Розмір або норма відсоткової ставки зумовлена:
1. факторами попиту (насамперед, чистою продуктивністю позичених грошей);
2. факторами пропозиції, до яких належать: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який береться позика, величина позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку.
З огляду на інфляцію розрізняють номінальну і реальну відсоткову ставку.
Номінальна відсоткова ставка – це ринкова ціна кредиту, виражена в грошових одиницях за поточним курсом ( у поточних цінах). Реальна відсоткова ставка – це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошових одиницях або скоригована з урахуванням інфляції. Вона визначається за формулою:
Rр = Rн – Т і ,
де
Rр – реальна відсоткова ставка,
Rн – номінальна відсоткова ставка,
Т і - темпи інфляції.
6. Прибуток, його форми та функції
Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом такого ресурсу як підприємницький хист. Винагорода, яку отримує підприємець, набуває форми підприємницького доходу, або прибутку. Прибуток – це винагорода підприємця за його організаційні здібності, управління виробництвом, інновації і ризиковий характер діяльності.
Розрізняють бухгалтерський, економічний та нормальний прибуток.
Щоб їх визначити необхідний валовий дохід. Валовий дохід (TR) – це виручка від виробництва і реалізації певного обсягу продукції. Він визначається за формулою:
TR = P*Q, де
Р – ціна товару;
Q – кількість виробленої та реалізованої продукції.
Бухгалтерський прибуток – це різниця між валовим доходом, отриманим від реалізації товарів і послуг, і сумою бухгалтерських (явних) витрат на виробництво і реалізацію цих товарів і послуг.
Пб = TR – ТС, де
Пб – прибуток бухгалтерський;
ТС – сукупні явні витрати.
Економічний прибуток – це різниця між валовим доходом і сумою усіх економічних (явних і неявних) витрат виробництва.
Нормальний прибуток – це мінімальний дохід, який дає можливість підприємцю здійснювати виробництво без збитків і залишитися в галузі. Він визначається як сума всіх мінімальних потенційних доходів, що є втратами від альтернативних варіантів використання можливостей підприємця, тобто, це альтернативні, або неявні витрати. Нормальний прибуток дорівнює сумі економічних витрат. Прибуток, одержаний за всіма видами господарської діяльності фірми, становить балансовий прибуток. Він характеризує кінцевий фінансовий результат виробничої і невиробничої діяльності підприємства. Із балансового прибутку сплачують податки, проценти за кредит та інші неподаткові обов’язкові платежі. Чистий прибуток – це та частина прибутку, що залишається після сплати обов’язкових платежів. Чистий прибуток є джерелом розширення і розвитку виробництва, поповнення страхових і резервних фондів, виплати дивідендів по акціях та процентів по облігаціях, задоволення соціальних потреб і стимулювання праці працівників. Отже, частина чистого прибутку розподіляється між співвласниками підприємства, із нього сплачують дивіденди, відсотки по облігаціях, а все, що залишається, становить нерозподілений прибуток. Нерозподілений прибуток залишається в розпорядженні підприємства і використовується для інвестування виробництва, тобто є джерелом розширення, вдосконалення, оновлення виробництва.
Ефективність господарської діяльності підприємства виражають за допомогою рівня прибутковості або рентабельності.
Джерела прибутку:
· раціональне поєднання та ефективне використання виробничих ресурсів;
· зниження витрат праці та капіталу в розрахунку на одиницю продукції;
· запровадження у виробництво впроваджень НТП, інноваційність та ризик господарської діяльності;
· прискорення оборотності коштів підприємства;
· наявність певного ступеня монопольної влади.
Функції прибутку:
- первинна, рушійна сила виробництва;
- засіб (інструмент) до ефективного використання ресурсів і їх розподілу серед альтернативних видів виробництва;
- прибуток є одним із засобів розподілу національного доходу;
- прибуток стимулює нововведення та інвестування підприємствами.
ТЕМА 8. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ
1. Економічне зростання та його чинники
Економічне зростання являє собою збільшення кількості матеріальних благ і послуг, що виробляється в країні. Це розвиток національної економіки протягом певного періоду, який вимірюється приростом чи темпами приросту валового внутрішнього продукту, національного доходу, або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. Показники абсолютного приросту використовують для оцінювання темпів зростання економічного потенціалу країни, а приріст на душу населення – для аналізу динаміки добробуту населення країни та порівняння рівнів життя в різних країнах. Збільшення суспільного виробництва зумовлене зростанням потреб людей або збільшенням їх кількості. В залежності від чинників, що зумовлюють зростання суспільного виробництва, розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання. Екстенсивний тип економічного зростання досягається шляхом залучення додаткової кількості виробничих ресурсів за їхнього незмінного технічного рівня. За таких умов обсяг ВВП зростає за рахунок збільшення чисельності працівників, обсягу капіталовкладень, сировини, ресурсів, продовження тривалості робочого часу та за незмінної ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання збільшення обсягів виробництва забезпечується шляхом впровадження новітніх технологій, раціонального використання ресурсів, удосконалення організації виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності праці та ефективного використання усіх ресурсів. Економічне зростання може досягатися за наявності певних чинників або факторів. Важливим чинником економічного зростання є фактор попиту, тобто наявність потенційних покупців, готових спожити додатково вироблену в країні продукцію. Фактори пропозиції відображають реальні можливості економіки, щодо забезпечення економічного зростання. Ці можливості визначаються кількістю і якістю трудових ресурсів та їх освітньо-кваліфікаційним рівнем; відношенням людей до праці; кількістю капітальних благ та їх технічним рівнем; рівнем розвитку технології та організації виробництва; якістю природних ресурсів. Фактори розподілу відображають вдалість суспільного вибору щодо розподілу і використання наявних ресурсів; структуру народногосподарського комплексу. На можливість реалізації потенціалу вказаних прямих факторів економічного зростання впливають непрямі фактори: рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового процента, ступінь монополізації ринку, стабільність нормативно-правової бази.
2. Циклічність економічного розвитку
Так само як в економіці може спостерігатися зростання обсягів національного виробництва, так і може мати місце зниження обсягів ВВП, тобто важливою особливістю сучасної економіки, яка базується на ринкових засадах, є нестабільність. Довгострокове економічне зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості та зростанням цін. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить хвилеподібно-зростаючий, циклічний характер. Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку 19 ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва. Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто, це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що характеризується коливаннями обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості та постійно повторюється. Його ще називають циклом ділової активності або діловим циклом.
Циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Серед критеріїв класифікації циклів слід виділити тривалість, тобто час (місяць, рік) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками ділової активності. За тривалістю економічні цикли поділяють на малі (короткі) цикли, які продовжуються 3-4 роки; середні цикли – строком 7-11 років; великі цикли (довгі хвилі), періодичність яких становить 40-60 років. У структурі циклічного економічного розвитку найбільш вираженими є середні промислові цикли. Історія середніх циклів починається із кризи перевиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза охопила економіку Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857р.стала першою світовою циклічною кризою. Пізніше більшість криз були світовими. В цілому у 20ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.