Смекни!
smekni.com

Основні положення політекономії (стр. 9 из 21)

Для сучасного ринку характерні економічна свобода, конкуренція, мобільність ресурсів, автономність дій учасників ринку, поінформованість суб’єктів, соціалізація та глобалізація економічних зв’язків.

Ринок є складним і різноманітним явищем економіч6ного життя. Тому для його структурування виділяють різні критерії. Види ринку можна виділяти за:

- адміністративно-просторовою ознакою: місцевий; регіональний; національний; міжнародний; світовий;

- ступенем конкуренції: вільний ринок; ринок недосконалої конкуренції (олігополістичний, монопольний, монополістично конкурентний);

- суб’єктами ринкових відносин: ринок продавця; ринок покупця; ринок посередників; ринок державних установ;

- ступенем легальності, відповідності ринку до чинного законодавства: легальний (офіційний ринок); тіньовий.

- ознакою економічного призначення об’єктів купівлі-продажу: ринок товарів і послуг (ринок споживчих товарів, засобів виробництва, послуг, ринок науково-технічних розробок та інформації); ринок ресурсів (ринок праці, капіталу, землі і нерухомості); фінансовий ринок (ринок цінних паперів, грошовий, валютний ринки).

Ринок товарів і послуг об’єднує ринок споживчих товарів і ринок засобів виробництва. Споживчий ринок – це той, на якому домашні господарства купують товари і послуги для задоволення власних потреб.

Ринок засобів виробництва – це той, де купуються і продаються засоби виробництва, тобто елементи фізичного капіталу, інвестиційні товари з метою задоволення виробничих потреб.

Ринок ресурсів об’єднує:

- ринок землі, де купуються і продаються земельні ділянки і формується ціна землі. Ціна землі залежить від попиту на землю, оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною.

- ринок праці, який забезпечує працевлаштування робочої сили. Ціною праці є заробітна плата, яка формується залежно від співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Попит на працю – це вакантні робочі місця. Попит на працю створюють підприємці. Його величина в першу чергу залежить від продуктивності праці. Пропозиція праці – це працівники певної кваліфікації, фаху, спеціальності, які хочуть і спроможні працювати за певного рівня заробітної плати.

Фінансовий ринок об’єднує ринок грошей і капіталів, ринок цінних паперів і валютний ринок. Фінансовий ринок – це місце, де продають фінансові активи (гроші, векселі, облігації, іноземну валюту), у результаті чого формується процентна ставка, курс цінних паперів і валюти.

Ринок грошей – це ринок, де надаються короткострокові кредити з метою купівлі будь-яких товарів, перш за все споживчих.

Ринок капіталів – це ринок, де надаються довгострокові кредити терміном понад 1 рік з метою купівлі капітальних благ.

Спільним для цих ринків є те, що тут продається право використовувати певну суму грошей протягом певного періоду часу за відповідну плату. Ціною на ринку грошей і капіталу є банківський відсоток. Кредит – це надання грошей у позику на засадах терміновості, повернення і платності. До фінансового ринку відносять ще ринок цінних паперів (фондовий) – це ринок, де купуються і продаються акції та облігації. Цінні папери – це кредитно-боргові зобов’язання продавця цінних паперів перед покупцем. Вони представлені акціями, облігаціями, векселями, варантами, ф’ючерсними контрактами, сертифікатами, чеками та ін. Основними видами цінних паперів є акції та облігації, всі інші – похідні від них. Акція – це безтерміновий цінний папір, який засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, дає право на отримання прибутків у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні акціонерним товариством і розподілі майна при його ліквідації. Акції бувають:

· прості – вони дають право на один голос і на відповідну частку активів компанії та її доходу, дивіденди залежать від суми прибутку товариства за підсумками року;

· привілейовані – дають гарантований дохід у вигляді фіксованих відсотків незалежно від розміру прибутку, але не дають права голосу на зборах акціонерів. Вони дають власнику право на отримання в першу чергу частини майна у разі ліквідації товариства і повернення йому номінальної вартості акції за вимогою. Певні акції цього виду дають право отримувати надприбуток (додатковий дивіденд) або заощаджений дивіденд (невиплачені дивіденди за кілька років). Такі акції називають кумулятивними;

· іменні – це грошовий документ, зареєстрований у книгах компанії на ім’я власника, продати їх можна лише з дозволу компанії, рух таких акцій реєструється у спеціальних книгах;

· на пред’явника – ім’я їх власника не вказується.

Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка.

Ринок цінних паперів складається з:

- первинного ринку – тут здійснюється емісія та продаж державних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються акціонерними компаніями, за номінальною ціною;

- вторинного ринку – тут відбувається перепродаж цінних паперів за курсовою ціною, яка формується під впливом попиту і пропозиції.

Курс акцій залежить від розміру дивідендів і банківського відсотка по депозитних вкладах:

KA= (D/R)*100%, де

КА – курсова ціна акції;

R – банківський відсоток;

D – розмір дивідендів.

До фінансового ринку також відносять валютний ринок – це система відносин щодо купівлі-продажу іноземних валют і визначення їх ринкової ціни (курсу) і платіжних документів у різних національних валютах за вільними ринковими.

2. Ринкова інфраструктура, її елементи і загальна характеристика

Ринкова інфраструктура – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які опосередковують, прискорюють і полегшують укладання і виконання ринкових угод. Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, В. Д. Базидевич виділяю такі її елементи: організаційно-технічна, фінансово-кредитна, державно-регулятивна підсистеми і науково-дослідне та інформаційне забезпечення.

Найважливішими елементами ринкової інфраструктури є :

- біржі;

- інститути роздрібної і оптової біржі (аукціони, ярмарки та ін.);

- банківська система.

Біржа (в перекладі „шкіряний гаманець”) – це постійно діючий регульований ринок. Це торгівельний посередник між покупцем і продавцем, який виступає у формі об’єднання фізичних і юридичних осіб, які розробляють правила, що сприяють проведенню торгівельних операцій. З організаційно-правової точки зору, біржі є акціонерними товариствами закритого типу.

Торгівля на біржі здійснюється за допомогою посередників. Такими посередниками є брокери, дилери, маклери.

Брокер – торговий посередник, який виступає агентом інвестора, укладає угоди за бажанням клієнтів і за його гроші. Їхньою винагородою є комісійні.

Дилери (джобери) – ті, що торгують на біржі від свого імені, на свій власний страх і ризик. Різниця між ціною купівлі і продажу є їхнім заробітком.

Маклери – працівники біржі, які забезпечують порядок проведення торгів на біржі.

На біржі укладаються угоди двох типів:

1. на реальний товар;

2. на термін (ф’ючерсні і форвардні).

Розрізняють такі види біржі:

- товарна – це оптовий товарний ринок, для якого характерні: котирування (формування цін на основі співвідношень попиту і пропозиції), торгівля товарами за стандартами і зразками, регулярність торгів на основі певних правил, свобода вибору контрагента за угодою;

- фондова – це організований певним чином, постійно або регулярно діючий ринок цінних паперів. Він забезпечує мобілізацію грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку і фінансування державних програм;

- валютна – біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами;

- біржа праці – державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманими працівниками;

- фрахтова – постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та від фрахтування суден;

- універсальна – біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами і фрахтовими контрактами.

До елементів ринкової інфраструктури на лежить також банківська система. Це сукупність банківських і небанківських фінансово-кредитних установ у їх взаємозв’язку. Банки – фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів. В Україні банківська система є дворівневою і об’єднує сукупність комерційних банків і центральний банк. Комерційні банки – це комерційні фінансово-кредитні установи, метою діяльності яких є отримання прибутку. Вони виконують пасивні та активні операції. Пасивні операції – це операції по залученню тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб. Активні операції – це операції щодо розміщення коштів комерційних банків, тобто надання кредитів. Комерційні банки обслуговують фізичні особи та підприємства, вони зберігають цінні папери, та інші цінності клієнтів, відкривають заощаджувальні рахунки тощо.

Центральний банк (ЦБ) є «банком банків» і його діяльність не пов’язана з отриманням прибутку. Він не має жодних стосунків із фізичними особами чи підприємствами, але працює із державними установами та комерційними банками.

Особливі функції ЦБ:

- емісія грошей;

- контроль за пропозицією грошей.

ЦБ регулює і контролює діяльність комерційних банків через видачу інструкцій. Він здійснює операції на ринку цінних паперів, а також зберігає обов’язкові резерви комерційних банків, валютні резерви держави і проводить відповідні розрахунки держави, регулює норму облікової ставки тощо.