По - третє, з зростанням "відкритості" економіки тієї чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв'язки збільшують небезпечність " імпортованої" інфляції.
По - четверте, інфляцію спричиняє зростання витрат на одиницю продукції. Що означає зменшення прибутків і обсягу продукції, який фірми готові запропонувати за даного рівня цін. Зменшується пропозиція товарів і послуг, і саме витрати спричиняють підвищення цін.
Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність їх від конкретних економічних факторів.
1.3. Причини інфляційних процесів в Україні .
Інфляційні процеси протягом 1991 - 1993 рр набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання. [8,53]
За данними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % - зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.
Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:
· невиважена первинна емісія;
· структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;
· затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;
· значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
· від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
· доларизація економіки.
Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:
· у 1992 році - 1308,0%;
· у 1993 році - 4834,9%;
· у 1994 році - 992,0%;
· у 1995 році -253,5% [11,33]
Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати "шок пропозиції" - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ- у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. [12, 11]
Невиважена грошова емісія - ще одна причина інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн- крб".
Збільшення суми, незабезпеченнх товарною масою, грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. відповідно- 68,6% і 31,4%. [15,3]
Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу (скорочення видатків бюджету, обмеження грошової емісії). Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі - до 5,0 %. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.
Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.
У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Основною передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, "напередодні реформ", темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%. [13]
За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%.
Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.
1.4. Види інфляції.
Тепер ми можемо розглянути різні види інфляції:
І. За формами виявлення розрізняють:
· подавлену (приховану) інфляцію- коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, "вимиванні" товарів дешевого асотрименту, продажі старих товарів під новою маркировкою і відповідно за більш високими цінами.
· відкриту- інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.
ІІ. За темпами інфляції розрізняють:
· повзучу- темпи якої не перевищують 10% на рік. За помірної
інфляції ціни відносно стабільні.
· галопуючу- темпи росту цін досягають 10-100% на рік, це в
· гіперінфляцію- річні темпи приросту цін перевищують 100% Вона веде до астрономічного зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічного зросту цін на товари. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр. [ 4,272]
ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє такі її види:
Інфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит.Ця інфляція викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя.
Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцii, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.