Визнаючи необхідність регулювання передачі новітніх технологій подвійного призначення (у Заключному документі 12 Конференції глав держав та урядів країн Руху Неприєднання (Дурбан, Південна Африка, 29.08. - 03.9.1998рр.) було визначено проблему жорстких обмежень на експорт у країни, що розвиваються, новітніх матеріалів, обладнання та технологій для використання у мирних цілях. У проекті резолюції вказується на застосування узгоджених, на багатосторонній основі, загальноприйнятих, недискримінаційних керівних принципів, які мають врахувати законні оборонні потреби всіх держав і потреби з підтримання міжнародного миру і безпеки, сприяти використанню досягнень науки і техніки на основі передачі технічних знань та обміну ними в мирних цілях.
В Резолюції було запропоновано державам-членам вжити додаткових заходів із застосування досягнень науки і техніки з метою роззброєння та надання технологій відповідного характеру. Резолюція закликала держави-члени до багатосторонніх переговорів, щоб розробити керівні принципи щодо регулювання міжнародної передачі новітніх технологій подвійного призначення та високих технологій військового застосування. На основі проекту резолюції було прийнято постанову ГА ООН 53/70 „Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій у контексті міжнародної безпеки” (А/RES/53/70, від 4.12.1998р.) в якій підкреслюється необхідність розробки міжнародно-правової бази у сфері міжнародної інформаційної безпеки, вироблення документів на рівні конвенції та закріплення міжнародних принципів в національних законодавствах.
З ініціативи Росії (у 1996 році Федеральне агентство урядового зв’язку та інформації при Президентові РФ опублікувала аналітичну довідку „Інформаційні озброєння як загроза національної безпеці Росії”, у 1997-1998рр. Державна Дума РФ, потім Міжпарламентська Асамблея СНД звернулась до ООН, НБСЄ та РЄ з пропозицією прийняти міжнародну конвенцію про заборону інформаційних воєн та обмеження обігу інформаційної зброї) на 54 сесії ГА ООН було ухвалено оновлену резолюцію 54/49 від 1.12.1999р. „Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки”, якою концепцію міжнародної інформаційної безпеки було визнано глобальною проблемою сучасності. Об’єктивними умовами її прийняття були принципово нові потенціальні загрози для міжнародного миру, зумовлені науковотехнологічним прогресом та глобальною взаємозалежністю всіх сфер життєдіяльності міжнародного співтовариства. В контексті Резолюції запропоновано державам-членам висловитися щодо загальних проблем інформаційної безпеки, розглянути конкретну технологію інформаційних загроз, в тому числі несанкціоноване втручання та неправомірне використання інформаційних і телекомунікаційних систем та інформаційних ресурсів, розробити міжнародні принципи, спрямовані на зміцнення безпеки глобальних інформаційних та комунікаційних систем та боротьбу з інформаційним тероризмом і криміналом.
ГА ООН продовжила роботу над резолюцією „Досягнення у сфері інформатизації і телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки” протягом 55 сесії, обговоривши доповіді Генерального Секретаря та представника Першого комітету Р. Габріеля, в яких містився аналіз позицій держав-членів у відповідь на вербальну ноту Генерального секретаря ГА ООН щодо міжнародної інформаційної безпеки. Так, позиція Польщі щодо загальної оцінки проблем інформаційної безпеки та визначення основних понять полягає у констатації впливу ІКТ на світовий розвиток, які стимулюють економіку, полегшують вільні потоки інформації, сприяють зміцненню демократії та свободі слова, формуванню громадського суспільства.
