Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, є чинником економічного розвитку, збільшення кількості різноманітних товарів та послуг і, в кінцевому підсумку, сприяє більш повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена;
• господарські зв'язки між країнами і народами: чому країни імпортують одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють зовнішньоекономічним зв'язкам, а які стримують їхній розвиток;
• природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського суспільства змінювалось ставлення до самого поняття «багатство», джерел його зростання.
Економічна наука досліджує, як суспільство здійснює економічне життя, що охоплює виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в умовах обмежених ресурсів
Рис1. Система економічних наук
Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство). Через це структурно економічна теорія включає в себе макроекономіку і мікроекономіку.
Макроекоміка вивчає функціонування економіки в цілому. В центрі її аналізу — національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, безробіття. Вона з'ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу країни, чому окремі країни знаходяться у кризовому стані, а інші — динамічно розвиваються.
Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб'єктів економіки. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на виготовлення певного товару, з'ясовує, як діють фірма та механізм мотивації праці.
На основі економічної теорії формуються і діють відносно самостійні економічні науки, що утворюють систему економічних наук (рис. 1).
Економічна теорія, виступаючи базою для різних економічних дисциплін, водночас ураховує їхні здобутки. Тільки спираючись на досягнення інших наук, таких як соціологія, політологія, право, історія тощо, економічна теорія може робити висновки і пропозиції, які будуть правильними і сприятимуть найбільш оптимальному способу організації економічного життя суспільства.
Під методом пізнання звичайно розуміють спосіб досягнення мети. Він є робочим інструментом, засобом пізнання предмета, що вивчається.
Основними методами пізнання економічної теорії є такі.
Метод наукової абстракції як метод поглибленого пізнання дійсності заснований на звільненні інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремлення в ньому стійкого, типового. Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичні абстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони.
Метод системного аналізу, або системний підхід. Ринкова економіка — це певна цілісність, у якій реалізується взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й зв'язками між ними.
Системний підхід у економічній теорії означає вивчення внутрішніх структурно-функціональних, причинно-наслідкових, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Пізнання цих зв'язків дає змогу виявити складні процеси розвитку виробничих відносин, з'ясувати природу багатьох економічних процесів і явищ.
Метод аналізу і синтезу. Аналіз — це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез — поєднання різних елементів, сторін предметів у єдине ціле.
Аналіз дає можливість вивчати окремі сторони об'єкта, зробити ряд наукових абстракцій, виявити певні поняття. Подальше поєднання їх призводить до вивчення більш глибокої сутності цілого.
Системний підхід неможливий без організації єдності аналізу і синтезу.
Поєднання кількісного і якісного аналізу дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно; вивчення динаміки процесу; виявлення чинників, які впливають на зв'язки елементів у цій системі.
Математичні і статистичні методи забезпечують поєднання кількісного і якісного аналізу.
Розвиток економічної теорії пов'язаний зі сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності, діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву, генетичний процес формування економічної системи.
Метод логічного та історичного підходу. Логічний метод тісно пов'язаний з історичним методом, оскільки звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, зигзагів, що не є властивими цьому процесові. Як правило, логічний метод дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин. При цьому логічний аналіз не обмежується суто абстрактним викладом. Отримані висновки зіставляють з фактами, конкретною економічною дійсністю.
Метод порівнянь використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Необхідність порівняння як загаль-нонаукового методу зумовлюється тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні. Для того щоб пізнати невідоме, оцінити його, потрібен критерій, яким, як правило, є вже відоме, раніше пізнане.
Способи порівнянь найрізноманітніші: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, економічних категорій, дії економічних законів у різних умовах тощо.
Індукція і дедукція. Індукція — це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її ступеня. Дедукція — рух думки від всезагального до одиничного. З цих визначень бачимо, що теоретичним ґрунтом для виникнення й існування індукції та дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.
Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей) одного явища на інше. Зрозуміло, заздалегідь мають бути визначені ще й інші схожі ознаки, які дають можливість застосовувати аналогію, встановлювати необхідні зв'язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності явищ.
У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.
Гіпотеза — це науково обгрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ.
Економічні дослідження, як правило, здійснюються не наздогад, а цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо зміст явища, яке вивчається, невідомий, а фактів для його з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише певний студінь на шляху до неї.
Для постановки гіпотези мають бути достовірні факти. Проте обсяг і рівень цих фактів ще не дають можливості перетворити теоретичне припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі гіпотетичні зв'язки, причини ще не набуває повної достовірності. Вона потребує достатніх доказів, практичних підтверджень.
Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, які вже застаріли.
Використання гіпотези має важливе значення для розвитку економічної теорії. Гіпотеза ставить проблеми, які сприяють більш ефективному веденню наукових пошуків. Вона дає змогу перевірити всі можливі шляхи дослідження і обрати найбільш правильні та науково обгрунтовані.
Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічним реформам, що здійснюються на переломних етапах економічного розвитку, в періоди криз і стабілізації економіки. Він потребує ретельної підготовки, розрахунку, обгрунтування.
Економічна теорія може здійснювати аналіз на двох рівнях: макро- і мікроекономічному. Рівень макроекономічного аналізу стосується в основному показників економіки країни в цілому, а також агрегованих показників, таких як державний сектор, приватний сектор або сектор домогосподарств. Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними показниками окремих підприємств. Образно кажучи, в мікроекономіці вивчають уже не ліс, а окремі дерева.
Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської означає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції економічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.
Економічній теорії властиві такі функції: теоретико-пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.
Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний економічний рух суспільства.
Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі вивчення цього величезного матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.
Тільки грунтуючись на всебічному пізнанні теоретико-пізнавальної функції, можна успішно реалізувати практичну функцію економічної теорії.
Теоретико-пізнавальна функція економічної теорії є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.