Рівень зовнішнього боргу визначають як суму зобов’язання держави перед зовнішніми кредиторами. Для його розрахунку залучають різні показники. Це можуть бути абсолютна сума боргу, темпи його зростання і приросту. Можуть використовуватися такі індикатори: відношення зовнішнього боргу до ВВП країни, зовнішній борг на душу населення, норма обслуговування боргу (це відношення суми платежів, яку країна повинна виплатити іноземним кредиторам за певний період часу до суми іноземної валюти, отриманої країною від експорту товарів і послуг).
Чинники, що зумовлюють виникнення проблеми зовнішньої заборгованості. наступні:
- невеликі обсяги внутрішніх заощаджень,
- від’ємне сальдо за торговельними операціями,
- значний імпорт капіталу за відсутності власних ресурсів та ін.
До початку 70х років минулого століття сума боргу слаборозвинених держав вважалася відносно невеликою. Вона була представлена кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, групи Світового Банку і регіональних банків розвитку). Більшість таких позик надавалася за пільговими умовами, тобто з низькою відсотковою ставкою, і використовувалися на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту інвестиційних товарів. На початку 80 х років становище різко змінюється: до процесу кредитування слаборозвинених країн підключилися комерційні банки. За останні роки ціна отриманих ресурсів настільки зросла, що витрати перевищують очікуваний ефект.
Зовнішній борг породжує проблему його обслуговування. Вона включає амортизацію (виплату основної суми) і виплату відсотків.
Зобов’язання з обслуговування зовнішнього боргу виконуються:
• за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту,
• через нові запозичення.
За 32 роки (1970-2002) зовнішній борг країни, що розвиваються, зріс з 68,4 млрд. дол.. до 2,6 трлн. дол., тобто на 2000%. Тільки на обслуговування цього боргу витрати становили на початку 90 х років XX ст. 169 млрд. дол. 16 країн мають сьогодні високі рівні зовнішньої заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща та інші.
Вийти із скрутного становища можна двома способами:
1) скорочення імпорту, проведення жорсткої податкової та монетарної політики, що гальмує темпи заборгованості;
2) фінансування дефіцитів рахунків за поточними операціями завдяки залученню нових зовнішніх позик.
Тема 16. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ З РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН
1. Міжнародний валютний фонд (МВФ), було створено на конференції в Бреттон-Вудсі у 1944р., розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Відповідно до Уставу МВФ його офіційними цілями є:
· сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням;
· сприяння багатосторонній системі платежів і усуненню валютних обмежень;
· надання державам-членам коштів у іноземній валюті для урівноваження платіжних балансів;
· організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.
Група Світового Банку (СБ) об’єднує п`ять пов’язаних між собою фінансових установ:
- Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), створений першим на конференції в Бреттон-Вудсі у 1944р. працюючий з 1946 р.;
- Міжнародну асоціацію розвитку (МАР);
- Міжнародну фінансову корпорацію (МФК);
- Багатостороннє агентство гарантій інвестиціям (БАГІ);
- Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Головна мета діяльності СБ – сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки через надання довгострокових кредитів (терміном до 20 років під гарантію урядів) і гарантування приватних інвестицій. До 1/3 кредитів надається на умовах спільного фінансування.
Крім того, здійснюється страхування інвестицій від некомерційних ризиків (війна, націоналізація, громадянські заворушення). Також надаються консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучити приватні інвестиції.
2. Банк міжнародних розрахунків (БМР) був створений у 1930 р. у Базелі (Швейцарія) для спрощення розрахунків по операційних платежах Німеччини і воєнних боргах.
У сучасних умовах його основна функція – сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними. Об’єднує центральні банки 30 країн.
Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) створена у 1961р. Попередником ОЕСР була Організація Європейського економічного співробітництва, створена у 1948 р. для реалізації “плану Маршалла”, а потім переорієнтована на забезпечення діяльності Європейського платіжного союзу (1950-1958 рр.).
Мета ОЕСР – сприяння економічному зростанню, фінансовій стабілізації, вільній торгівлі та розвитку молодих держав.
Лондонський клуб кредиторів, розпочавши діяльність у 1976 р., є міжнародним об’єднанням майже 600 приватних комерційних банків, яке координує дії своїх членів у вирішенні питань заборгованості перед ними.
