Безробіття, як економічне явище, втрати від безробіття, безробіття у різних країнах. (стр. 5 из 9)

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

1) пошуком роботи;

2) негнучкістю заробітної плати;

3) недостатнім сукупним попитом.

Якби в ринковій економіці кожен працівник міг однаково добре виконувати будь-яку роботу, то втрата роботи практично не спричиняла би безробіття. Звільненні працівники одразу знаходили б нове робоче місце. Проте в дійсності ситуація значно складніша. Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Кожне робоче місце висуває свої професійні вимоги до працівника, а різні люди мають неоднакові здібності. Вільні робочі місця можуть існувати и інших регіонах, але переміщення туди працівників не відбуваються миттєво. Інформація про претендентів на робочі місця і вакансії не є повною. Отже, пошук нового місця праці потребує певного часу, впродовж якого люди не мають роботи. Структура робочої сили і структура робочих місць, як уже зазначалося, з багатьох причин не відповідають одна одній. Наприклад, винахід персонального комп'ютера зменшив попит на друкарські машинки, що своєю чергою зменшило попит на ті види праці, які брали участь у їх виробництві. Водночас зріс попит на різні види складної праці, які застосовують в електронній промисловості. Зміни в структурі попиту і, відповідно, виробництва відбуваються безперервно. Це означає, що працівники втрачають свої робочі місця.

Нарешті, люди стають безробітними внаслідок банкрутства фірми, в якій вони працювали, або через незадовільну оцінку їхньої роботи. Працівники можуть звільнятися за власним бажанням у разі зміни професійних інтересів або переїзду в інші регіони країни. Внаслідок перелічених обставин у національній економіці завжди існує певний відсоток осіб, які не мають роботи.

Другою причиною безробіття є негнучкість заробітної плати. Інакше кажучи, зарплата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не врівноважені. Нерідко зарплата утримується на рівні, вищому за рівноважний, а її зниження нині практично неможливе.

Саме тому, за гнучкої зарплати, встановленої на конкурентному ринку, фірми наймають усіх, хто хоче працювати за даного рівня заробітної плати. На малюнку показана кількість тих, кого фірми хочуть найняти за рівня зарплати Wе, відповідає

Зв'язок рівня заробітної плати

та безробіття. Мал. 1

кількості тих, хто погоджується працювати за цього рівня зарплати, тобто попит на працю дорівнює її пропозиції. Частина працівників працювала б за вищу заробітну плату, а за даного рівня працювати не хоче. Добровільно не зайняті працівники віддають перевагу дозвіллю. Тобто на гнучкому ринку праці немає вимушеного безробіття.

Отож вимушене безробіття породжується негнучкою заробітною платою. За надто високої зарплати існує більше кваліфікованих працівників, ніж робочих місць. Фірми можуть найняти менше працівників, ніж є бажаючих працювати за цю заробітну плату. За рівня заробітної плані W1 (вищого за рівноважний) кількість тих, кого фірми хочуть найняти працювати за такого рівня платні, — W1В. Як наслідок, виникає безробіття. В економіці з фіксованою зарплатою може трапитися й протилежна ситуація. У разі надто низької платні (W2 на мал. 1) фірми не зможуть заповнити всіх вакансій.

Отже, працівники є безробітними не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка відповідає їхній кваліфікації, а внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція праці перевищує попит на неї.

Коли зарплата більша за її рівноважний рівень, а пропозиція робочої сили переважає попит на неї, то фірми, здавалось би, можуть знизити зарплату, яку вони виплачують. Однак, незважаючи на надлишок пропозиції на ринку праці, вони практично не можуть це зробити. У розвинутій економіці є дві основні причини негнучкості зарплати: дія законів про мінімальну зарплату і діяльність трудових спілок.

Закони про мінімальну заробітну плату встановлюють ту мінімальну ставку оплати, нижче якої фірми не можуть платити своїм працівникам. Більшість працівників отримує вищу платню, для них ці закони не мають значення. Проте чимало економістів вважає, що для некваліфікованих працівників установлена мінімальна зарплата перевищує рівноважний рівень їхньої платні. Це зменшує попит на ці види праці.

