згаданих сферах та відповідною зміною чинного регулятивного режиму у відносинах України з цими державами.
В цьому контексті українську сторону в першу чергу непокоять наступні
питання:
• приєднання нових держав-членів ЄС до системи обмежень, що застосовуються ЄС проти України, зокрема, у сфері торгівлі сталеливарними виробами;
• приєднання нових держав-членів ЄС до системи антидемпінгових
заходів чи спеціальних заходів ЄС проти експорту продукції з України (які вже діють на сьогоднішній момент чи можуть бути введені);
• скасування діючих угод про вільну торгівлю між Україною і
деякими країнами-союзниками після їх вступу до ЄС.
• введення країнами-аплікантами жорстокого візового режиму до
громадян України, що призведе до ускладнення умов для контактів між
представниками ділових кіл, а також вплине на розвиток культурного обміну та туризму.
4 липня 2002 року у м. Копенгаген відбувся Шостий саміт Україна - ЄС (Саміт). Під час Саміту було обговорено питання розвитку України та ЄС на сучасному етапі, міжнародні питання, а також прогрес, досягнутий у основних сферах співробітництва (торгівля та інвестиції, енергетика та охорона навколишнього середовища; транспорт, юстиція та внутрішні справи).
При обговоренні питань розширення ЄС Україна ініціювала проведення наступного року саміту міністрів закордонних справ країн-кандидатів із залученням ЄК з метою вирішення проблем, пов'язаних із розширенням ЄС та детального обговорення недопущення негативних наслідків розширення ЄС.
Саміт став першою в історії двосторонніх стосунків подією, де було достатньо ґрунтовно обговорено подальший розвиток двосторонніх відносин.
За результатами Копенгагенського саміту Україна-ЄС (4 липня 2002 р.) українськими та європейськими експертами підготовлено та представлено на розгляд Раді з питань співробітництва між Україною та ЄС (18 березня 2003 р., м. Брюссель) Спільну доповідь про стан виконання Угоди про партнерство та співробітництво.
Сьогодні в Україні вироблена стратегія зовнішньоекономічної діяльності. Вона спрямована на:
- відновлення і розвиток експортного потенціалу України і покращення структури експорту;
- раціоналізацію імпорту;
- підвищення конкурентноспроможності продукції українських підприємств на світовому ринку;
- подолання неплатежоспроможності країни;
- покращення становища України в системі міжнародного поділу праці;
- розширення ринків збуту української продукції;
- досягнення стійкого економічного зростання і підвищення добробуту населення.
Здійснення перерахованих цілей зовнішньоекономічної діяльності України ускладнене деякими несприятливими факторами:
- неконкурентноспроможністю продукції більшої частини галузей економіки;
- протидією розвинутих країн Заходу стосовно виходу на світовий ринок українських фірм з продукцією, яка може скласти конкуренцію зарубіжним монополіям;
- великим зовнішнім боргом;
- нерозвинутістю валютного контролю і відсутністю іміграційної політики;
- недосконалим таможним контролем.
Розширення ринків збуту української продукції передбачає переглянути пріоритети у зовнішній політиці України. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності передбачає:
- різке розширення економічної і науково-технічної кооперації з розвинутими країнами;
- відновлення втрачених ринків у країнах Східної Європи;
- розвиток ринку СНД;
- розширення зв’язків із західноєвропейськими країнами.
Реалізація ефективності зовнішньоекономічної діяльності дозволить досягти становища України як могутньої і багатої держави, яка на взаємовигідних умовах бере участь у міжнародному поділі праці і кооперації виробництва. Політика України щодо приєднання до СОТ має будуватися на необхідності одержання максимальної вигоди з членства у СОТ, та мінімізації втрат від негативних наслідків, що очікують Україну при вступі до СОТ. Від набуття членства в СОТ Україна може отримати наступні переваги:
- Членство в СОТ сприятиме зменшенню тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на найважливіші товарні ринки та одночасному поліпшенню умов торгівлі з 144 країнами, частка яких у світовій торгівлі становить понад 92 %.
- Членство в СОТ є передумовою вдосконалення режиму торгівлі з ЄС та забезпечення поступової інтеграції України до ЄС.
- Членство в СОТ дозволить вирішити проблему антидемпінгових санкцій.
- Членство в СОТ є чинником створення реальних ринкових засад і підвищення конкурентоспроможності економіки України.
- Членство в СОТ є чинником демонополізації національної економіки.
- Угоди СОТ спрямовані не лише на лібералізацію торгівлі, а й передбачають механізми захисту внутрішніх ринків країн-членів.
- Можна очікувати зменшення витрат через відмову від подвійних стандартів для внутрішнього ринку та експорту (завдяки взаємному визнанню результатів оцінки якості продукції витрати можуть зменшитися на 3-5 % в залежності від виду продукції).
