Процеси економічної глобалізації, які динамічно розвиваються з другої половини 20 сторіччя, передбачають інтегрування національних економік в світогосподарську систему через міжнародну торгівлю, прямі іноземні інвестиції (що здійснюють головним чином транснаціональні корпорації), потоки фінансового капіталу, переміщення трудових ресурсів і населення в цілому, а також міжнародний обмін технологіями.
В західній економічній думці існує небагато наукових праць, які оперують терміном "світова економічна інтеграція", однак навіть і в цих працях при характеристиці світових економічних інтеграційних процесів проглядається сутність економічної глобалізації.
Економічна глобалізація є сучасним етапом інтернаціоналізації суспільно-економічного життя у планетарному масштабі.
Альтернативно, економічна глобалізація – це сучасний прояв поглиблених та модифікованих під впливом інноваційної та інформаційно-технологічної складової міжнародного бізнесу процесів інтернаціоналізації з метою створення глобальної (світової) економіки для отримання країнами в цілому та економічними суб’єктами зокрема, більших вигод.
В українській економічній енциклопедії (2000) "глобалізація" – це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х рр. ХХ ст. набуває форм постійного й неухильного зростаючого міждержавного переплетіння національних економік".
Якщо ідентифікувати категорію "економічна інтеграція", то це узгоджений розвиток і взаємне доповнення національних економік, секторів економічної діяльності та конкретних підприємств в інтересах більш ефективного використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу в відповідних товарах, послугах, факторах виробництва, технологіях та фінансових ресурсах.
Міжнародна економічна координація і глобальне управління (globalgovernance) процесами глобалізації через світові інститути теж деякою мірою направлені на узгоджений розвиток світового порядку, а переплетіння між собою національних економік для забезпечення цього порядку передбачає їхнє взаємне доповнення.
Отже, слід говорити про те, що економічна глобалізація є тією категорією, що здатна пояснювати сьогодні зростаючу світову економічну інтеграцію.
Відомий російський науковець в сфері геоекономіки Е. Кочетов вважає, що інтернаціоналізація, яка лежить в основі прояву економічної глобалізації, передбачає наявність відносно ізольованих національних господарств, зв’язаних між собою через світовий ринок. Науковець при розгляді чинників, які пояснюють цілісність світової економічної системи вводить таке поняття, як мондіалізація (від фр. mondial – світовий, в той час як global – глобальний, спільний). Мондіалізація забезпечує цілісність світової економіки на основі інтеграційно-відтворювальних зв’язків. Глобалізація ж, на його думку, це "не стільки посилення економічних взаємозв’язків та взаємопроникнень, скільки створення економічних відносин, що забезпечують виживання і розвиток в руслі еволюції людини і природи".[1]
На противагу вищезазначеній точці зору науковці С. Моїсеєв і К. Михайленко стверджують, що "термін "інтернаціоналізація" значною мірою відображає ситуацію, коли відбувається збільшення операцій на зовнішніх ринках, у той час як "глобалізація" означає зростаючу інтеграцію національних економік, включаючи фінансові ринки, що в підсумку призводить до створення єдиного ринку".[2]
Український фахівець з питань світового господарства і міжнародних економічних відносин А. Філіпенко вважає, що глобалізація є "продуктом постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку" і наголошує на зростаючій "взаємозалежності економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства"[3].
Нобелівський лауреат Дж. Штігліц стверджує, що глобалізація являє собою "все більш тісну інтеграцію країн і народів, породжену гігантським зниженням витрат транспорту і зв’язку та усуненням штучних перепон на шляху руху товарів, послуг, капіталів, знань і меншою мірою людей через національні кордони".[4]
Відомий західний науковець Дж. Бхагваті[5] оперує терміном світової інтеграції і вважає, що від неї "виграють усі країни – і багаті, і бідні (причому блага, що вона несе з собою не залежать від бажань учасників), а економічна допомога і інші види сприяння розвитку базуються на "найкращих намірах", які тим не менше можуть іноді вести до непередбачених негативних наслідків".
Світову економічну інтеграцію можна характеризувати різними шляхами. Увага фокусується на вигодах від поглибленої участі країн в світовій економічній системі: притягнення національних економік до процесу інтернаціоналізації нових ідей, технологій і товарного виробництва; вдосконалення процесу розміщення ресурсів в географічному просторі; посилення в країнах міжнародної конкуренції для досягнення світових стандартів ефективності виробничих процесів; розширення можливостей вибору споживачів; зростання ступеню фінансової відкритості та мобільності фінансового капіталу в країні і отримання нею дешевших джерел міжнародного фінансування. При цьому світова економічна інтеграція, як і глобалізація, можуть пояснюватись прямо чи опосередковано такими показниками, як обсяг зовнішньої торгівлі до ВВП; обсяг прямих іноземних інвестицій до ВВП; рейтинги кредитоспроможності економік країн, які здатні відображати ступінь інтеграції останніх у міжнародні ринки капіталів; частка товарів промислового виробництва в загальному експорті країни як опосередкований показник спроможності останньої виробляти згідно з світовими стандартами і абсорбувати технічні знання; співвідношення поточного рахунку платіжного балансу до ВВП.
