Сума дивідендів визначається фінансовими результатами роботи акціонерного товариства, часткою прибутку, що розподіляється на цінні папери, номінальною вартістю акцій і облігацій та їх кількістю, що знаходиться у власності агропромислового підприємства.
Не рекомендується давати згоду на придбання цінних паперів, маючи лише неперевірену інформацію про стан справ того підприємства, цінні папери котрого планується придбати. Не можна купувати акції і тих підприємств, які не публікують звітів про свої доходи.
Стан справ підприємства, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки,
Підприємствам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх отримання.
Підприємство має право здавати в оренду нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати фінансовий лізинг.
Грошові надходження від продажу акцій і облігацій інших підприємств визначаються як різниця між курсом акцій чи облігацій на фондовому ринку на момент продажу та їх курсом на момент придбання.
Однак відсутність у нашій країні необхідних умов для функціонування вільного фінансового ринку унеможливлює дотримання цих вимог. В Україні поки що немає ефективного державного регулювання випуску й торги цінними паперами. Бракує також необхідної інформації, котра б забезпечувала прийнятну міру ризику операцій з цінними паперами.
Тимчасово вільні грошові засоби підприємства можуть вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.
Депозити — грошові суми або цінні папери, що вносяться до кредитних установ (банків, ощадних кас, страхових компаній, інвестиційних компаній) для зберігання. На грошові вклади їх власникам нараховуються відповідні відсотки. Процент за депозит знаходиться у прямій залежності від суми депозиту, процентної ставки і терміну зберігання. Його сума визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю депозиту.
За відсутності своєчасної оплати одержання товарно-матеріальних цінностей оформляється товарний кредит. У цьому випадку грошовим надходженням кредитора (постачальника) виступає позичковий процент, тобто плата, котру отримує кредитор від позичальника за користування матеріальними цінностями. Його величина залежить від розміру, форми і виду процентної ставки та терміну позички, він визначається як різниця між майбутньою і теперішньою вартістю позички.
Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.
Оренда — це засноване згідно з угодою строкове володіння і користування землею, окремими видами майна юридичними і фізичними особами, необхідними для господарської діяльності.
Відносини орендодавця і орендатора регулюються договором про оренду, який укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.
Важливе місце в орендних відносинах займає орендна плата. Це плата орендатора орендодавцю за строкове володіння і використання землі та майна, що передане в оренду. Вона може включати: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна (їх розмір залежить від встановленого розподілу обов'язків по відтворенню орендованого майна; при оренді землі амортизаційні відрахування не здійснюються); плату за землю; кошти, що передаються орендатором орендодавцю для ремонту об'єктів по закінченню терміну їх оренди; прибуток від оренди майна згідно з договором оренди, але не нижче банківського проценту.
Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права користування майном іншому суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою термін. Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони; підприємство-поста-чальник, лізингова фірма (підприємство – лізингодавець ), лізингоодержувач , який отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.
Є два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду.
За фінансового лізингу термін оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу майна з повною окупністю або повною виплатою. Це означає, що лізингодавець протягом чинності угоди повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після закінчення терміну дії договору лізингоодержувач може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю, або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду.
Оперативний лізинг укладається, як правило, на термін, менший за амортизаційний період майна. Після закінчення Договору об'єкт лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в лізинг.
Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата. Вона залежить від виду основних засобів, терміну лізингу та інших умов угоди.
Як правило, сума лізингової плати є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії Угоди. Однак, за високої інфляції в договорі можна передбачати можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
До інвестиційної діяльності відносяться доходи від здійснення форвардних і ф'ючерсних операцій.
Форвардна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) форвардної угоди, тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва з визначенням часу в майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату укладення форвардної угоди.
Розрахунки за форвардною операцією з продукції сезонного виробництва здійснюються в термін, що перевищує30 календарних днів з моменту укладання угоди.
Ф'ючерсна операція — господарча операція суб'єкта господарської діяльності, що передбачає продаж (придбання) ф'ючерсної угоди; тобто зобов'язання продати (придбати) продукцію сезонного виробництва у визначений час у майбутньому, з фіксацією ціни реалізації на дату здійснення реалізації.
Розрахунки за ф'ючерсною операцією здійснюються на дату реалізації продукції сезонного виробництва.
Фінансова діяльність:
· надходження коштів від випуску акцій або інших інструментів акціонерного капіталу;
· надходження коштів від випуску незабезпечень боргових зобов'язань, позик, векселів, облігацій, іпотек, а також інших видів коротко- і довготермінових позик;
· надходження коштів, пов'язаних із фінансовою діяльністю.
Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку агропромислових підприємств.
Позареалізаційна операція — це діяльність підприємства, що безпосередньо не пов'язана з реалізацією продукції (робіт, послуг) та матеріальних і нематеріальних активів.
У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов'язання, умови господарських договорів. Тому до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, то він зобов'язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству.
Неустойка — визначена законом або угодою грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити іншій в разі невиконання або не належного виконання нею своїх зобов'язань.
різновидами неустойки є пеня і штрафи.
Пеня (в перекл. з лат. — покарання) — встановлений законом або угодою штраф за порушення термінів виконання зобов'язань щодо сплати платежів чи внесків. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу або за невиконання інших зобов'язань, її розмір здебільшого визначають у процентах до суми невиконаного зобов'язання.
Штраф (в перекл. з кім. — покарання) — грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках і межах, встановлених законом.
Окрім того, у звітному році в підприємства може з'явитися прибуток за минулий час, погаситися дебіторська заборгованість, списана як безнадійна, тощо. Це також позареалізаційні доходи. Вони є постійним, хоч і незначним джерелом грошових надходжень і балансового прибутку агропромислових підприємств.
Розділ 4. Формування валового і чистого доходу
4.1 Формування валового доходу
Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни - основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні, фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.
Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плачу і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на приклад збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.