До основних факторів (ресурсів) економічного росту відносяться праця, земля та капітал. У свою чергу, кожний з них — сукупність факторів «другого порядку». Так, капітал — це будинки, спорудження, устаткування, сировина, паливо тощо, які по різному впливають на створюваний ВНП. До капіталу можна віднести і НТП, вплив якого на величину і структуру ВНП постійно зростає. Безумовно, до числа зовнішніх факторів економічного росту треба віднести і сукупний попит суспільства, тому що саме він виступає «основним локомотивом» економічного росту як у кількісному, так й в структурному і якісному аспектах. Очевидно, усі фактори, за винятком сукупного попиту, відносяться до факторів пропозиції.
Кожний з ресурсів постійно змінюється в залежності від інших ресурсів, а також від соціально-економічного розвитку суспільства, і виконує різні функції у впливі на економічний ріст. Він виміряється різними показниками — ціннісними і натуральними (дод. 1).
Основна проблема теорії економічного зростання полягає в тому, яким чином можна збільшити обсяг виробничих потужностей або досягти збільшення потенційного рівня ВВП.
Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделей економічного зростання.
Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівняння, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатного попиту як умову динамічної рівноваги. Обов’язкова рівновага заощаджень та інвестицій та обов’язкове повернення отриманого доходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У період Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлишку капіталу і зв’язана з нею тенденція хронічного масового безробіття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу — так званому «дохідному ефекті» (відкладаючи набік його «виробничий ефект»). Зміст «дохідного ефекту» інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підвищення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.
Неокласична модель економічного зростання – теорія або використовувана модель для пояснення довгострокових напрямів економічного зростання розвинених країн. Ця модель наголошує на можливості нагромадження капіталу, тобто зростання капіталоозброєності праці і технічних змін при поясненні потенційного реального ВВП.
Складнішими системами моделювання є багатофакторні моделі економічного зростання Е. Хансена, Д. Хікса, Д. Дьюзенберрі. Ці моделі є неокейнсіанськими, модифікованими за рахунок запровадження в базові (однофакторні) моделі механізму циклічних коливань, змін галузевої структури виробництва, впливу науково-технічного прогресу, аналізу та залучення конкретних економічних даних. Теорії економічного зростання, що зросли з кейнсіанської концепції, дали поштовх серйозним статистичним розробкам, глибшому вивченню економічної кон’юнктури для розширення використання математичних методів у економічних дослідженнях.
Неокейнсіансіанська модель мультиплікатора-акселіратора є моделлю циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнісіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на розмір, рівний значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей. У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей.
У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна подати так:
- Ріст автономних витрат
- Ріст сукупного попиту
- Мультиплікаційний ефект
- Ріст національного доходу
- Ефект акселератора
- Індуційовані інвестиції
- Ріст інвестиційного попиту
- Ріст сукупного попиту
Аналітична частина
Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з’ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. Для досягнення цієї мети до моделі необхідно ввести цілу низку факторів, від яких залежить зростання потенційних можливостей економіки, дослідити їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити найголовніші (або один-єдиний основний фактор). Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального економічного процесу вигляді рівнянь та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується модель, спричиняють відхилення розв’язку моделі реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.
У загальному вигляді модель економічного зростання складається із системи п’яти рівнянь [3, 475]:
1) формула виробничої функції, якою передається обсяг потенційного випуску, тобто випуску продукції за умов повної зайнятості;
2) основна макроекономічна тотожність Yt=Ct+It показує, що вимірник випуску (доходу) Y поділяється в теорії зростання на споживання С та інвестиції І; вимірники державних витрат G і чистого експорту NX окремо в таких моделях не вирізняються, а розподіляються на споживання та інвестиції держави й інших країн світу (тобто вводяться в компоненти С та І);
3) формула розрахунку динаміки обсягу капіталу з урахуванням інвестицій та амортизації основного капіталу (за умови нульового інвестиційного лагу) має вигляд:
Kt=Kt-1+It—Wt,
де Kt — запас капіталу наприкінці періоду t;
Іt — інвестиції за весь період t;
Wt, — амортизація капіталу за період t.
Наведена формула вказує на те, що кількість капіталу зростає на величину інвестицій та зменшується на величину амортизаційних відрахувань;
4) формула для розрахунку вибуття капіталу (амортизації) має вигляд:
де
— постійна (незмінна) норма амортизації, яка задається екзогенно отже, вважається, що вибуття капіталу є пропорційним до величини його запасу;5) щодо інвестицій, то передбачається, що вони складають постійний процент від випуску It= s* Yt, де s — норма інвестицій (частка інвестицій у сукупному продукті (доході). Норма інвестицій s збігається з нормою заощадження, оскільки сукупні заощадження St дорівнюють сукупним інвестиціям Іt. Відповідно,
Yt=Ct+St=Ct+It,.
Таким чином, модель економічного зростання у загальному вигляді складається із системи п’яти наведених рівнянь, які містять сім змінних (Y, K, L, C, I, , s), три із яких задаються екзогенно:
— затрати праці L (зростають із постійним темпом n);
— норма амортизації основного капіталу ;
— норма заощадження s (задається безпосередньо або ж у вигляді певних умов, наприклад, максимізація споживання).
Мета дослідників — з’ясувати питання про те, як змінюються ендогенні змінні в моделі економічного зростання (Y, C та І) і який із чинників є визначальним фактором довгострокового економічного зростання.
Варто підкреслити, що моделювання економічної динаміки пов’язане з багатьма складнощами. Із всієї різноманітності факторів, які впливають на економічне зростання, до теоретичних моделей вдалося ввести лише три основні змінні: робочу силу; капітал; технічний прогрес.
Ці фактори називаються факторами пропозиції. На жаль, фактори попиту (рівень державних витрат, експорт тощо) не розглядаються в теоретичних моделях зростання. Окрім цього, не всі фактори, які були розглянуті вище, можна виміряти (оцінити) кількісно, а без такої оцінки їх неможливо ввести до моделі.
Саме ця однобокість і є головним недоліком найвідоміших теоретичних моделей зростання Харода-Домара і Роберта Солоу, які ми розглянемо далі.