Макроекономічний аналіз — частина економічної науки, яка досліджує економіку як ціле, а також її важливі сукупності, такі як галузі, домашнє господарство, бізнес, державний сектор та ін., використовує для цього узагальнюючі економічні показники. Серед них — валовий внутрішній продукт, національний доход, розподіл та споживання національного багатства, промисловість, сільське господарство та ін.
Макроекономічні явища розглядаються в їх сукупності, оскільки макроекономіка базується на науково обґрунтованих методах їх аналізу, а також на моделях функціональних зв'язків між агрегованими показниками. У цьому й полягає відмінність макроекономіки від мікроекономіки, об'єктом вивчення якої є прості реалії економічного життя.
Іншими словами можна сказати, що мікроекономічний аналіз — це частина економічної науки, яка досліджує, по-перше, такі відокремлені економічні одиниці, як компанії, фірми, домашні господарства, а по-друге — окремі ринки, конкретні ціни й конкретні товари та послуги, а також виробника, споживача тощо.
Для планування розвитку економіки використовується система ма-кроекономічних показників, яка дає змогу вимірювати її обсяги за конкретний період, а також виявляти фактори, що безпосередньо впливають на неї. Порівнюючи ці показники за певний відрізок часу, можна отримати інформацію, яка характеризуватиме функціонування економіки за аналізований період, та вивчити тенденції її розвитку з метою розробки державної економічної політики.
У світовій практиці до макроекономічних належать показники, що характеризують масштаби економічного розвитку суспільства, показники темпів зростання, структури та економічної ефективності виробництва, а також динаміку зміни цін, рівень зайнятості, процентні ставки та ін. Особливістю перехідного періоду до ринку є те, що в практиці прогнозування та індикативного планування в Україні використовуються макроекономічні показники, які розраховуються як у методології балансу народного господарства, так і в системі національних рахунків.
В економічній статистиці та прогнозуванні нашої країни дістали поширення баланси народного господарства (БНГ), основу складання яких становить розмежування сфери виробництва матеріальних благ і сфери послуг.
Суспільний продукт розглядається при цьому як маса матеріальних благ, а національний доход — як новостворена вартість, яка утворилась у результаті виробничої діяльності. Чиста продукція окремих галузей визначається як різниця між валовою продукцією та матеріальними витратами. Крім виробленого, обчислюється використаний на споживання та нагромадження національний доход. Він відрізняється від першого на величину відшкодованих витрат і сальдо зовнішньої торгівлі та обчислюється як сума фонду споживання та фонду нагромадження.
За допомогою міжгалузевого балансу планується рух суспільного продукту за галузями та видами матеріальних благ. Завдання балансу полягає у відображенні прямих і зворотних міжгалузевих зв'язків. Міжгалузевий баланс валового суспільного продукту складається у вигляді шахової таблиці, яка містить дані про обсяг виробництва, склад виробничих витрат і розподіл продукції в народному господарстві.
Ця загальна схема ґрунтується на укрупненій номенклатурі галузей і дає змогу показати, які саме галузі, у якому обсязі та для кого формують свою продукцію, а також якою мірою вони беруть участь у створенні чистої продукції.
Показник валового суспільного продукту за змістом характеризує суму матеріальних благ і послуг, які створюються суспільством за певний відрізок часу й використовуються на виробниче та невиробниче споживання й нагромадження.
З 1988 р. в Україні для аналізу та планування суспільного виробництва було запроваджено показник виробленої чистої продукції галузей матеріального виробництва. Це — модифікація національного доходу. Цей показник обчислюється як різниця між обсягом виробленого національного доходу та сумою податку з обороту й надходжень від зовнішньоторговельних операцій.
З цього ж року для аналізу та планування макроекономічних процесів обчислюється показник валового національного продукту (ВНП), який охоплює ресурси всіх виробничих та невиробничих галузей. Обчислення ВНП та валового внутрішнього продукту (ВВП) не лише полегшує міжнародні зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку, структури народного господарства та сприяє діловому спілкуванню з іншим світом єдиною статистичною мовою, а також дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це вироблений протягом року сукупний обсяг кінцевих товарів і послуг, виражений у грошовому виразі. Отже, існують некінцеві й проміжні продукти, які при розрахунку ВВП не враховуються. Кінцевий продукт — це товар, який купується для кінцевого споживання, а проміжний — з метою його подальшого оброблення. Тому при розрахунках ВВП використовується тільки кінцевий продукт.
