Що стосується терміну перебування на службі в органах внутрішніх справ співробітників, які вчинили злочини, то майже половина з них 144 (45 %) мали стаж до трьох років, 42 (29 %) з них прослужили менше року. Питома вага колишніх співробітників зі стажем служби від трьох до п’яти років склала 24 %, від п’яти до десяти – 13 % і вище десяти років – 18 %.
Як свідчать дані, найбільшу частину серед засуджених складають колишні співробітники зі стажем служби до трьох років як в органах внутрішніх справ, так і на посадах, які вони обіймали. Це свідчить також про те, що остаточний період адаптації до специфічних умов праці в органах внутрішніх справ наступає лише після перших трьох років служби. Найбільше співробітників цієї категорії служили в органах внутрішніх справ Кримської автономії, а також Дніпропетровської, Донецької, Київської, Одеської та Волинської областей.
Що стосується розподілу співробітників по службах, то переважну більшість злочинів вчинили представники патрульно-постової служби – 20,4 %, оперативні уповноважені підрозділів кримінальної міліції – 18,5 %, дільничні інспектори міліції – 13, 2 %, слідчі – 10,3 %, дізнавачі – 8,6 %, співробітники Державтоінспекції – 5,4 %.
В числі співробітників, які відбувають покарання, один начальник райвідділу, два заступники начальників райвідділів, четверо слухачів та курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України. Майже половина засуджених (47 %) колишніх співробітників належала до категорії рядового і молодшого начальницького складу, середній та старший начальницький склад склав майже 38 % засуджених. Решта колишніх співробітників притягнута до кримінальної відповідальності уже після звільнення зі служби.
За статистикою МВС України останні п’ять років суди виносять у середньому 300 обвинувальних вироків стосовно співробітників ОВС, які вчинили злочини, що складає близько 0,1 % працюючого особового складу. Коли аналізувати цей показник у розрізі основних служб органів МВС, то за той же період (тобто за п’ять років) середнє число засуджених співробітників, які проходили службу в карному розшуку, становило 58, або 0,5 % від загального числа співробітників цих підрозділів. Серед співробітників підрозділів ГУАСМ у середньому щороку засуджувалося 106 співробітників, або 0,6 % їх загального числа. В службі дільничних інспекторів у середньому за рік засуджувалося 34 особи, або 0,3 % їх загальної кількості. Серед слідчих ці показники склали відповідно 17 співробітників, або 0,2 %, в Державтоінспекції – 28, або 0,1 %. Усі інші служби представлені дещо меншими показниками.
Кожен сьомий серед засуджених обіймав ту чи іншу керівну посаду. А коли співробітник-керівник, який завжди мусить бути зразком для підпорядкованих йому співробітників, проводити з ними індивідуально-виховну роботу, здійснювати контроль за їх поведінкою на службі та в побуті сам стає на шлях порушення закону, це істотно погіршує морально-психологічний клімат у колективі, розбещує особовий склад, формує у них протиправну поведінку. Наявність цих фактів свідчить про те, що не завжди ретельно і глибоко вивчаються співробітниками підрозділів по роботі з персоналом, внутрішньої безпеки і розслідувань, психологічної служби кандидати для призначення на керівні посади. Галузеві керівники, також не дають об’єктивну оцінку діловим та моральним якостям командирам та начальникам низової та середньої ланок, вони не налагодили постійного контролю за їх діяльністю.
При оцінці особистості засуджених співробітників важливе значення має їх кримінально-правова характеристика. Саме вона значною мірою зумовлює ступінь суспільної небезпеки злочинця, розкриває риси особистості, які за певних обставин сприяли вчиненню злочину, дозволяє деякою мірою прогнозувати перспективи ресоціалізації засуджених.
До числа ознак, які розглядаються нами в рамках кримінально-правової характеристики, відносяться: кваліфікація злочину; строки покарання; число судимостей; наявність примусового лікування від алкоголізму та наркоманії; застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення тощо.
Найбільш значущим показником у кримінально-правовій характеристиці є кваліфікація злочину. Вона відображає як ступінь суспільної небезпеки, що визначається законом стосовно кожного виду злочинів, так і ступінь суспільної небезпеки кожного конкретного злочину, що встановлюється судом. Дані, які відображають кваліфікацію злочинів, дозволяють судити про поширеність тих або інших діянь серед категорії злочинців, що вивчається.
Переважна більшість злочинів, за які відбувають покарання засуджені, це навмисне вбивство – 20 %; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах – 9,5 %; умисне тяжке тілесне ушкодження – 13 %; перевищення влади – 11 %; крадіжка – 11,3 %; розбій – 7 %; зловживання владою – 5,9 %; виготовлення і збереження наркотиків – 5,4 %; зґвалтування - 5 %. З усієї маси вчинених співробітниками злочинів 47,5 % були так чи інакше пов’язані з їх службовою діяльністю.
