Успішне завершення Уругвайського раунду, створення Світової організації торгівлі (COT) і початок реалізації рішень цього раунду розглядаються світовим співтовариством як початок нової ери в міжнародній торгівлі й економічних відносинах.
Актуальним для України є те, що членство в системі ГАТТ/СОТ сприятиме подоланню проблеми санкцій проти вітчизняних виробників, допоможе їм захищати інтереси при розв'язанні антидемпінгових спорів. Нарешті, членство в COT сприяло б значному зниженню цін на вітчизняну продукцію на міжнародних ринках. Так, наприклад, згідно з експертними оцінками, вступ України до COT дав би змогу знизити вартість українських товарів на турецькому ринку в середньому на 7-12%, а на польському — на 10-15%. Загальна ж величина потенційного збільшення експорту нашої держави в результаті вступу до COT, за оцінками Міністерства економіки України, становить близько 1 млрд. дол. щорічно [15, 143].
Аналіз кількісних та якісних параметрів зовнішньоекономічної активності України наводить на невтішні висновки про нездатність вітчизняних ринкових і державних інституцій витримувати сучасний темп і ритм відтворювальних процесів. За даними Держкомстату України, товарна структура зовнішньої торгівлі країни характеризується суперечливими тенденціями. Домінуючі експортні позиції посідають металопродукція (близько 40% експорту), продукція паливно-енергетичного комплексу та хімічної промисловості (20%), в той час як машини та устаткування становлять лише близько 10%. Основною номенклатурою вітчизняного експорту є металевий прокат, більше того, його частка в структурі експорту зростає — майже на 12% за період 1996-2001 pp., а машинобудування скоротилась за цей час більш як на 2%. Причому в структурі українського експорту металопродукції у свою чергу з 1995 по 2000 pp. Питома вага напівфабрикатів та чавуну зросла з 33 до 48%, а готового прокату зменшилась — з 67 до 52%. Рівень же вітчизняних експортних цін на металопродукцію є одним із найнижчих у світі. Якщо взяти за еталон рівень ЄС, то відносно нього у 2000 р. ціна української заготівки становила в середньому 85%, арматури — 80%, товстого листа — 57% [21, 9].
Відтак, можна констатувати наявність нераціональної структури українського експорту, в якій домінує продукція з невисоким рівнем доданої вартості. Експортуючи таку продукцію, ми забезпечуємо сировиною власних конкурентів на ринках готових виробів, чим власноруч перекриваємо собі туди вихід.
Порівняння з сусідами Центральної та Східної Європи підтверджує правильність таких висновків. Адже, експорт сировини і товарів з низькою питомою вагою доданої вартості з України в 4-10 разів перевищує аналогічний показник для Чехії, Угорщини та Польщі. Крім того, експорт продукції українського машинобудування у 2-5 разів нижчий від аналогічного показника країн Центральної Європи. А тім у 1995 р. частка продукції машинобудування структурі експорту України становила у Словаччині - 18,8%, Польщі - 21,1%. То в Україні поступово закріплюється вкрай не гідна у стратегічному плані сировинна структура товарного експорту [23, 76].
Тому, досліджуючи проблеми державного регулювання зовнішньоекономічної сфери, науковці здебільшого відстоюють необхідність запровадження в Україні істотних порівняно з розвинутими країнами протекціоністських заходів. Деякі навіть обґрунтовують потребу в реалізації у нашій країні принципу автаркії, який полягає у мобілізації внутрішнього економічного потенціалу та зміцненні національних структуроутворних галузей; у формуванні цілісної незалежної економіки на основі створення раціональної національної структури виробництва, орієнтованої на вітчизняного споживача [16, 6].
І хоча, як уже зазначалося вище, в Україні зовнішньоекономічна сфера була лібералізована занадто швидкими темпами (при цьому помилки є неминучими), все ж потрібно пам'ятати і про ту позитивну роль, яку відіграла лібералізація для розвитку національної економіки. Йдеться про „моторну” роль імпорту. Адже вільний від обмежень імпорт зруйнував багато неефективних виробництв і водночас став підставою для виникнення в Україні вищих стандартів споживання. Стандартів, які ґрунтуються не тільки на виробництві за допомогою сучаснішого обладнання і технології, а й інших принципах, формах та способах організації суспільно-економічного життя. Тому, напевно, й існує стійкий кореляційний зв'язок (і це підтверджує досвід країн Центральної та Східної Європи) між зовнішньоторговельними параметрами розвитку економіки постсоціалістичної країни та ступенем ринкового реформування її економіки. На наш погляд, затримка розвитку експортно-імпортної активності на перших етапах незалежності, можливо, і сприяла б уникненню багатьох помилок перехідного періоду, проте відсунула б також і неповоротні зміни.
Отже, важливість зовнішньої торгівлі підсилює ще один момент. Значна частина того, що вироблялось у колишньому Союзі, мала дуже низькі якісні і відповідно споживчі характеристики, а їхня вартість створювалась штучно адміністративними засобами. Тобто говорити лише про кількісні параметри відродження економічного потенціалу нашої країни, не зачіпаючи якісних, неможливо. А для прискорення принципового переозброєння вітчизняного виробництва сучаснішими технологіями, обладнанням та устаткуванням імпорт є безальтернативним чинником. Для оплати імпорту країна повинна у достатньому обсязі експортувати.
1.2 Методологічні основи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в Україні
Зовнішні зв'язки держави — це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, розширення особистих контактів громадян.
Зовнішні зв'язки мають розгалужену структуру. За змістом, характером, предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При цьому кожна група зв'язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв'язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.
Етапною правовою основою для розширення зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція України (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (20 травня 1993 р.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвестування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конкуренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти [26, 6].
Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Південної Америки, Азії, Африки.
З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань па-ливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, правонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору є горизонтальні зв'язки між безпосередніми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тільки за умови безмежності економічного простору складаються ефективні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, радикальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації системи прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісніший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків молодих держав, що є передумовою створення справді ринкового міждержавного середовища.
Для України важливими є двосторонні угоди і договори з державами - колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встановлювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. Загалом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інтересів України та її партнерів, а не бути Політичними деклараціями на економічну тему [19, 143].
Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонування спільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.
З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можливостей диференційованого стимулювання тих виробництв, що становитимуть основу експортного сектора економіки України, доцільно було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвесторами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-економічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для залучення іноземних інвестицій.