Такі розбіжності в показниках засвідчують про недостатньо ефективний контроль та низьку вимогливість до співробітників з боку керівних кадрів та громадськості, нехтування можливостями дисциплінарної практики попередження грубих порушень дисципліни, законності тощо. Ігнорування принципу невідворотності реагування на кожен випадок прорахунків у службовій діяльності чи негативної особистої поведінки в кінці-кінців створюють умови для формування в колективі атмосфери вседозволеності, що стає вагомою причиною злочинної поведінки окремих співробітників.
Аналізуючи загальну кількість злочинів, вчинених співробітниками за ознакою належності до якоїсь служби, дало такі результати, що найбільшу кількість злочинних проявів вчинили співробітники ГУАСМ – 69,0 % усіх злочинів, вчинених співробітниками міліції громадської безпеки, і 26,3 % від загальної кількості злочинів, вчинених співробітниками усіх інших служб та навчальних закладів системи ОВС України. Друге місце у цьому “рейтингу” посідають представники карного розшуку – 62,4 % від усіх злочинів з участю співробітників кримінальної міліції, і 16,2 % – у загальній кількості злочинів по системі ОВС. З огляду на кількісні показники зареєстрованих злочинних проявів на 1000 співробітників, 5,9 злочинів вчинено представниками карного розшуку, 4,6 – служби дільничних інспекторів міліції, 4,4 – адміністративної служби міліції, 3,7 – співробітниками підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, 3,0 – державної служби по боротьбі з економічною злочинністю, 2,7 – слідчих апаратів, 2,6 – Державтоінспекції.
Злочинність серед співробітників ОВС має певні особливості [47]. Вивчення статистичних показань за 1996 –1998 роки свідчить про певну розповсюдженість злочинів, вчинених співробітниками міліції у групах. Зокрема, питома вага злочинів, вчинених співробітниками міліції в групах, склала у 1996 році 53,6 %, у 1997 році 43,6 %, у 1998 році 49,5 % від загального числа злочинних проявів з участю співробітників системи. Для порівняння, питома вага групової злочинності серед загальної злочинності в Україні склала у 1996 році 12,6 %, у 1997 році 12,7 %, у 1998 році 13,8 %.
Найвищі показники кількості співробітників органів, які брали участь у групових злочинах, припадають на їх служби карного розшуку – 29,1 %, Державтоінспекції – 13,8 %, патрульно-постової служби – 13,3 % і дільничних інспекторів – 11,8 %.
За регіональними ознаками найвищий показник участі співробітників у груповій злочинності зареєстрований протягом 1999-2001 років у Запорізькій (1,4) та Львівській (1,1) областях [11].
Певні закономірності злочинної поведінки мають місце і стосовно соціально-службового статусу співробітника міліції. Характерно, що в числі співробітників, притягнутих до кримінальної відповідальності, і які відбувають покарання, представники рядового і молодшого начальницького складу становлять 44,0 %, середнього, старшого і вищого начальницького складу – 41,2 %, а 14,8 % співробітників було засуджено в період, коли вони вже були звільнені на пенсію.
Серйозною проблемою в органах внутрішніх справ можна вважати участь у вчиненні злочинів представників керівного складу - у період з 1997 по 2001 роки було порушено кримінальні справи проти 60 співробітників, які обіймали керівні посади.
Сьогодні у статистичній звітності МВС України усі злочинні прояви умовно діляться на такі дві групи, якпосадові злочини, тобто злочини у сфері службової діяльності та інші злочини, до яких можна віднести кримінально карані діяння, що пов’язані з виконанням службових обов’язків. Даний розподіл передбачає об’єднання злочинних проявів здебільшого не за складом чи тяжкістю вчиненого злочину, а швидше за ознаками – де та за яких обставин вони були вчинені, а також чи мало місце використання особою свого службового становища всупереч інтересам служби, чи злочинне діяння вчинене поза службою і не пов’язане з виконанням співробітником своїх службових обов’язків. Виходячи зі статистичних даних МВС, з числа співробітників, притягнутих до кримінальної відповідальності за період 1991-2001 років, у середньому 49,5 % вчинили злочини в сфері службової діяльності і, 50,4 % – злочини, не пов’язані з виконанням службових обов’язків [3]. У той же час наведені середньостатистичні показники не повною мірою характеризують справжню картину структури злочинності в системі МВС. Коли простежити зміни в динаміці та структурі злочинів у сфері службової діяльності, а це – зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), одержання хабара (ст. 368), службова недбалість (ст. 367), службове підроблення (ст. 366) можна дійти висновку, що питома вага названих караних діянь з роками збільшується. Причому в 1991-1996 роках це відбувалося на тлі зростання загального числа злочинних проявів з боку співробітників ОВС. Зазначимо, що структура вчинених співробітниками ОВС злочинів у сфері службової діяльності з роками коливалася незначно. Найбільшу питому вагу в їх числі займало перевищення влади або службових повноважень. Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що службова особа, якою є співробітник ОВС, вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Протягом 1991-2001 років в середньому притягувалися до кримінальної відповідальності за ці злочини 48,6 % співробітників, які вчинили злочини у сфері службової діяльності. Найвищим цей показник був у 1991 році – 58,7 %, а найнижчим у 2000 році – 41,3 %. Такі коливання у 17,4 % можна пояснити спираючись на кримінологічну характеристику самого злочину. Згідно ст. 365 КК України перевищення влади або службових повноважень характеризується як умисне вчинення дій, що явно виходять за межі наданих співробітникові органів повноважень і заподіяли істотної шкоди правам та інтересам громадян, юридичних осіб, громадським чи державним інтересам, що охороняються законом. Тут варто зважити на те що, 1991 рік був характерним для нашої країни як період серйозних політичних потрясінь, пов’язаних з розпадом СРСР, що вимагало обережного застосування як правових санкцій, так і фізичного впливу при роботі з масами.
