Фактори, що сприяють формуванню світового ринку робочої сили:
- інтернаціоналізація господарського життя;
- демографічні процеси (на національному, регіональному та глобальному рівнях);
- розвиток міжнародної економічної інтеграції (МЕІ);
- розвиток науки, техніки та інформаційних технологій.
Основні причини, які прискорюють сьогодні міграційні процеси:
1) збільшення, поглиблення прірви між заможними країнами та країнами, що розвиваються; приклад: у 2002 році в Україні заробітна плата нарахована з розрахунку на одного штатного працівника у промисловості, складала 3 грн. 26 коп. за одну годину. У той же час у Німеччині цей показник у 53 рази був вищий (“Юридичні висновки України” 27 XI – 3. XII. 2004, № 48, с.5).
2) зростання міжнародного руху капіталу, функціонування ТНК;
3) значні відмінності у темпах природного демографічного приросту населення у різних регіонах світу;
4) міжнаціональна, релігійна та політична ворожнеча (Палестина, Косово, Чечня, Ірак, Афганістан тощо).
Розрізнюють п’ять основних міграційних потоків робочої сили у сучасному світі:
із країн, що розвиваються, до промислово розвинених держав;
1) із постсоціалістичних країн до розвинутих держав;
2) в межах розвинутих країн;
3) в межах країн, що розвиваються;
4) із промислово розвинутих в країні, що розвиваються, а також постсоціалістичні країни; приклад - Катерина Чумаченко, перша леді України.
Класифікуємо види трудової міграції за критеріями:
1) за термінами: тимчасова та безповоротна;
2) за характером: пряма і опосередкована, або внутрішньофірмова;
3) за формою трудової угоди: індивідуальне та колективна;
4) за статусом мігранта в країні перебування: асиміляційна (тобто з набуттям громадянства), легальна та нелегальна;
5) за кваліфікаційною структурою: спеціалісти, науковці, підприємці, працівники культури, спортсмени, некваліфіковані.
Вважається, що міграційні процеси мають позитивні наслідки для обох сторін: країн-експортерів робочої сили, та країн-імпортерів її.
У той же час міграція населення нерідко створює дуже гострі конфліктні ситуації і соціально-економічні проблеми в обох групах країн. Приклад. В Україні сьогодні маємо півмільйон нелегальних мігрантів. Кінцева їхня мета – дістатися країн ЄС, а Україна для них – лише транзитна територія. Серед нелегальних мігрантів є й такі, що живуть у нас по 5-6 разів (оскільки вони не мають документів, їх не можна ні видворити, ані зареєструвати). На їх депортацію Україна виділяє щорічно 3 млн. гривень державних коштів. Цих коштів вистачить, щоб, приміром, повернути літаком до Пекіна 50 китайців…
В Україні досі нема системного міграційного законодавства. Відомо, що групи нелегальних мігрантів формуються переважно в Росії. Там в нелегальній міграції задіяні туристичні фірми, аеропорти, дипломатичні установи, які видають візи так званим туристам. Кордони України в Чернігівській, Харківській, Луганській та Донецькій областях потребують упорядкування, зміщення, тобто відповідного облаштування.
Вартість переправлення мігранта по всьому ланцюжку становить сьогодні від 15 до 50 тис. доларів. Лад треба наводити у міліцейському, митному, прикордонному відомствах та службі безпеки. Щороку до України потрапляють до 25 тис. нелегальних мігрантів. Трапляються серед них люди хворі, жінки-вагітні, усіх треба годувати, лікувати, а коштів нема… Існуючі пункти їх утримання не відповідають найелементарнішим вимогам. Пропонується обладнати нові пункти (окрім Закарпаття), у Чернігівській та Волинській областях на базі колишніх військових містечок.
Країни-імпортери робочої сили зацікавлені в нейтралізації негативних наслідків від трудової міграції. Вони проводять державну політику, спрямовану на посилення позитивного ефекту від трудової міграції.
Для цього країни-імпортери робочої сили:
· використовують пільгову для мігрантів митну політику;
· посилюють вимоги до фірм-вербувальниць робочої сили;
· регулюють видачу закордонних паспортів (вводять еміграційні квоти, забороняють, або обмежують в’їзд окремим категоріям працівників, тощо).
· регулюють грошово-валютну та кредитно політику стосовно мігрантів (а саме: стимулюють валютні перекази, надають пільги по депозитам, звільняють від податків, надають пільгові кредити на будівництво та придбання житла, відкриття власного бізнесу, тощо).
2. Міграційні процеси регулюються на двох рівнях: національному та міжнародному.
Спеціальні міжнародні організації опікуються сьогодні проблемами міграції населення:
1) Комісія ООН з народонаселення;
2) МОП – міжнародна організація праці;
3) ВООЗ – всесвітня організація охорони здоров’я;
4) МОМ – міжнародна організація з міграції;
5) Міжнародний комітет з питань міграції (для Західної Європи).
