Завершуючи аналіз структури особистості співробітника ОВС, який вчинив злочин, можна стверджувати, що особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, це сукупність соціально-психологічних властивостей, що обумовлюють вчинення протиправних дій особами, наділеними особливими повноваженнями по охороні громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, попередженню та припиненню злочинів та інших правопорушень, розслідуванню злочинів і розшуку злочинців.
Діяльність, спрямована на попередження злочинності, багато в чому залежить від типології особи. За К.Є. Ігошевим, є типологія особи один з методологічних принципів аналізу особистості [16]. Типологія є тою основою, на якій ґрунтуються методика прогнозування індивідуальної злочинної поведінки і застосування диференційованих та індивідуалізованих заходів профілактичного впливу.
Типологія використовується з метою порівняльного вивчення найсуттєвіших відмінних ознак тих чи інших об’єктів, у нашому випадку – співробітників ОВС, які вчинили злочини. Потреба визначення типології особистості злочинця виникає у зв’язку з важливістю систематизації різних властивостей і ознак такої особистості з метою побудови узагальненої моделі. Моделі ж, у свою чергу, не лише характеризують найсуттєвіші властивості і ознаки певних типів злочинців, але й “дозволяють передбачати злочинну поведінку індивідів, близьких за своїми характеристиками моделі, що описується” [34].
Правильна науково обґрунтована типологія дозволяє не лише глибше вивчити особистість злочинця, але й на підставі такого вивчення удосконалювати систему заходів профілактичного характеру для попередження тих чи інших злочинних проявів. Зазначимо, що до сьогодні у кримінології висловлювались різні думки з приводу типології і близької до неї класифікації злочинців. Так, одні автори, вивчаючи особистість злочинця, ведуть мову про класифікацію злочинців, виділяючи в ній угрупування і типологію злочинців [36]. Типологія розглядається ними як вид класифікації. Інші ці поняття не розмежовують і розглядають їх як тотожні [35]. Треті проводять чітку межу між поняттями типології і класифікації [59].
Типологія є класифікацією предметів чи явищ за спільністю певних ознак [55]. При цьому не можна не погодитися з тим, що у порівнянні з класифікацією типологія перебуває на вищому рівні абстракції. Її базисом є властивості, що існують об’єктивно і визначають в кінцевому підсумку характер розвитку цих явищ. Типологія фіксує головне, без чого не має і не може бути особистості злочинця, розкриває внутрішні стійкі зв’язки між суттєвими ознаками і тим самим сприяє виявленню закономірностей, властивих злочинцю як типу [16].
У спеціальній юридичній літературі можна зустріти безліч варіантів типології злочинців. У залежності від критеріїв типологізації, усі відомі типології поділяють на три групи. Перша група поділяє злочинців у залежності від характеру індивідуально-мотиваційних властивостей, що виявляються у злочинній поведінці (корисливі, насильницькі, необережні тощо). Друга - у їх залежності від ступеню вираження криміногенного ураження особистості (криміногенний і нестійкий типи злочинців). Підставою віднесення злочинців до третьої типології є соціальна спрямованість особистості (професійний, звичний, випадковий типи злочинців) [66].
Прогресуючі негативні тенденції злочинності співробітників ОВС і багатий емпіричний матеріал дозволив деяким авторам звернути увагу на особливості особистісних властивостей і ознак співробітників правоохоронних органів, які вчиняють злочини, і вичленити їхні типи.
Так, О.М. Юцкова пропонує умовно виділити три типи співробітників правоохоронних органів, які вчинили злочини, використовуючи як критерій розподілу комплекс їх особистісних рис. Розгляд особливостей особистості цієї категорії злочинців має, на її думку, враховувати ступінь професійної деформації і залежність від впливу об’єктивних причин злочинності. Перший тип характеризується достатньо рівним плином служби протягом тривалого часу, але з певного моменту з боку співробітника починають спостерігатися порушення службової дисципліни, в результаті чого до нього застосовуються заходи дисциплінарного впливу, накладаються на нього стягнення. Непоодинокі випадки, коли такі співробітники починають зловживати спиртними напоями, демонструвати злочинну поведінку. Стаж практичної діяльності цієї категорії співробітників, як правило, перевищує вісім років, що дає підстави стверджувати про наявність певних “симптомів” поступової професійної деформації.
Другий тип складають особи, які мають практичний стаж роботи в правоохоронних органах від п’яти до восьми років. Для них характерна нижча моральна і психологічна стійкість стосовно сприйняття негативних цінностей і норм моралі, які неминуче супроводжують період інтенсивного реформування суспільства.
Третій тип представлений особами з мінімальним стажем практичної діяльності в органах внутрішніх справ. Їм властива орієнтованість на вчинення посадових і інших злочинів та набагато менша морально-психологічна стійкість [66].