Друге місце в переліку злочинів у сфері службової діяльності займає отримання (ст. 368 КК України) чи провокація (ст. 370 КК України) хабара. Протягом 1991-2001 років за цей злочин притягнуто до відповідальності 493 співробітники, що в середньому склало 28,3 % усіх злочинів у сфері службової діяльності. Найвищий показник притягнутих до відповідальності за хабарництво зареєстрований у 1992 році – 38,3 % усіх посадових злочинів, найменший у 2001 році – 17,5 % [4]. Різке зростання хабарництва серед співробітників органів МВС у 1992 році співпало з початком гіперінфляції в нашій країні. Це призвело до зниження купівельної спроможності вітчизняної валюти, що на фоні зменшення оплати їхньої праці, стало істотною причиною їх зубожіння.
Ще дев’яності можна характеризувати активною появою “новых русских”, що мали кошти для безбідного життя і, за відсутності чіткої податкової системи, допускали масове порушення закону. Зважаючи на те, що держава своєчасно не відреагувала на потребу суттєвого покращення фінансового забезпечення, зокрема співробітників ОВС, з’явилося підґрунтя, з одного боку, для втягування в злочинну діяльність частини співробітників і створило умови для деяких правоохоронців ініціативно вимагати хабарі, використовуючи для цього недосконалість законодавства, а з іншого – брати на себе функції по “забезпеченню індивідуального захисту” фірм не лише від злочинних посягань, а й сприяти їх діяльності шляхом перешкоджання здійсненню відповідних контрольних функцій правоохоронними органами, що проявлялося у передачі інформації про можливі перевірки з боку контролюючих відомств, чи справ, що були на стадії розслідування тощо.
Тенденція до зменшення числа зареєстрованих проявів хабарництва почалася спостерігатись з 1997 року, що співпало з початком процесу реального покращення матеріального забезпечення співробітників ОВС.
Зазначимо, що починаючи з 1997 по 2001 роки штатна чисельність ОВС скоротилася на 37,1 % або на 83342 особи. За цей же період було звільнено зі служби 141504 співробітники, з яких 19472 (13,8 %) – за негативними підставами.
Третім з найпоширеніших злочинів у сфері службової діяльності є зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) [3] – умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх службових повноважень, прав і можливостей щодо пред’явлення вимог чи прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами). Питома вага цих злочинних проявів у загальній кількості притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності складає 16,4 %. Найвищим показником притягнутих до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем – 26,7 % – характеризується 2001 рік, а найнижчий рівень – 8,3 % зареєстрований у 1992 році. Цьому є пояснення. На початку 90-х років підприємництво у нашій країні лише починало розвиватись, а потрібна правова база для його функціонування лише починала напрацьовуватись і природно, що співробітники міліції в більшості випадків не мали достатніх правових важелів (частіше – знань) для впливу на представників ділових кіл з метою отримання особистої вигоди. Причому, названий проміжок часу характеризувався і певними кроками уряду, спрямованими на сприяння розвитку підприємництва в країні, зокрема вжиттям заходів послаблення контролюючого тиску з боку правоохоронних структур. Тому співробітникам міліції було досить непросто “впливати” на підприємців з метою отримання особистої вигоди, і при цьому, щоб такий “вплив” виглядав законним. Саме така лінія поведінки, можливо, і пояснює те, що саме в 1992 році зареєстровано найбільшу кількість порушених кримінальних справ за хабарництво (38,3 %) в числі злочинів, вчинених у сфері службової діяльності [3].