Важливо зрозуміти, що показник ВВП дає тільки загальну уяву про динаміку економічного розвитку та стан економіки України в цілому, а також дозволяє порівнювати економічні потенціали різних країн, створені протягом певного періоду. Якщо ВВП розраховується в поточних цінах, то в суспільстві складається не зовсім правильне уявлення про стан економіки й життєвий рівень населення. Здається, ніби якщо ВВП зростає, то, очевидно, життєвий рівень має підвищуватися, але фактично він знижується. Щоб отримати реальну картину динаміки виробництва, необхідно при розрахунку ВВП виключити вплив на нього інфляції, тобто скоригувати вартісну величину ВВП. Тому в економічній теорії та практиці розраховують номінальний і реальний ВВП. Номінальний ВВП — це ВВП, розрахований у поточних цінах, тобто в цінах, які склалися на момент його розрахунку. Реальний ВВП — це ВВП у порівнянних цінах.
Показник ВВП принципово відрізняється від валового суспільного продукту тим, що в ньому вимірюється вартість вироблених товарів і послуг за винятком тієї її частини, яка витрачається в процесі виробництва.
ВВП використовується на всіх стадіях економічного обігу — виробництва, розподілу, споживання.
ВВП вироблений являє собою вартість створених матеріальних благ і наданих нематеріальних послуг у грошовому виразі з вирахуванням вартості витрачених матеріалів та послуг, що були надані господарським ланкам. Цей показник відображає сумарну валову додану вартість, створену в кожній галузі економіки.
ВВП розподілений розраховують як суму різних видів доходів та інших надходжень усіх учасників виробництва (підприємств, організацій, установ, населення, зайнятого виробництвом матеріальних благ та послуг, і держави як власника ресурсів та регулятора правил гри).
ВВП використаний обчислюють як суму його елементів — показників кінцевого споживання, нагромадження, сальдо зовнішньої торгівлі. Сюди включається обсяг особистого споживання за рахунок власних доходів населення, безкоштовних послуг населенню, колективних послуг для всього суспільства (науки, управління, оборони, утримання судів, органів з підтримання внутрішнього порядку, шляхового господарства та ін.). Показник нагромадження у ВВП включає загальний обсяг капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування та приріст матеріальних оборотних засобів у запасах сировини, матеріалів, палива та ін. При цьому враховують зміни вартості незавершеного будівництва. ВВП включає в себе вартість амортизації основних фондів (споживання основного капіталу).
За методологією системи національних рахунків ВВП обчислюють як на валовій (брутто), так і на очищеній (нетто) основі. В останньому разі ВВП звільняється від величини споживання основного капіталу праці (амортизаційних відрахувань).
ВВП обчислюють на основі діючих цін. Для усунення впливу інфляції використовують показник дефлятора ВВП, який ураховує сукупну зміну оптових і споживчих цін.
Показник національного доходу (НД) за економічним змістом відображає нову вартість, яка утворюється внаслідок економічної діяльності.
Національний доход (НД) — це сукупний доход, який заробляють учасники виробництва: власники праці (у формі заробітної плати найманих працівників), власники капіталу (у формі прибутку) і держава (у формі податку), та їх доходи від власності (проценти, дивіденди, рента тощо).
Для розробки планів використовується індексний метод розрахунку, який ґрунтується на зіставленні показників звітного й базисного періодів. Основною умовою індексного методу є те, що величини, які зіставляються, мають бути ідентичними, тобто розраховуватися за єдиними методиками, в одних і тих же цінах і в одних і тих же одиницях виміру. Індексний метод — один з найбільш поширених. З його допомогою можна виявити вплив різних факторів на аналізований показник. З допомогою індексів темпів зростання (спаду) можуть розраховуватись як обсягові, так і якісні показники. Показники обсягу — вартісна, натуральна й умовна оцінки обсягу продукції та обсяги поточних витрат, обсяги основних фондів, середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу тощо. Якісні показники дають оцінку ефективності використаних ресурсів.
Дані про обсяги ряду показників (таких, як валова продукція, вартість виробничих фондів, чисельність промислового-виробничого персоналу та ін.) знаходяться у формах ЗГ (загальногалузева).
Очевидно, що для аналізу та планування на всіх рівнях управління використовується велика кількість показників. Тому в аналітичній роботі при формуванні тих чи інших розділів прогнозів або планів економічного й соціального розвитку України, крім вищеназваних, розраховують відповідно такі макроекономічні показники: