- погодинна – виплачується за відпрацьований робітником час. Вона може бути простою погодинною і погодинно преміальною. Основою її нарахування є погодинна ставка;
- комісійна – використовується, щоб оплатити працю, коли не можна визначити ні обсягу виробництва, ні відпрацьований час. Виплачується вона як відсоток від суми укладених угод, обсягу реалізованої продукції тощо;
- комбінована – поєднує в собі усі перелічені форми.
Зв’язок між рівнем складності праці, кваліфікацією працівників і рівнем заробітної плати забезпечують через певні системи оплати праці (тарифна система, яка передбачає залежність оплати праці від тарифу і тарифної ставки, преміальна, акордна, система участі у прибутках, згідно з якою заздалегідь встановлюється частка прибутку, яка розглядається як преміальні виплати працівникам, пропорційно до тарифної ставки, особистих трудових характеристик).
Залежно від рівня заробітної плати розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, нарахована чи отримана працівником за відпрацьований час чи виконаний робітником обсяг робіт. Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку можна придбати за номінальну заробітну плату, тобто це купівельна спроможність заробітної плати. Вона залежить від розміру номінальної заробітної плати і від динаміки рівня цін.
Індекс реальної заробітної плати визначається із врахуванням індексу цін:
Ірзп = Інзп /Іц,
Де Ірзп – індекс реальної заробітної плати;
Інзп – індекс номінальної заробітної плати;
Іц – індекс цін.
Рівень заробітної плати диференціюється залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності тощо. Вона здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцям. З метою забезпечення мінімально необхідного рівня відтворення робочої сили використовують показник мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, за умови здійснення трудового процесу в межах нормативної інтенсивності праці. Згідно із законом України «Про оплату праці» держава гарантує мінімальну заробітну плату на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Розмір її встановлюється не нижчим за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.
4. Земельна рента. Ціна землі
Земля та інші природні ресурси належать до факторів, кількість яких є обмеженою, тому за користування ними треба платити. Плата за користування орендованими природними ресурсами називається економічною рентою. Плата за користування чужою землею виступає у формі земельної ренти. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю. Земельна рента виступає у формі диференційної ренти. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції. Земля обмежена у просторі, особливо обмежена площа кращих щодо родючості земельних ділянок. Потреби ж у продукції сільського господарства постійно зростають. Тому людство, щоб забезпечити свої потреби, змушене одночасно обробляти всі землі (в тому числі і середні та гірші), придатні для використання. Умови виробництва і реалізації продукції у сільському господарстві повинні забезпечувати можливість покриття витрат на виробництво і отримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх, а й на гірших землях. За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земельних ділянок (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту – диференційну. Розрізняють дві форми диференційної ренти – першого і другого роду. Диференційна рента першого роду – це рента (додатковий дохід) отримана в результаті використання кращих і середніх за природною родючістю земельних ділянок та ділянок вигідно розташованих відносно ринків збуту і споживача.
Диференційна рента другого роду – це рента, одержана в результаті послідовних додаткових капіталовкладень в одну і ту ж земельну ділянку.
Крім диференційної ренти визначають монопольну ренту. Вона утворюється на землях особливої якості або в особливих кліматичних умовах. Монопольна рента – це різниця монопольно високою ціною і вартістю товарів високого попиту (наприклад кава, какао, окремі сорти винограду, цитрусових, тютюну). Виробництво яких нарощувати неможливо через обмеженість земель. Тобто це надлишковий прибуток, що перетворюється у ренту. Формами вилучення ренти можуть бути орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни. Орендна плата – це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Сума орендної плати включає крім самої ренти амортизаційні відрахування на основні кошти і проценти на вкладений у землю капітал. На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умов платежу. В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об’єктом купівлі-продажу, отже, має ціну. Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання природних ресурсів. Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту і від вартості її граничного продукту в майбутньому. Вона залежить від доходу (ренти), який принесе її власнику земля в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Отже, ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна величині процентної ставки. Вона визначається за формулою:
ЦЗ=(R/S)*100%, де
R – рента;
S – банківський відсоток.