Проте реально можливі і негативні наслідки вступу України до СОТ, які можуть формувати додаткові загрози економічній безпеці України, зокрема:
1. Можна очікувати тимчасового зниження виробництва окремих товарів в обсягах, еквівалентних збільшенню імпорту. Наприклад, при зниженні мита на шини для легкових автомобілів з 20 % до 10 % можна очікувати збільшення імпорту на 11 млн доларів США.
2. Можливі проблеми із залученням інвестицій в окремі галузі. Наприклад, для відновлення електронної промисловості (116 підприємств) необхідні 130 млн доларів США інвестицій. Вступ до СОТ, за висновками Мінпромполітики, створить проблеми залучення інвестицій для виробників електронних компонентів та приладобудівної галузі.
3. Існує ймовірність формування загроз у торгівлі послугами. Форсування перетворень у сфері транспортних послуг та невжиття превентивних протекціоністських заходів стосовно національних перевізників може призвести до занепаду галузі та витіснення вітчизняних постачальників послуг з міжнародних ринків перевезень.
4. Внаслідок низької конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції, в деяких секторах економіки України (будівельний, гірничовидобувний, машинобудівний) після вступу до СОТ можна очікувати скорочення виробництва окремих видів продукції, скорочення надходжень до бюджету, втрату робочих місць, зростання соціальної напруженості.
5. Вступ до СОТ приведе до відкриття внутрішнього ринку сільськогосподарської сировини і продовольства. Негативними наслідками цього стане: по-перше, наповнення продовольчого ринку України товарами за низькими цінами (цукром, маргарином, маслом, сирами, іншими молочними продуктами, картоплею і овочами, фруктовими соками); по-друге, вимивання важливої для вітчизняної харчової промисловості сировини і стратегічно важливих кормових ресурсів з неї (насіння соняшника, продовольчого і кормового зерна). Це означає, що Україна при вступі до СОТ має вжити додаткових заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Ці заходи можна поділити на дві групи: заходи, що забезпечують захист вітчизняних товаровиробників, та заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Заходи щодо захисту вітчизняних товаровиробників полягають у наступному: Необхідно повніше використати передбачені СОТ механізми захисту економічних інтересів країни та забезпечення вітчизняним продуцентам рівних умов конкуренції на світовому ринку. Захист національного ринку повинен мати вибірковий характер, а об'єкти захисту слід визначати, виходячи з національної програми структурної перебудови економіки. Проблему доступу на ринок України необхідно вирішувати згідно із внутрішньою економічною політикою, що визначає конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників.
1. В Україні потрібна суттєва диференціація тарифної політики. Так, відносно конкурентоспроможні виробництва з низько еластичним попитом на імпортну продукцію, як правило, не реагують на зниження ввізного мита і не потребують протекціоністських заходів з боку держави (продукція харчової промисловості, окремі сектори машинобудівного комплексу). В найближчі роки ці товарні позиції можуть бути повністю відкриті для імпорту (безмитного ввозу).
Для виробництв з високо еластичними товарними позиціями, які відзначаються низькою конкурентоспроможністю (насамперед, продукція обробної промисловості), але мають значний виробничий і науковий потенціал росту, тарифна політика на період інвестиційної модернізації повинна орієнтуватися на збереження нинішнього рівня захисту, або (в окремих випадках) - на його підвищення.
Особливої стимулюючої тарифної політики потребують "депресивні" виробництва, підвищення конкурентоспроможності яких з опорою виключно на власні сили в найближчій перспективі є проблематичним (випуск окремих компонентів електронно-обчислювальної техніки, високотехнологічних комплексів для автомобільної промисловості тощо). Для цих виробництв необхідний уніфікований рівень імпортного мита, який, з одного боку, стимулював би зарубіжних виробників до відмови від ввозу готових виробів і до переносу виробництв на українську територію (встановлення підвищених ставок мита), а з іншого - забезпечував безмитне ввезення напівфабрикатів і комплектуючих, які не виробляються в Україні, або їх виробництво економічно недоцільне.
Стратегія селективного захисту внутрішнього ринку має базуватись на принципі пов'язаності рівня тарифного захисту із зобов'язаннями виробників щодо проведення ними відповідної реконструкції (в обумовлені строки).
2. Для цього при визначенні формату і термінів прийняття зобов'язань за угодами СОТ, доцільно диференційовано використовувати секторальні тарифні ініціативи. Наприклад, доцільним є скасування тарифів на комп'ютерне устаткування, компоненти, програмне й інформаційне устаткування. Однак, варто домагатися відкладення (до досягнення паритету за конкурентними параметрами) приєднання України до "нульового варіанту", тобто скасування тарифів на будівельне, сільськогосподарське, медичне устаткування.