1986 р. відзначився зміною загальної позиції публічної влади по відношенню до концепції вільної зони у Франції.
Закон 86-793 від 2 липня 1986 р. дозволив уряду з метою створення зайнятості:
"На обмежений період надати підприємствам, розташованим у ряді регіонів, в яких стан зайнятості носить найбільш серйозний характер, звільнення або зменшення державних податків або соціальних внесків, або змінити правила нарахування суми державних податків, які ці підприємства повинні сплачувати".
Так французька влада відкрила шлях для створення підприємницьких зон, для підняття економіки у найбільш потерпілих регіонах країни.
Розташовані в такій зоні підприємства користуються пільговим фіскальним статутом, зокрема:
- звільнення фірм від податків строком до 10 років з моменту створення підприємства;
- звільнення від щорічного податку, яким обкладаються підприємства, що не мають доходів.
В рамках цієї нової політики, було також запроваджено щось подібне на зразок "єдиного бюро", куди підприємства могли б звертатися за будь-якими адміністративними дозволами, необхідними для початку та продовження їх діяльності. Було проведено ряд заходів, які б дозволили у найкоротші строки одержати дозвіл, необхідний для їх розташування, і, зокрема, для будівництва. 5.7. Вільні економічні зони у Китаї.
У 1979 році Китай встановив чотири спеціальні економічні зони у південних провінціях Гуандун і Фуцзянь. Для цих зон повинні були застосовуватися особливі правила та положення, щоб їхня економіка розвивалася і процвітала інакше, ніж решта економіки країни. Було визначено чотири основні мети створення спеціальних економічних зон:
* прискорювати розвиток підприємств експортної орієнтації, що збільшить прибуток в іноземній валюті і водночас активізує місцеві можливості працевлаштування;
* заохочувати вкладення інвестицій у основні проекти інфраструктури, такі як будівництво доріг, систем водопостачання, морських портів, аеропортів та мереж зв'язку;
* служити центрами навчання, підготовки та експериментування з різноманітними формами економічного співробітництва;
* служити місцем провадження іноземних технологій, ноу-хау та прийомів менеджменту для інших районів Китаю.
Політика відкриття Китаю для зовнішнього ринку була всеохоплюючою. Шеньчженській, Чжухайській та Шантонській спеціальним економічним зонам у провінціях Гуандун, Сямень та Фуцзян було надано більш сприятливий режим імпортно-експортної торгівлі та одержання іноземного капіталу.
Спеціальні економічні зони, які вважались експериментальним полігоном, у якому можна було перевірити найбільш важливі питання контактів та співробітництва з іноземними підприємствами, були фізично ізольовані від решти території країни. Це той спосіб, завдяки якому китайські планові органи намагалися захистити територію своєї країни від небажаного іноземного впливу (особливо у соціальній та культурній сферах).
Місця для спеціальних економічних зон було обрано спеціально:
Шеньчжень розташований на кордоні з Гонконгом, Чжухай межує з португальською колонією Макао, а Сямень розташований навпроти Тайваню. Однак невдовзі виявилося, що ці спеціальні економічні зони були спроектовані з занадто вузькою спрямованістю. У провінціях - Гуандун та Фуцзян - було запроваджено гнучкі заходи та проведено особливі політичні акції, які гарантували їм більшу автономію у сфері економіки.
У 1984 р. Китай зробив наступний крок, відкривши 14 портових міст:
Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь, Янтай, Ціндао, Ляньюнган, Нантон, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучжоу, Гуанчжоу, Чжанцзян та Бейхай. До них планувалося залучити іноземний капітал з метою модернізації та перебудови старих підприємств або спорудження нових заводів із сучасним рівнем техніки. Відповідно, у портових містах були створені райони двох типів: перші - "райони старих міст", другі - "зони економічного та технічного розвитку". Тяньцзіню та Шанхаю було надано право самостійно вирішувати питання про проекти із залученням інвестицій у обсязі до ЗО млн. дол., Даляню та Ляодуну - до 10 млн.дол., решті міст до 5 млн.дол.
У 1986 р. дельти рік Чжанцзян і Чжуцзян, а також міста Сямень, Чжанчжоу і Кванчжоу у південній провінції Фуцзян були перетворені на відкриті прибережні райони. У 1988 р. Державна рада прийняла рішення про реорганізацію острова Хайнань у провінцію і створення там найбільшої спеціальної економічної зони у Китаї. Після цього відкрита берегова зона поширилася на Ляодунський і Шандунський півострови, чим було завершено утворення відкритого прибережного кільця з півдня на північ, що охоплює територію у 320 тис.кв.км з населенням понад 200 мільйонів чоловік.