Паризький клуб країн-кредиторів розпочав діяльність у 1956 р. як організація промислово розвинених країн, що розглядає проблеми врегулювання, відстрочки платежів по державних боргах країн.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), створений у 1958р., надає кредити на термін від 20 до 25 років під найнижчу з можливих процентних ставок для освоєння відсталих регіонів, здійснення міждержавних проектів, модернізації галузевої структури виробництва, поліпшення систем зв’язку та охорони довкілля.
Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), створений у 1973р., надає кредити країнам – членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу за умови виконання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений у 1990р., надає кредити країнам Східної і Центральної Європи при переході до ринкової економіки під великі проекти (вартістю не менше 15-17 млн. дол.. США) в галузях енергетики, транспорту, зв’язку, охорони довкілля тощо. Перевага надається кредитуванню приватного сектора.
Максимальний річний процент – 16-18%.
Інші регіональні банки розвитку вирішують проблеми структурної перебудови економіки країн, що розвиваються, за допомогою інвестицій розвинених країн, зокрема:
- Міжамериканський банк розвитку (1949 р.), об’єднує 27 учасників з країн, що розвиваються, і з 16 розвинених країн;
- Азіатський банк розвитку, створений у 1966 р., об’єднує 31 країну, що розвивається, і 14 розвинених країн;
- Африканський банк розвитку, створений у 1964р., об’єднує 50 країн, що розвиваються, і 25 розвинених країн.
Тема 17. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ЯК ГОЛОВНА ФОРМА МЕВ ТА ЇЇ РЕГУЛЮВАННЯ
1. П’ята частина (20%) виробленої у світі продукції проходить щорічно через зовнішню (міжнародну) торгівлю (далі МТ).
МТ являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Складається вона з оплачуваних експорту та імпорту товарів і послуг (або зовнішньоторговельного обороту). Темпи її зростання перевищують темпи зростання світового ВВП. Цьому сприяють:
1) Розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва (номенклатура продукції, що виготовляється сьогодні у світі нараховує більше 20 млн. видів. У виготовлені літака „Боїнг – 747” використовується 4,5 млн. різних комплектуючих (деталей та вузлів). В їх виробництві зайнято 16тис. компаній.)
2) НТР, яка спричинила оновлення капіталу, створила нові галузі економіки.
3) Активна діяльність ТНК на світовому ринку.
4) Регулювання, що тотожне лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ/СОТ
5) Утворення вільних економічних зон сприяло посиленню лібералізації МТ, тобто скасуванню кількісних обмежень імпорту, істотному зниженню митних стягнень тощо.
6) Розвиток економічної інтеграції обумовило:
- усунення регіональних бар’єрів;
- формування спільних ринків;
- створення нових зон вільної торгівлі.
7) Здобуття політичної незалежності колишніми підлеглими колоніальними територіями. Серед них сьогодні бачимо навіть так звані „нові індустріальні країни”. Їхні економічні моделі зорієнтовані переважно на зовнішній ринок.
8) Розпад СРСР, поява нових постсоціалістичних країн також сприяло зростанню МТ. (Наприклад, для України важливим є відміна США поправки Джексона–Веніка до закону, що обмежував зовнішньоекономічні зв’язки між країнами.)
Стан зовнішньої торгівлі будь–якої країни характеризує система наступних показників:
- обсягу міжнародних торгових відносин: експорт, імпорт, зовнішньоторговельний оборот, реекспорт, реімпорт;
- структури МТ: товарної, географічної, видової, інституціональної;
- динаміки МТ:
· темпи росту експорту:
Т р.е. = (Е з.п/ Е б.п)Ч100, де
Т р.е. – темпи росту експорту;
Е з.п. – експорт у звітному періоді;
Е б.п – експорт у базисному періоді;
аналогічно розраховуються темпи росту імпорту та зовнішньоторговельного обороту;
· темпи приросту експорту Т пр.е:
Т пр.е = Т р.е.-100%.
- результативності МТ:
· сальдо торговельного балансу (С т.б.) як різниця між обсягом товарів експорту (Е) та імпорту (І) країни: С т.б. = Е – І;
· сальдо балансу послуг: С б.п. = Е п – І п;
· величина експорту на душу населення: Е д.н. = Е/ кількість населення;
аналогічно розраховується показники щодо впливу імпорту та зовнішньоторговельного обороту.
Обсяг МТ визначають в натуральних і вартісних показниках. Останні розраховуються в національній валюті, а потім переводяться у долари США (для порівнянь).
Експорт розраховують за показником цін ФОБ (Free on Board – „вільний на борт судна”). За цією ціною подавець зобов’язується доставити товар у порт та завантажити його на борт судна.