Це може бути 25% іноземної участі в акціонерному капіталі фірми (за міжнародною статистикою), або 10% (за американською статистикою), або 50% (за австралійською та канадською статистикою).
Це можуть бути зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, або асоційованої компанії, або відділення компанії.
Дочірня компанія – реєструється за кордоном як юридична особа з власним балансом (але контролює її батьківська компанія).
Асоційована, або змішана, компанія користується більшою незалежністю від батьківської фірми.
Відділення – повністю належить батьківській фірмі.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) поділяють на такі різновиди:
а) акційний капітал (тобто вкладання компаніями за кордон власного капіталу);
б) реінвестування прибутку (тобто частка доходів інвестора не розподіляється як дивіденди фірми і не переказуються батьківській фірмі);
в) внутрішньо фірмові позики, або заборгованість – що надаються один одному прямими інвесторами (батьківськими компаніями та їхніми філіями).
Перше місце в світі за привабливістю для іноземних інвесторів займає Китай (вже 4ий рік поспіль). Китай має величезний внутрішній ринок. У 2005 році Китай залучив у свою економіку 60,6 млрд. доларів ПІІ.
Для порівняння наведемо таку цифру: глобальний потік ПІІ у 2004 році становив 648 млрд. доларів.
На другому місці після Китаю – Індія. У 2005 році залучила 5,3 млрд. доларів ПІІ, або 0,8% від глобальних потоків ПІІ. Індія приваблива для іноземного інвестора через високий освітній рівень працівників галузей, в які вкладає гроші іноземний бізнес, а також завдяки дешевої робочої сили (40% населення Індії, а це 400 млн. чоловік, перебиваються сьогодні менш ніж на 1 долар на день (трохи більше 5 гривень)).
Наступні місця за обсягами залучення прямих інвестицій зайняли США, Велика Британія., Польща, Росія, Німеччина, Угорщина, Чехія, Туреччина, Франція, Іспанія, Італія та ін.
3. МВФ співпрацював з Україною за трьома програмами:
· трансформації економіки;
· короткострокового фінансування (програма “стенд-бай”), спрямованого на забезпечення макроекономічної стабілізації;
· розширеного фінансування.
На жаль в Україні недостатня привабливість для іноземного інвестування.
У нас існує сьогодні законодавча невизначеність умов інвестування; само законодавство – нестабільне, включаючи Конституцію, яку збираються деякі політичні сили переглядати.
Існує хиткість політичної ситуації, свідченням цього можуть бути сьогоднішні передвиборчі перегони, проголошення реприватизації об’єктів за часи уряду Тимошенко, непрозорість процедур приватизації за участю іноземців і т.д.
В Україні нерозвинута інфраструктура, особливо транспорт, перш за все дуже погані шляхи, слабкість телекомунікаційних мереж («Дергачі? – Не чую! Кажіть голосніше! Не чую… А Лос-Анджелес… Чую…Добре чую!»).
Визначимо інші перешкоди підвищенню інвестиційної привабливості нашої держави:
- незбалансованість економіки, проблеми з газопостачанням тощо.
- неспроможність влади дотримуватися власних зобов’язань.
- невідповідність організаційно-управлінських форм світовим;
- значна залежність економіки України від колишніх республік СРСР, особливо від Росії;
- корупція …
Україна за рівнем глобальної конкурентоспроможності перебуває на 78 місці з 125 можливих, випередивши Сальвадор, Зімбабве, Нікарагуа і Гондурас..
Україна значно відстає від європейських країн за обсягом ВВП на душу населення, за якістю менеджменту на мікро – і, особливо, на макрорівнях. Тому особливо актуальним є досвід співробітництва з транснаціональними компаніями (ТНК). ТНК виступають сьогодні організаційною формою економічної та фінансової глобалізації. Вони працюють у різних країнах, а контролюються з єдиного центру. Ними виробляється 40% світової продукції на них припадає 90% світового експорту капіталу.
Російський “Газпром” увійшов в 2005 р. у десятку найбільших у світі ТНК. Активи компанії сягнули 200 млрд. дол., це більш як удвічі перевищує рівень ВВП України).
Візьмемо для порівняння відому американську компанію “Форд”: загальна сума активів 219,4 млрд. дол., в тому числі зарубіжні – 60,6 млрд. дол.. Серед великих ТНК є вихідні із країн Латинської Америки і Азії. В Україні формування ТНК тільки започатковується. Частка іноземних інвестицій у розрахунку на душу населення становить в Україні 9 доларів (у цей же час в Угорщині – 1882 дол.).