За період з 1993–2003 рр. обсяги світової торгівлі товарами та послугами зросли майже вдвічі, що вказує на поглиблення глобалізаційних процесів в світовому господарстві.
Таблиця
| Регіони | Зовнішня торгівля товарами (млрд. $ США) | Зовнішня торгівля послугами (млрд. $ США) | ||||||
| експорт | Імпорт | експорт | Імпорт | |||||
| роки | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 | 1993 | 2003 |
| Світ загалом | 3777,0 | 7503,0 | 3874,0 | 7778,0 | 940,6 | 1796,5 | 958,3 | 1782,4 |
| ПівнічнаАмерика | 610 | 996, 6 | 743,1 | 1548,9 | 187,6 | 329,6 | 141,6 | 278,6 |
| ЛатинськаАмерика | 161,1 | 377,6 | 191,3 | 366,0 | 36,6 | 42,0 | 48,0 | 67,8 |
| ЗахіднаЄвропа | 1615,7 | 3145,2 | 1621,7 | 3178,4 | 462,7 | 916,3 | 432,5 | 851,8 |
| ЄС-15 | 1488,9 | 2900,7 | 1487,6 | 2919,6 | 412,0 | 822,8 | 401,6 | 794,3 |
| Країни ЦСЄ/БалтійськіКраїни/ СНД | 107,2 | 401,2 | 109,6 | 379,1 | … | 69,2 | … | 78,0 |
| Африка | 93,1 | 173,2 | 98,8 | 165,9 | 21,9 | 30,5 | 38,7 | 48,1 |
| Близький Схід | 125,3 | 298,7 | 124,7 | 191,6 | … | 30,3 | … | 56,4 |
| Азія | 1064,8 | 2110,5 | 985,1 | 1948,4 | 187,4 | 351,6 | 233,8 | 401,7 |
Поглиблення глобалізації економік регіонів (країн) та їхньої інтеграції у світове господарство за останнє десятиліття можна простежити на основі індексу співвідношення зовнішньоторгового товарного обороту країн до їхнього ВВП. Дослідивши цей показник для 177 країн впродовж 1994–2004 рр, можна побачити його помітне зростання як для регіонів, так і для більшості окремо взятих важливих країн в світовій торгівлі.
Ступінь торгової відкритості
| Ранг в світі 1 –177 | Регіон/країна | ((експорт товарів+імпорт товарів)/ВВП)*100%, % | |
| 1994 р. | 2004 р. | ||
| Європейські країни (ЄС-25 та інші, крім країн ЦСЄ, що не є членами ЄС) – 27,В т.ч. | 44,8 | 57,5 | |
| 5/ | Бельгія / Люксембург | 111,5 | 163,6 |
| 11/ | Словаччина | 86,0 | 138,8 |
| 15/ | Чеська Республіка | 74,7 | 129,1 |
| 16/ | Естонія | 122,5 | 128,2 |
| 25/ | Угорщина | 60,3 | 113,8 |
| 26/ | Нідерланди | 89,2 | 111,5 |
| 35/ | Словенія | 91,4 | 102,5 |
| 38/ | Литва | 100,7 | 96,8 |
| 49/ | Ірландія | 111,0 | 89,3 |
| 53/ | Латвія | 61,1 | 80,4 |
| 54/ | Австрія | 49,1 | 79,8 |
| 82/ | Польща | 39,4 | 67,7 |
| 90/ | Швейцарія | 51,3 | 64,3 |
| 91/ | Швеція | 56,8 | 64,0 |
| 102/ | Фінляндія | 52,7 | 60,3 |
| 104/ | Данія | 52,0 | 60,0 |
| 107/ | Німеччина | 37,6 | 59,1 |
| 117/ | Португалія | 49,8 | 54,0 |
| 120/ | Ісландія | 50,6 | 52,6 |
| 121/ | Норвегія | 50,0 | 51,8 |
| 141/ | Франція | 36,3 | 44,7 |
| 144/ | Італія | 35,1 | 41,7 |
| 147/ | Іспанія | 31,8 | 41,1 |
| 150/ | Великобританія | 42,1 | 38,0 |
| 162/ | Греція | 30,8 | 33,0 |
| Країни Північної Америки – 3 | 20,7 | 24,9 | |
| 103/ | Канада | 56,8 | 60,0 |
| 109/ | Мексика | 34,2 | 58,6 |