Коротка характеристика описаних вище типів, на наш погляд, не може бути повністю узята за основу. Вивчаючи особистість співробітника ОВС, який вчинив злочин, варто взяти до уваги, що сьогодні не виявлений якийсь особливий її тип, оскільки як розглянуті суб’єкти, так і форми їх злочинних проявів надзвичайно різноманітні. Тим часом, з огляду на особливості цієї категорії злочинців, їх можна класифікувати, узявши за основу стійкість антигромадської спрямованості особистості. Це дозволить не лише знайти і вичленити в злочинцеві щось типове, але й дасть збалансовану уяву про характер, мету та зміст мотивів злочинної поведінки.
Слід зазначити, що загальна типологія особистості співробітників ОВС, які вчинили злочини, в українській (та пострадянській) кримінології майже не проводилася, за винятком спроб, зроблених у Росії. Виходячи з класифікації визначених кримінологом С.О. Алтуховим блоків “міліцейських” злочинів, а також їх складових, він поділяє злочинців на “службістів” та умисних загальнокримінальних злочинців [21].
У першій групі він виділив такі типи як “азартні силовики”, “хабарники”, “кар’єристи”. Серед осіб, які вчинили загальнокримінальні злочини – “перевертнів” і “випадкових” злочинців. Такий поділ, на його погляд, не лише відображає причини індивідуальної злочинної поведінки, їх специфіку, але й дає можливість для нейтралізації криміногенних факторів і проведення профілактики злочинів, що вчиняються співробітниками ОВС [58].
В своїй роботі автор проводить типологію особистості злочинців у залежності від видів злочинів (пов’язаних із службовою діяльністю, чи не пов’язаних з нею). Але при цьому залишається не зовсім зрозумілим – за якою конкретною ознакою була здійснена ця типологія. При цьому виділення такого типу як “перевертні” пов’язане, на наш погляд, не стільки з науковим, скільки з ідеологічним характером оцінки особистості злочинця.
Досягнення сучасної психології свідчать про те, що основним стимулом людської діяльності є мотив. Саме в ньому відображається те, заради чого вчиняються ті чи інші діяння. Діяльність людини, як правило, полімотивована, тобто визначається низкою мотивів, які є нерівнозначними. Одні з них є провідними, основними, а інші виступають у ролі додаткових, супутніх. Отже, особистість найбільше відображена в мотиві, а тому буде справедливим твердження, що вона саме така, який мотив її поведінки.
Виходячи з цього, мотив злочинних діянь був узятий нами як основна ознака для типології особистості категорії злочинців, яка досліджувалась. У мотиві, як зазначав К.Є. Ігошев, фіксується соціальна позиція, яку займає особистість у тій чи іншій конфліктній ситуації, що передує вчиненню небезпечного для суспільства діяння [16]. Крім цього, визначення типології за цією підставою дозволяє виділяти типи злочинців у залежності від вчинених злочинів, а саме “професійних” і “загальнокримінальних”.
Злочин являє собою один із специфічних видів свідомої людської діяльності, тобто вольовий акт, що зумовлює мету, вибір засобів, мотив і оцінку дій [44]. У цьому він складає найважливішу характеристику суб’єкта злочину як особистості, її свідомості і психіки. Тому розкрити особливості злочинів, які вчиняють окремі співробітники ОВС, неможливо, якщо детально не вивчити мотиви, що обумовили їх злочинну поведінку. Дослідження саме мотиву злочинної поведінки відповідає на запитання, чому людина обрала для себе правомірний чи неправомірний спосіб життя? Умисно опускаючи деякі відмінності, можна стверджувати, що в юридичній літературі мотив розглядають як безпосередню причину злочину і розуміють під ним внутрішнє спонукання, яким керується людина, коли вчиняє злочин [43].
Мотив також можна визначити і як основний структурний елемент мотивації в генезисі злочинної поведінки. З огляду на це, справедливим вбачається зауваження В.В. Лунєєва, що мотиваційна сфера є “центром” внутрішньої структури особи, яка інтегрує її активність [44]. У цьому розумінні мотив відіграє важливу роль у процесі реалізації психічної детермінації злочинної поведінки, яким обумовлюється вибір варіантів поведінки та формування мети при вчиненні злочину.
От чому для розуміння соціальної природи і соціально-психологічної характеристики злочинця, як типу, надзвичайно важливі виявлення і аналіз мотиваційної сфери його суспільно небезпечної діяльності. Цей аналіз допомагає розкрити і соціальний зміст особистісних рис злочинця як типу, і детермінанти злочинної поведінки, і найтиповіші властивості соціально-психологічного механізму злочинної діяльності.