5. Теорія капіталу і проценту
Ринок капіталу має складну структуру, оскільки капітал існує у різних формах, отже. Поняття капіталу – це багатогранне явище. Серед економістів і досі немає єдності щодо визначення суті капіталу. Класична політична економія визначає капітал як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби у зростанні вартості. Марксистська політична економія характеризує капітал як сукупність певних виробничих відносин, характерних для системи найманої праці, з приводу привласнення власником засобів виробництва частини неоплаченої вартості. Згідно монетаристської теорії, капітал – це гроші, або кредитні гроші. Автори теорії корисності (зокрема представники австрійської школи) стверджують, що капітал – це усе, що приносить дохід як результат різної оцінки окремими економічними суб’єктами наявних і майбутніх споживчих благ.
Капітал (із латинської мови capitalis – головний) – це само зростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід. Його матеріально-речовим змістом є речові, особисті, інтелектуальні, фінансові фактори виробництва, його продукти.
Багатоаспектність категорії «капітал» виявляється у різноманітних конкретних формах його існування:
1) за сферами застосування: промисловий, торгівельний, позичковий;
2) за джерелами формування: власний, залучений;
3) за напрямами інвестування: речовий, людський;
4) за масштабами функціонування: національний, міжнародний;
5) щодо змінності у короткостроковому періоді виробництва: постійний і змінний;
6) за особливістю обороту і перенесення вартості: основний і оборотний;
7) за значенням у створенні і перерозподілі доходу: реальний і фіктивний;
8) за формами функціонування: індивідуальний, колективний, суспільний.
Капітал у грошовій формі виступає опосередковуючим фактором виробництва. Він не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте є необхідним для започаткування виробництва, його розширення і безперервності. Грошовий капітал у своєму русі перетворюється у позичковий капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається його власником у позику іншим економічним суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового відсотка. Позичковим капіталом характеризується чистою продуктивністю. Чиста продуктивність – це річна норма відсотка, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися.
Плата за користування грошовим капіталом виступає у формі відсоткової ставки або у формі позичкового відсотка. Процент – це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка – це відносна величина процентних виплат, які виплачуються покупцем продавцю-власнику грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.
Класична теорія щодо процентної ставки базується на уявленні, що норма процента – це частина вартості додаткового продукту, створеного працею, а боржник згідний поступитися його частиною, оскільки позичений капітал передував початку виробництва. Отже, норма процента похідна від прибутку, тому вона є нейтральною від пропозиції і попиту на грошовий капітал. Неокласики (А. Маршалл, монетаристи) виходять із реального продукту, а не його грошового виразу. Отже, ставка процента визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні засоби) і ощадливістю (пропозицією заощаджень). Ставка процента залежить від норми прибутку.
Згідно кейнсіанської концепції процентна ставка – це грошовий феномен, який визначає пропозицію грошей і попит на них. Суспільство змушене винагороджувати власників капіталу за їх відмову від його самостійного використання. Дж. Кейнс вказує, що позичковий відсоток – це винагорода за розлучення з ліквідністю, за зменшення активів власника. Але Дж. Кейнс, як і класики, пов’язує природу процента із нормою прибутку, адже від норми процента залежать мотиви до інвестування. Проте, норма процента у кожний даний період безпосередньо визначається співвідношенням попиту і пропозиції на позичковий капітал. Маржиналізм залучає до аналізу природи процента психологію господарюючих суб’єктів. Для власника грошового капіталу він (капітал) має більшу граничну корисність сьогодні, ніж у майбутньому. Позика веде до втрат частини граничної корисності, тому від позичальника вимагається повернення більшої суми грошей з метою компенсації ймовірних втрат. Цей надлишок і утворює процент. Сучасна економічна теорія здебільшого трактує процент як ціну, яка виплачується за право користуватися певною сумою грошей зараз, щоб не чекати доки ми її накопичимо в майбутньому. Це пояснюється дією закону спадної віддачі, оскільки гроші мають сьогодні більшу цінність (корисність) ніж будуть мати в майбутньому. Отже, позичковий відсоток є ціною грошового капіталу. Його можна розглядати як дисконт – компенсацію за втрату частини вартості, як винагороду за ризик при наданні грошового капіталу у позику. Норма відсоткової ставки – це та сума грошей, яку треба заплатити із кожної позиченої грошової одиниці.