Іншою не менш важливою кримінально-правовою ознакою, що характеризує особистість засудженого, є строк його покарання. Ця ознака встановлюється вироком суду і вказує не лише на ступінь суспільної небезпеки конкретного злочину і злочинця, але й визначає термін, протягом якого до засудженого треба застосовувати карально-виховний вплив.
За аналітичними даними, у місцях позбавлення волі за термінами покарання утримуються від 1 до 3 років 7,6 % колишніх співробітників ОВС, від 3 до 5 – 18,5 %, від 5 до 8 – 24,8 %, від 8 до 10 – 14,1 %, понад 10 років – 35,0 %.
Стосовно такого показника кримінально-правової характеристики як судимість, то відповідно до законодавства в установі по виконанню покарань, де проводилися дослідження, можуть утримуватися винятково колишні співробітники правоохоронних органів, які вперше засуджені до позбавлення волі. Тому про наявність у засуджених минулих судимостей, пов’язаних із позбавленням волі, не йдеться. Проте через специфічну службову діяльність окремих категорій засуджених їх кримінальний досвід є досить значним. Так, майже половина усіх злочинів вчинялась обмірковано, у багатьох випадках з попередньою підготовкою плану, підбором потрібних предметів і інструментів, транспорту тощо. У багатьох випадках при вчиненні злочину використовувалась табельна зброя та інші засоби.
У кожному четвертому випадку злочини були вчинені у нетверезому стані. Виходячи з практики, цей показник насправді, мав би бути значно більшим, оскільки непоодинокі випадки, коли не здійснювалась відповідна процедура встановлення факту алкогольного сп’яніння особи, яка чинила злочин.
І все ж, якщо кількість осіб, які вчинили злочини у стані сп’яніння, у структурі загальної злочинності складає 17,8 %, то таких випадків серед співробітників ОВС зареєстровано 23,8 %.
Матеріали кримінальних справ та службових розслідувань свідчать, що в тих справах, де мала місце втрата табельної зброї, власники, як правило, перебували у стані сп’яніння. Всього в органах внутрішніх справ за останніх п’ять років було зареєстровано 301 випадок втрати табельної зброї. Зазначимо, що, як правило, втраті табельної зброї співробітниками ОВС передує надмірне вживання ними спиртних напоїв.
З кримінально-правовою характеристикою засуджених співробітників ОВС дуже тісно пов’язана їх характеристика під час виконання покарання. Вона складається з таких ознак:
- ставлення до самого покарання;
- поведінка в період відбування покарання;
- дотримання встановленого режиму відбування покарання і наявність стягнень за його порушення;
- ставлення до праці в період відбування покарання тощо.
Найважливішим показником пенітенціарної характеристики засуджених є їх ставлення до призначеного покарання. Ця інформація завжди свідчила про рівень соціально-етичної занедбаності особистості та про ступінь її суспільної небезпеки.
Зазначимо, що колишні співробітники ОВС, перебуваючи у місцях позбавлення волі, формують саме такий же світ та закони співжиття, як і звичайні засуджені, з такою ж ієрархією «авторитетів». В «авторитеті», як правило, перебувають колишні співробітники кримінально-виправної системи, оперативники, співробітники спеціальних підрозділів. На найнижчому щаблі внутрішньої ієрархії місць позбавлення волі перебувають колишні судді та прокурорські співробітники.
Як відомо, діяльність міліції відбувається в умовах складної криміногенної обстановки. Пояснюється це не лише зростанням злочинності, але й значною кількістю посягань на співробітників міліції як у процесі виконання ними службових завдань, так і в зв’язку з правоохоронною діяльністю. Так, з 1991 по 2002 роки при виконанні службових обов’язків загинуло 739 співробітників, з яких 239 безпосередньо при охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, а 4870 дістали поранення.
Крім цього відомо, що діяльність співробітників міліції характеризується підвищеною стресовістю, часто супроводжується виникненням конфліктних ситуацій, що ставить її у ряд найнебезпечніших професій, оскільки правозастосовча діяльність співробітників зобов’язує їх до різного роду ризикованих втручань і дій.
Тому, на наш погляд, окремому науковому дослідженню підлягає і така особливість особистості співробітників ОВС, як їх віктимність, тобто підвищена здатність в силу певних фізичних і моральних якостей за відповідних об’єктивних обставин ставати жертвою протиправного посягання. Безумовно, багато злочинів, вчинених співробітниками ОВС, прямо чи опосередковано пов’язані саме з цим аспектом. Тому певна категорія злочинців із числа колишніх співробітників правоохоронних органів одночасно виступає як жертвою власної службової діяльності.