-сьоме, відношення національних заощаджень та інвестицій до ВВП упродовж більшої частини століття було стабільним.
Модель економічного зростання Харода-Домара
Це найпростіша модель економічного зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (Y). Який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (І) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NX) дорівнює нулеві, а державні витрати (G)в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.
Основні передумови моделі:
— постійна продуктивність капіталу MPK = dY/dK;
— постійна норма заощадження s = I/Y;
— відсутній процес вибуття капіталу W = 0;
— інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу. Формально це означає, що dK(t) = I(t);
— модель не враховує технічного прогресу;
— випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;
— використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозаміни акторів виробництва — праці і капіталу.
Припускається, що швидкість доходу пропорційна інвестиціям: dY = MPK * I(t) = MPK * s * Y, а темп приросту доходу dY/Y * dt є постійним і дорівнює s * MPK. Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (І) та споживання (С) в моделі Харода-Домара зростають з таким же постійним темпом (s * MPK).
Модель Харода-Домара непогано описувала реальні процесі економічного зростання 1920—1950 рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним товаром, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, в технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.
Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія і взаємнозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. В тому модель Харода-Домара. Яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту — норма заощадження, відійшла поступово на другий план.