За такої ситуації українським банкам важко закріпитися на міжнародних фінансових ринках. Між тим відомо, що потребу в значних кредитах можуть задовольнити тільки великі банки. В Україні їх немає. Тому зростає частка іноземного банківського капіталу, що підвищує кредитні рейтинги нашої країни.
Статистичні дані останнього часу свідчать про переорієнтацію фінансової політики України на використання фінансів підприємств та домогосподарств, підвищення капіталізації комерційних банків. Відмічається стабільний приплив ПІІ в харчовій, деревообробній галузях, внутрішній торгівлі та галузі зв’язку. Суттєвим приводом для стрибка іноземних вкладень повинне стати проведення у 2012 р. фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні та Польщі.
Наша держава поступово нарощує фінансові ресурси для впровадження нових технологій, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу з тим, щоб забезпечити інтеграцію до світової економічної системи.
Тема 12. МІЖНАРОДНІ НАУКОВО–ТЕХНІЧНІ ВІДНОСИНИ (МНТВ)
1.До МНТВ належать:
• обмін результатами НДДКР, (тобто науково-дослідницьких та досвідно-конструкторських робіт);
• спільне проведення НДДКР;
• спільна розробка та використання науково – технічних нормативів, вимог і стандартів;
• обмін науково – технічною, маркетинговою інформацією.
Форми прояву МНТВ:
1. Накопичення в банках даних науково – технічної інформації для спільного використання (прикладом може бути обмін програмними продуктами).
2. Підписання та реалізація угод щодо проведення НДДКР (з передачею права оформлення патенту і ліцензії на використання результатів НДДКР);
3. Спільне проведення коопераційних НДДКР;
4. Реалізація міжнародних науково – технічних програм (наприклад, в галузі телекомунікаційних технологій, або біотехнології);
5. Використання міжнародних комплексних науково – технічних програм.
Чинниками бурхливого розвитку МНТВ на сучасному етапі є:
а) посилення нерівномірності економічного розвитку держав;
б) монополізація НТП великими фірмами, передусім ТНК (саме вони спроможні сьогодні фінансувати проведення вельми коштовних НДДКР);
в) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.
Таким чином, в сучасних умовах потужні ТНК використовують експорт наукових досягнень, високих технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібними фірмами.
У світовій економіці існує дві форми реалізації науково – технічних досягнень: міжнародна передача (трансфер) технологій та міжнародне технічне сприяння.
2. Поняття “технологія” характеризує систему інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.
Міжнародна передача технологій має два тлумачення:
1) передача технологій у чистому вигляді;
2) передача матеріалізованої технології.
Технологія у чистому вигляді – це методи, способи, техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія – це вже безпосередньо виготовлені машини обсадження тощо.
Поняття “передача (трансфер) технологій” поєднує обидва тлумачення, як у вузькому розумінні, тобто передачі власне технології, або, як визначили, технології у чистому вигляді, так само й у широкому розумінні, тобто передача матеріалізованої технології.
Треба підкреслити, що міжнародна передача технологій – процес тривалий. Ні в якому разі його не можна уявляти поодиноким заходом.
Етапами такого процесу вважають:
1) вибір і придбання технологій;
2) адаптація та освоєння придбаної технології;
3) розвиток, удосконалення технологій з використанням можливостей національної економіки.
Технології передають двома способами: некомерційним і комерційним.
До некомерційного трансферу технологій належать:
1) надання науково – технічної інформації через: літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти, тощо;
2) проведення: виставок, ярмарок, конференцій, симпозіумів;
3) стажування спеціалістів;
4) спільні фундаментальні науково – технічні розробки.
Некомерційна передача технологій спрямована на пошук місць впровадження технологій. Вона передує комерційній передачі технологій.
Комерційну передачу технологій умовно поділяють на три групи:
I – власне передача технологій;
II – спільне розроблення і використання технологій;
III – промислове кооперування та спільне підприємництво.
Розглянемо їх детальніше.
І група включає виконання НДДКР за замовленнями; ліцензування; інжиніринг; закупівлю зразків техніки; закупівля машин і обладнання; лізинг машин і обладнання та ін..
ІІ група містить координацію, кооперування на договірній основі та спільне ведення НДДКР.
ІІІ група являє себе або у формі науково – технічного виробничого кооперування (спільного розроблення і спільного виробництва продукції і різних країнах), або у вигляді спільних підприємств (СП).
Канали передачі технологій бувають внутрішньо фірмовими й міжфірмовими.
Внутрішньофірмовий канал передачі технологій – це реалізація власних науково – технічних досягнень або зарубіжних досягнень в закордонних філіях фірми. Міжфірмовий канал передачі технологій – це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, комерційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.
Основою міжнародної передачі технологій є проведення НДДКР.