Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небуть період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий "ефект Пігу"- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги. [3,285]
2. Соціально-економічні наслідки інфляції.
Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал, падіння рівня життя народу.
Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має грошову вартість) i пасивах (борги), якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.
В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.
Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд iї дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.
Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв'язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, і обсяг виробництва.
Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:
1. Посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв"язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;
2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. долл., в Україні лише в 1992-1993рр.ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення - тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;
3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково- технічного процесу.
4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва.
5. Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки.
Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках. [16,273]
3. Антиінфляційна політика: світовий і вітчизняний досвід.
Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику (використовує державний бюджет, податки і урядові видатки). Це заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий -це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii. [2,22]
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки країни.
а) Методи антиiнфляцiйного оподаткування
В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.
Негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато країн "iндексувати"(індексація - це механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до рівня інфляції) податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.
Використання "стримуючої" податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.
Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.
б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi
Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.
Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.
Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед "заморожуванням". При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробітної плати.
Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.
Поряд з вище зазначеними способами боротьби з інфляцією, існують ще й такі:
Коли інфляція досягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей - різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Прикладом може бути СРСР під час проведення грошової реформи у 1922-1924рр., коли один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих; Німечинна під час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмінювали на 1трлн. старих. У 80-ті роки чимало країн, у тому числі США, Велика Британія та інші, здійснювали політику дезінфляції (стримувальна макроекономічна політика). Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд штучно організовує спад в економіці. Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Численні дослідження свідчать, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на 1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220млрд. у цінах 1990року. У 1996-1998рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції завдяки суворому контролю за кількістю грошей в економіці та зменшенню дефіциту державного бюджету. [4,273]