Оскільки умови для вкладення інвестицій у китайські прибережні зони (завдяки порівняно добре розвинутій інфраструктурі) сприятливі, якість робочої сили досить висока, а зарплата відносно низька, то виникли певні диспропорції між материковими та прибережними містами, а також збільшився розрив у рівні економічного розвитку між материковими та прибережними районами. Такий результат можна було передбачити. Відповідне гасло того часу звучало так: "Спочатку багатими повинні стати певні регіони, щоб їм могли наслідувати.
Проте згодом виявилось нераціональне використання іноземного капіталу. Так, значну його частину було спрямовано у сектор послуг; потреба у цьому е не такою нагальною, але це приносить великі прибутки і дозволяє швидко окупити вкладення. Тому в Китаї сьогодні планується поступово проводити політику диференціації галузей промисловості відповідно до їх значення з метою спрямування іноземного капіталу у найважливіші стратегічні галузі, такі як енергетика, транспорт, хімічна промисловість.
5.7.1. Різноманітні форми економічного співробітництва
Коли Китай почав відкриватись для іноземного бізнесу, стало очевидним, що країна потребує нових форм економічного співробітництва, відмінних від традиційних методів зовнішньої торгівлі. Іноземці, які були готові вкладати капітал у Китаї, зажадали прийняття чіткого законодавства про гарантування інвестицій та забезпечення безперешкодного ведення ділових операцій. Китайським адміністративним органам не дозволялося частково або повністю втручатися у ділові операції.
8 червня 1979 р. був опублікований "Закон Китайської Народної Республіки про спільні підприємства (Закон про спільні акціонерні підприємства)". Це основний закон, яким керуються спільні підприємства; у ньому закладені лише принципи, сформульовані до того ж, досить розпливчасте. Через деякий час з'ясувалось, що ряд детальних проблем потребує особливого регулювання, що призвело до прийняття ряду нових законів. Одним із заходів, передбачених законом про спільні акціонерні підприємства, було визначення частки іноземного капіталу, що повинна бути не меншою, ніж 25% загальної величини капіталу. Внесок у вигляді іноземного капіталу може складатися з верстатів, устаткування, технічних ноу-хау та іноземної валюти. Китайська сторона звичайно надає землю, приміщення, сировину і, природно, робочу силу.
До цих нових законів відносяться: "Положення про реєстрацію спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу" від 26 липня 1980 р., "Закон про прибутковий податок спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу", "Детальні правила та положення про застосування Закону про прибутковий податок спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу" від 14 грудня 1980 р., "Положення про надання Банком Китаю позик спільним підприємствам за участю китайського та іноземного капіталу" від 3 березня 1981 р., "Положення про порядок реєстрації, вивчення та схвалення спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу" від 24 квітня 1981 р., "Положення про реєстраційні внески, виплачувані спільними підприємствами за участю китайського та іноземного капіталу" від 2 лютого 1982 р., "Правила застосування Положення про контроль над валютою у підприємствах за участю іноземного капіталу, китайських та спільних підприємствах" від 1 серпня 1983 р, "Рішення про доповнення до Закону про прибутковий податок для спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу" від 2 вересня 1983 р., "Положення про застосування Закону про спільні підприємства за участю китайського та іноземного капіталу" від 20 вересня 1983 р., "Заходи по застосуванню Положення про організацію праці у спільних підприємствах за участю китайського та іноземного капіталу" від 19 січня 1984 р, "Положення про нагляд і контроль над спільними китайсько-іноземними підприємствами, їхнім експортом та імпортом, а також системою їх оподаткування та звільнення від податків" від 1 травня 1984 р, "Положення Китайської Народної Республіки про бухгалтерський облік у спільних підприємствах за участю китайського та іноземного капіталу" від 4 березня 1985р., "Положення про баланс прибутків і витрат у іноземній валюті спільних підприємств" від 15 січня 1986 р., "Заходи Державної ради Китайської Народної Республіки по заохоченню іноземних інвестицій" від 11 жовтня 1986 р., "Додаткові правила до Положення про фінансовий контроль китайсько-іноземних акціонерних спільних підприємств" від 20 січня 1987 р., "Тимчасове положення про частку зареєстрованого капіталу від загальної величини інвестицій китайсько-іноземних акціонерних підприємств" від 1 березня 1987 р, "Заходи по забезпеченню заміщення імпорту продукцією, виробленою китайсько-іноземними акціонерними спільними підприємствами" від 19 жовтня 1987 р, "Положення про вкладення інвестицій кожною з сторін китайсько-іноземного акціонерного підприємства" від ЗО грудня 1987 р.