В усіх країнах навколо названих проблем точиться гостра політична боротьба. Прихильники вищого рівня мінімальної зарплати розглядають її як знаряддя підвищення доходів найбідніших верств населення. Хоча вони не заперечують того, що висока мінімальна зарплата може спричиняти безробіття серед окремих груп працівників, усе ж, на їхню думку, вона не є надмірною для виривання з бідності значних верств населення. Противники підвищення мінімальної зарплати стверджують, що це сприятиме зростанню безробіття і що даний вид допомоги не завжди отримують найнужденніші.

Іншою причиною негнучкості зарплати є монопольна влада трудових спілок. У багатьох розвинутих країнах частка найманих працівників, що є членами таких спілок, досить висока. Наприклад, у Швеції вона становить 84%, Данії — 75%, Італії — 47%, Німеччині — 32%. Щоправда, у США лише 16% найманих працівників є членами трудових спілок.

Зарплату членів трудової спілки визначає не рівновага попиту й пропозиції на ринку праці, а трудова угода між лідерами трудової спілки та адміністрацією, досягнута в ході переговорів між ними. У такій угоді рівень погодженої зарплати нерідко перевищує рівноважний, а фірми самостійно визначають потрібну їм кількість працівників. У результаті кількість зайнятих зменшується, а коефіцієнт працевлаштування знижується.

Третьою причиною безробіття є недостатній сукупний попит, який виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Недостатній сукупний попит веде до того, що процес продажу ускладнюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують виробництво й звільняють частину працівників. Тому масштаби і рівень безробіття зростають.

Розділ III: Безробіття у різних країнах та шляхи його

подолання.

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

3.1 Рівень безробіття у різних країнах

У другій половині XX ст. середній рівень безробіття коливався в розвинутих країнах у широкому інтервалі. У США в 1960-х роках він становив 4%, у 1970—1980-х зріс до 6% і знову опустився до 5% у 1990-х роках. У країнах Західної Європи динаміка безробіття була іншою: його середній рівень від 3% у 1960-ті роки зріс до 8—10% у 1990-х роках. Ці явища останніх десятиліть економісти тлумачать неоднаково.

Одна група фахівців пояснює значне зростання природної норми безробіття у США глибокими структурними змінами в економіці країни, однією з причин яких став різкий стрибок цін на нафту в 1970-ті роки, ініційований політикою нафтового картелю ОПЕК. Це, очевидно, викликало перерозподіл праці між більш енергомісткими та менш енергомісткими галузями. Цілком можливо, що зростання цін на нафту збільшило природну норму безробіття у США. Зниження середнього рівня безробіття у 1990-х роках відбулося за стабільних і низьких цін на нафту.

Інша група економістів пояснює динаміку середньою рівня безробіття у США змінами у складі робочої сили. Після Другої світової війни коефіцієнт народжуваності в країні різко зріс, що зумовило значне збільшення робочої сили в 1970-х роках. Молоді працівники належать до групи з вищим рівнем безробіття, тому вихід покоління буму народжуваності на ринок праці підвищив середній рівень безробіття. Із постарінням цього покоління середній вік робочої сили зріс, що знизило рівень безробіття у 1990-ті роки.

Щодо європейських країн, то більшість економістів вважає, що причину зростання рівня безробіття тут потрібно шукати у щедрих виплатах безробітним працівникам, а також у спричиненому науково-технічним прогресом зменшенні попиту на некваліфікованих працівників порівняно з кваліфікованими.

У більшості країн Західної Європи існують щедрі програми для тих, хто не має роботи. Безробітні тривалий час можуть отримувати допомогу, величина якої нерідко перевищує 2/3 попереднього заробітку. Статистика свідчить, що країни з високими виплатами на безробіття мають здебільшого вищі його рівні.

В останній чверті XX ст. попит на некваліфікованих працівників знизився порівняно з попитом на складну кваліфіковану працю. Це відбулося насамперед внаслідок змін у техніці й технології, зокрема через комп'ютеризацію виробництва. В одних країнах, зокрема у США, ускладнення праці позначилося не стільки на рівні безробіття, скільки на зарплаті. Заробітна плата некваліфікованих працівників тут істотно знизилася щодо зарплати кваліфікованих. У країнах Західної Європи уряди створюють альтернативу роботі за низьку зарплату. Якщо заробітна плата некваліфікованих працівників знижується, значна частина їх розглядає допомогу з безробіття як кращий варіант. У результаті рівень безробіття підвищується.