1) акції та інші форми участі в капіталі;
2) облігації та інші боргові цінні папери;
3) інструменти грошового ринку;
4) похідні фінансові інструменти.
Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви.
Найважливішою складовою частиною фінансового рахунку є резервні активи, що включають зовнішні активи країни, які знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.
За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як додатні.
Згідно з концепцією платіжного балансу він повинен бути врівноважений, тобто надходження і вилучення повинні взаємно покриватися. При цьому незбалансованими можуть бути лише окремі статті або розділи. Оскільки, на практиці рахунки платіжного балансу, як правило, не збалансовуються, в основному це пояснюється тим, що данні беруться з різних джерел або інформація по деяким рахункам платіжного балансу занижується або взагалі не відображається в обліку – окремо виділяють статтю «помилки та упущення». Ця стаття доповнює платіжний баланс не ідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситися на рахунок поточних або капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчислюється як різниця між цими двома рахунками. Значні і довготривалі по часу помилки та упущення ускладнюють інтерпретацію та аналіз платіжного балансу країни. Великі значення даного показника або її нестабільна зміна протягом ряду років може також вказувати на зміну очікувань учасників ринку, наприклад неврахований відтік капіталу може бути спровокований очікуваннями девальвації.
Таким чином, підсумкове сальдо платіжного балансу дорівнює сумі сальдо рахунку поточних операцій (РПО), операцій з капіталом та фінансами (РКО), яке включає в себе резервні активи , а також помилок і упущень (ПУ) і повинно дорівнювати нулю. Формулу платіжного балансу можна записати так:
ПБ = РПО +РКО+ПУ (1.1)
Таким чином, сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів. Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не можемо нічого сказати про місце країни у світовому господарстві.
1.3. Особливості адміністрування платіжного балансу
При здійсненні оцінки стану платіжного балансу велика увага приділяється його збалансуванню та врівноваженню. Рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють своєї величини.
В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю).У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту-імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світового господарства.Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства. В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності праці, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником не рівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви».
При аналізі основних статей платіжного аналізу вагомим є оцінка балансу товарів та послуг, переважно яким визначається сальдо рахунку поточних операцій. Дефіцит торговельного балансу, який не компенсується активним балансом послуг та чистими зовнішніми доходами, збільшує зовнішню заборгованість приватного сектору або уряду країни. Значний торговельний дефіцит може бути наслідком низької конкурентоспроможності виробництва, невисокої якості продукції, невідповідності товарів та послуг попиту або міжнародним стандартам торгівлі, а в деяких випадках – результатом неплатоспроможності підприємств або уряду. Дефіцит, який виникає внаслідок названих причин, має тенденцію перетворюватись на хронічний і збільшуватись, якщо зовнішні позички, за рахунок яких він покривається, витрачається переважно на споживання або на погашення заборгованості попередніх років. Водночас пасивний торговельний баланс не завжди свідчить про низьку конкурентоспроможність товарів або важкий економічний стан країни. Причиною торгового дефіциту можуть бути розвиток капіталомістких галузей виробництва, індустріалізація або прискорення економічного розвитку країни, модернізація капіталу й реструктуризація національної економіки на основі залучення іноземних інвестицій. В таких випадках торговий дефіцит сприятиме розвитку економіки в майбутньому.Великий надлишок торговельного балансу також не завжди може свідчити про економічні успіхи. Наприклад, активний торговельний баланс може бути обумовлений інтенсивним погашенням зовнішньої заборгованості минулих років і досягатися за рахунок обмеження внутрішнього споживання та інвестицій.
Таким чином незмінна рівновага торговельного балансу є недосяжною, при цьому досягнення її не має виступати як поставлена мета. Адже, країна, яка намагається підтримувати нульовий торговельний баланс відмовляється від вигод зовнішньої торгівлі й міжнародного кредиту. Вона обмежує себе в можливостях інвестувати за кордон та збільшувати відповідно дохід за рахунок міжнародних інвестицій, позичати на зовнішніх ринках. Тому, набагато важливіше контролювати стан платіжного балансу в цілому.
До традиційних методів балансування платіжного балансу можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди “своп”. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни боржники зобов’язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу. Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.
Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безперервно сплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами. Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом трьох місяців. В разі якщо не вистачає валютних резервів щоб покрити вторинне сальдо платіжного балансу виникає дефіцит фінансування платіжного балансу, що може спричинити збільшення товарних кредитів, зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємства країни, збільшення іноземних і внутрішніх займів та процентних ставок по них, прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і обсягів його обслуговування, припинення імпортних поставок через відмову постачальників, передачу виробленої продукції, майна, землі, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.
Платіжний баланс здавна є одним із об'єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.
По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість, що проявляється в тривалому й великому дефіциті в одних країнах і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.
По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабко. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.
По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного росту, стримуванням інфляції й безробіття.