Польща вважає за необхідне заохочувати та забезпечувати подальший розвиток ІКТ та цивільне їх використання. Разом з тим Польща визнає наявність потенційних загроз несанкціонованого втручання або неправомірного використання ІКТ-систем, цілісності критично важливих інфоінфраструктур та інформаційних ресурсів урядових, неурядових, комерційних установ та приватних банків даних. Інформаційна безпека охоплює широкий спекр проблем, зокрема проблем доступу, конфіденційності, наявності і збереження інформації у процесі обробки. Недостатній захист інформаційних ресурсів та ІКТ-систем, що мають життєво-важливе значення для національної безпеки держав, розглядається і як загроза міжнародної безпеки. Ці загрози неможливо класифікувати виключно як цивільні або військові, ІКТ можуть бути використані окремими особами, терористичними організаціями та злочинними угрупуваннями, тому міжнародне співтовариство має сконцентруватися на захисті інформаційних ресурсів та інформаційних систем. Польща виступає за ефективне і багатостороннє міжнародне співробітництво, розробку нових законодавчих актів та за жорстке виконання чинного внутрішнього законодавства.
На міжнародному рівні було запропоновано підтвердити керівну роль ООН щодо розробки міжнародних принципів інформаційної безпеки, сприяти координації діяльності міжрегіональних та регіональних структур з попередження злочинного використання ІКТ. На національному рівні визначено за доцільне прийняти відповідні закони, зокрема про захист секретної інформації, приватної інформації в процесі автоматизованої обробки даних, встановити кримінальну відповідальність за руйнування, модифікацію та викрадення комп’ютерних даних, або передачі інформації щодо питань національної безпеки, безпеки ІКТ-систем та функціонування органів державної влади, укласти двосторонні міжнародні угоди (Польща веде переговори з ФРН, Угорщиною, Словаччиною, Україною, Францією, Естонією) про захист інформації щодо медичних даних, інтелектуальної власності, наукових досліджень від будь-якого несанкціонованого втручання, включаючи незаконні банківські та фінансові операції.
Іорданія, Катар також підтвердили необхідність розробки міжнародно-правових принципів щодо інформаційної безпеки, включивши до переліку загроз: „шпіонаж” (попередження несанкціонованого доступу до змісту ІКТ-систем); „саботаж” (попередження часткового або повного знищення ІКТ-систем); „підробку” (попередження підробки інформації в глобальному кіберпросторі). Від імені урядів цих держав було запропоновано ухвалити концепцію міжнародної інформаційної безпеки і сприяти підтриманню системи сталого миру.
Найбільш розгорнута відповідь на вербальну ноту від Генерального секретаря ООН та пропозиції надійшли від Російської Федерації, що представила на розгляд Асамблеї типологію термінів (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційні війни, інформаційна зброя, інформаційна безпека, загрози інформаційної безпеки, міжнародна інформаційна безпека, неправомірне використання ІКТ-систем та ресурсів, несанкціоноване втручання в ІКТ-системи та ресурси, критично важливі структури, міжнародний інформаційний тероризм, міжнародна інформаційна злочинність) та принципи взаємодії держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки. Серед них:
Принцип 1.
1. Діяльність кожної держави та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародному інформаційному просторі повинна сприяти загальному соціальному та економічного розвитку і здійснюватися таким чином, щоб відповідати завданням підтримання сталого миру і безпеки, суверенних прав інших держав, інтересам безпеки, принципам мирного врегулювання спорів та конфліктів, незастосування сили, невтручання у внутрішні справи, поваги до прав і свобод людини.
2. Така діяльність повинна відповідати праву кожного шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї, як це зафіксовано у документах ООН, з врахуванням того, що таке право може бути обмежене законом з метою захисту інтересів національної безпеки кожної держави.
3. При цьому кожна держава та інші суб’єкти міжнародного права повинні мати рівні права на захист своїх інформаційних ресурсів та критично важливих структур від неправомірного використання; несанкціонованого інформаційного втручання і можуть сподіватися на підтримку світового співтовариства в реалізації цих прав.
Принцип 2.
Держави повинні прагнути до обмеження загроз у сфері міжнародної інформаційної безпеки і з цією метою утримуватися від:
1. розробки, створення і використання засобів впливу і завдання шкоди інформаційним ресурсам і системам іншої держави ;
2. спрямуваного інформаційного впливу на критично важливі структури іншої держави;
3. інформаційного впливу з метою руйнування політичної, економічної та соціальної системи інших держав і задля дестабілізації суспільства;