| 177/ | Сполучені Штати | 17,0 | 20,0 |
| Країни Азії – 32, в т.ч. | 31,3 | 51,1 | |
| 1/ | Гонконг | 238,2 | 328,0 |
| 2/ | Сінгапур | 282,8 | 321,5 |
| 3/ | Малайзія | 159,0 | 195,9 |
| 14/ | В’єтнам | 60,7 | 129,2 |
| 20/ | Камбоджа | 44,7 | 122,3 |
| 22/ | Таїланд | 69,1 | 117,9 |
| 23/ | Тайвань | 73,5 | 115,0 |
| 32/ | Бруней | 92,8 | 105,4 |
| 39/ | Філіппіни | 56,1 | 96,7 |
| 75/ | Південна Корея | 46,8 | 70,3 |
| 77/ | Китай | 43,6 | 69,8 |
| 83/ | Шрі-Ланка | 68,1 | 66,3 |
| 100/ | Індонезія | 37,1 | 49,3 |
| 128/ | Бангладеш | 21,0 | 34,6 |
| 158/ | Туреччина | 31,7 | 32,7 |
| 165/ | Австралія | 30,0 | 31,7 |
| 173/ | Індія | 16,7 | 26,0 |
| 174/ | Японія | 14,0 | 21,8 |
| Країни Центральної та ЛатинськоїАмерики –31, в т.ч. | 21,6 | 37,3 | |
| 43/ | Трінідад і Тобаго | 60,7 | 93,5 |
| 58/ | Коста-Рика | 63,1 | 78,7 |
| 76/ | Домініканська Республіка | 77,8 | 69,9 |
| 93/ | Парагвай | 46,1 | 63,7 |
| 100/ | Ель-Сальвадор | 46,9 | 60,5 |
| 101/ | Чилі | 42,5 | 60,5 |
| 124/ | Еквадор | 40,1 | 51,1 |
| 136/ | Уругвай | 26,9 | 45,7 |
| 137/ | Венесуела | 43,3 | 45,5 |
| 153/ | Аргентина | 14,4 | 37,3 |
| 160/ | Колумбія | 24,8 | 33,9 |
| 161/ | Перу | 22,7 | 33,0 |
| 171/ | Бразилія | 14,6 | 26,9 |
| Країни Близького і ЦентральногоСходу – 12, в т.ч. | 61,5 | 73,5 | |
| 17/ | Бахрейн | 132,3 | 126,3 |
| 18/ | Арабські Емірати | 125,3 | 125,1 |
| 33/ | Йордан | 77,5 | 104,9 |
| 60/ | Кувейт | 72,4 | 78,6 |
| 68/ | Катар | 69,7 | 73,6 |
| 78/ | Ізраїль | 54,9 | 69,6 |
| 80/ | Саудівська Аравія | 54,9 | 68,1 |
| 92/ | Республіка Ємен | 11,7 | 63,8 |
| 129/ | Іран | 49,5 | 49,0 |
| Країни СНД та країни ЦСЄ (крім членів ЄС) – 19, в т.ч. | 51,4 | 61,5 | |
| 12/ | Білорусь | 114,9 | 131,5 |
| 31/ | Молдова | 85,0 | 106,4 |
| 36/ | Болгарія | 109,8 | 102,4 |
| 40/ | Македонія | 75,9 | 96,6 |
| 41/ | Україна | 89,1 | 94,8 |
| 50/ | Азербайджан | 68,7 | 83,5 |
| 52/ | Казахстан | 58,3 | 80,7 |
| 56/ | Узбекистан | 79,1 | 78,9 |
| 57/ | Румунія | 44,1 | 78,7 |
| 65/ | Киргизія | 59,1 | 75,1 |
| 71/ | Хорватія | 65,1 | 71,7 |
| 131/ | Російська Федерація | 42,6 | 48,1 |
| Країни Африки – 51, В т.ч. | 44,8 | 56,5 | |
| 42/ | Лівія | 53,4 | 94,5 |
| 62/ | Гана | 64,9 | 77,9 |
| 59/ | Туніс | 71,9 | 78,7 |
| 72/ | Чад | 27,5 | 70,9 |
| 74/ | Зімбабве | 59,9 | 70,6 |
| 84/ | Кот–Д’Івуар | 56,0 | 66,2 |
| 85/ | Габон | 74,1 | 66,0 |
| 94/ | Нігерія | 68,5 | 63,5 |
| 105/ | Алжир | 43,0 | 59,5 |
| 115/ | Марокко | 45,6 | 54,7 |
Динаміка індексу інвестиційної відкритості країн вказує на зростання світових інтеграційних процесів. Впродовж 1994–2004 рр. частка потоків прямих іноземних інвестицій від ВВП порівняно до періоду 1992–1998 рр. зросла в усіх регіонах світу. Особливо динамічно розвивались ці процеси в країнах Європи (в т.ч. ЄС-25) та в країнах Північної Америки.