Головним завданням МОП є розробка конвенцій і рекомендацій стосовно функціонування міжнародного ринку праці. Передусім це:
· підтримка мігрантів під час їхнього виїзду, переміщення та в’їзду в країну призначення;
· розміщення на місці дотримання певних умов праці, способів найму і звільнення з роботи;
· оплати праці;
· надання відпусток;
· соціального страхування;
· ввезення особистого майна;
· переведення на батьківщину заробітків та заощаджень;
· рівність прав мігрантів і громадян країни-перебування щодо отримання мінімальної заробітної плати;
· збереження прав трудящих-мігрантів у соціальному забезпеченні (з урахуванням рівня розвитку економіки країни-перебування).
Західна Європа має власні документи щодо регулювання міграційних процесів. У 1989 році тут була прийнята “Хартія основних соціальних прав робітників Європейського економічного співтовариства”. Нею надається право вільного переміщення працівників в кордонах Європейського Союзу, рівність його громадян і мігрантів в питаннях працевлаштування, умов праці і соціального захисту.
Одночасно фахівці висловлюють припущення, що Хартія з часом сприятиме концентрації висококваліфікованої робочої сили, науковців в найбільш розвинених регіонах Європейського Союзу.
3. Як вже зазначалося раніше, країни, що приймають робочу силу, - як правило, економічно розвинені держави, що проводять активну міграційну політику. Вони опікуються регулюванням як кількісного, так й якісного складу міграції.
При цьому використовують такі інструменти:
1) Квотування імпорту робочої сили. Приміром, у США (1995 р.) серед тих, хто в’їхав до країни, 71% - родичі громадян США; 20% - спеціалісти на яких є попит в країні; 9% - інші групи мігрантів.
“Відплив мозків” є специфічним видом трудової міграції. Це люди, які мали на батьківщині роботу та пристойну зарплату (у порівнянні із співвітчизниками). Але вони поїхали працювати за кордон. Чому? Причин декілька. В індустріальних країнах спеціалісти знаходять кращі умови для наукових досліджень: сучасне обладнання, перспективи творчого зростання, соціальний захист, більш висока винагорода за кваліфіковану працю. І це стосується не тільки фізиків або математиків. Закон США про імміграцію (1996р.) значно підвищив вимоги щодо якісних характеристик працівників, які мають намір знайти роботу в США.
США задовольняють свою потребу у математиках на 50% за рахунок іммігрантів, переважно з колишнього СРСР.
Син М.С. Хрущова знайшов притулок у США. За фахом він фізик. Йому та його родині надали американське громадянство. Це стосується й ліриків (Євген Євтушенко – поет), постійно мешкає у Великій Британії. Працівник мистецтва: Майя Плісецька – балерина, Олена Образцова – співачка. Багато висококваліфікованих лікарів з колишнього СРСР також працює за кордоном.
Причини “відпливу мозків” об’єктивні:
1) нерівномірність опанування досягнень НТР окремими країнами;
2) відмінності у рівні капіталовкладень у розвиток освіти, науки й техніки.
“Відплив мозків” з менш розвинених країн до високорозвинених дуже вигідне для останніх явище. Лише за останні 20 років із менш розвинених країн до США, Великої Британії та Канади переїхало понад 500 тис. висококваліфікованих спеціалістів різного профілю. Розвинені країни мають від процесу “витикання мозків” велику економію коштів на підготовку кваліфікованих спеціалістів. Підрахунки показують, що приймаюча країна від залучення одного середньостатистичного вченого-гуманітарія виграє 230 тис. дол.. США, інженера-253 тис., лікаря-646 тис. дол. В національній академії наук США 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії у США третина - іммігранти. У підсумку суттєво постраждали цілі наукові напрями в таких країнах як Франція, Німеччина та Італія.
2) Наявність міжнародних сертифікованих документів щодо кваліфікації мігрантів. У США обов’язковою вимогою є наявність професійного стажу роботи не менше 5 років.
3) Введення вікового цензу. Приміром, в Норвегії і Швеції вік мігрантів не може перевищувати 30-40 років.
4) Добрий стан здоров’я.
5) Обмеження психологічного характеру. Наприклад, претендент на громадянство Південно-Африканської республіки повинен мати “добрий характер”.
6) Обмеження терміну роботи в країні, що приймає мігрантів.
7) Заборона мігрантам займатися певними видами професійної діяльності.
Вплив міграційних процесів на країни-імпортери робочої сили має позитивний характер. Це не тільки підвищення конкурентоспроможності національного виробника за рахунок зменшення витрат на підготовку робочої сили. Це не тільки зростання внутрішнього попиту на товари і послуги за рахунок мігрантів. Цей й омолодження трудових ресурсів країни-імпортера робочої сили.
Одночасно імпорт робочої сили має й негативні наслідки: зростає безробіття; загострюється конкуренція між резидентами і мігрантами з приводу робочих місць; відпливає валюта за кордон; загострюються конфлікти на національному, расовому, релігійному ґрунті.