Організаційна система в інноваційному підприємстві (стр. 5 из 9)

- підрозділ може тимчасово займатися програмою, наприклад, розробкою нового технологічного процесу виробництва, однак після його виконання воно повертається до виконання колишніх функцій;

- підрозділ виконує великий обсяг цільових досліджень із певним числом програм, що переслідують ринкові цілі.

У всіх таких випадках створюються групи фахівців одного профілю як постійний компонент структури, а також уводиться деякий механізм їхньої прив'язки до програмної структури. Такий прийом дозволяє сполучати переваги програмної орієнтації зі спеціалізацією й забезпечити міждисциплінарний підхід до рішення проблеми (рис. 2.2).

Рисунок 2.2. Схема формування програмних груп шляхом переміщення фахівців з «дисциплінарних груп»

Збереження підрозділів з дисциплінарною орієнтацією є у всіх випадках виправданим внаслідок багатьох властивих їм переваг. Не слід розглядати термін «дисципліна» у занадто вузькому розумінні цього слова. Останнім часом усе більше явною стає тенденція формувати міждисциплінарний склад всіх дослідницьких підрозділів[9].

Можна зробити декілька висновків. Будь-яка організація - це насамперед люди й робота, що вони виконують. Однак набір людей і робіт ще не представляє із себе організації. Для того, щоб відбувся перехід від проектування роботи до проектування або створення організації, необхідно певним чином з'єднати роботи (види діяльності) і працівників (людей) між собою. Наведена взаємодія виражається насамперед в організаційній структурі.

Обґрунтований вибір організаційно-правової форми інноваційної організації дозволяє створити високоефективний економічний механізм менеджменту з її діяльністю (дослідження, проектування, виробництво, збут, продажі) на основі сприятливих умов формування й використання фінансових, кадрових і матеріально-технічних ресурсів.

Основні недоліки традиційних організаційних структур в умовах впровадження інновацій: нерухомість, їхнє зациклення на передбачених обов'язках персоналу, нездатність реагувати на вимоги неформального менеджменту.

3. РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Починаючи з 30-x років й аж до початку перебудови, економіка колишнього СРСР була піддана гигантоманії. Підприємства-гіганти з'являлися один за іншим. З початком переходу до ринкових відносин уряд приклав максимум зусиль до заохочення малих виробників. У результаті малі підприємства, хоча й трохи хаотично, але почали вставати на ноги, у той час як великі виявилися на грані банкрутства, ставши заручниками ринкових перетворень.

Доводиться визнати, що діяльність майже кожного з них є неефективною (нерентабельне виробництво, постійне збільшення збитків від основної діяльності, великий обсяг не використовуваних потужностей, великі суми заборгованості перед бюджетом і кредиторами, скорочення числа робітників та службовців).

Одним з реальних шляхів виходу великих підприємств із кризи є реструктуризація, тобто зміна технологічної виробничої структури керування підприємством з метою збереження (розширення) ринків збуту, доходів і капіталу. Адже в цей час більшість українських підприємств використають лінійно-функціональну структуру керування.

Існує кілька варіантів реструктуризації. Розглянемо деякі.

3.1 Передача прав власності на не використовувані основні фонди

Даний варіант є найбільш простим вигідним для великих промислових структур. Як відзначалося, їхні основні фонди використаються не повністю і є свого роду баластом. По-перше, не приносячи ні якого прибутку, вони збільшують суму податку на майно, що ще більше збільшує суму заборгованості підприємства перед бюджетом. По-друге, наявність таких фонді негативно позначається на структурі балансу викликаючи надмірне її обважнення й у кінцевому рахунку утрудняючи взаємодію зі структурами фінансового сектору, що відображується на наявності оборотних коштів[7].

Великим підприємствам найчастіше вигідно позбутися від не використовуваних основних фондів, які потрібні малим. Останні маючи більше легкий доступ до кредитних коштів, можуть допомогти гігантам у рішенні проблеми погашення заборгованості й пошуку оборотних коштів.

Таким чином, сучасний стан економічних відносин в Україні обумовлює необхідність взаємозалежного розвитку великих і малих підприємств.

Розглянемо три найбільш прості механізми взаємодії.

Продаж не використовуваних основних фондів малому підприємству. До переваг даної процедури ставиться швидке одержання значної суми коштів, у яких великі підприємства гостро бідують. Більше того, для підприємств, фінансове становище яких є дуже важким, такий підхід можна визначити не тільки як оптимальний, але і єдино доцільний. Недолік його - безповоротна втрата частини основних фондів, а отже, відсутність можливості швидко (без нових капіталовкладень) збільшити обсяг виробництва. Очевидно, що для підприємств, що перебувають на грані банкрутства, це неактуально. Для тих, хто зазнає тимчасових труднощів, такий підхід можна охарактеризувати як зайво радикальний.

Відзначимо зацікавленість і можливість участі місцевої адміністрації. З одного боку, дана операція припускає розвиток малого підприємства (платника податків), що збільшить дохідну частину місцевого бюджету. З іншого боку, велике підприємство (боржник) одержує певну суму коштів, що буде використовуватися на покриття заборгованості перед федеральним і місцевим бюджетами. Місцева адміністрація може брати участь як експерт у переговорах по оцінці майна, щоб уникнути необґрунтованого завищення або заниження цін.

Продаж основних фондів великих підприємств малим здійснюється або безпосередньо, або при сприянні фінансового посередника (частіше банку, хоча насправді в цьому беруть участь не тільки фінансові структури, але й торгівельно-посередницькі й навіть виробничі). Поява останнего в процесі угоди обумовлено відсутністю у малого підприємства необхідної суми для одноразового платежу, оскільки великі підприємства в більшості випадків мають потребу в них невідкладно (кожен день збільшує як обсяги заборгованості, так і суми пені й штрафів на них).

У кожному разі придбання банком частини основних фондів великого підприємства – свого роду товарний кредит, тому при досить високій його ставці банк швидше за все піде на таку операцію.

Передача малому підприємству частини основних фондів на підставі договору оренди. З активів підприємства яке реструктуризується як об'єкти оренди можуть виступати виробничі й невиробничі основні фонди. При цьому з їхнього складу виключається частина невиробничих, тобто функціонуючий житловий фонд, комерційне використання якого забороняється. Виключаються також активи, що приносять власникові доход, що перевищує величину потенційної орендної плати.

Орендна плата складається із суми амортизаційних відрахувань і комісійному, виплачуваному орендодавцеві за надання майна в господарське користування, що представляють собою відсоток від вартості переданого майна (як правило. близький до відсотка по довгостроковому банківському кредиту. У випадку якщо орендар пов'язаний з орендодавцем поставками продукції (послуг виробничого характеру), у величину орендної плати може бути зарахована вартість поставок.

Майно, передане в оренду, може бути оцінене по залишковій вартості або на основі сформованої величини договірних цін на майно, що володіє відповідними експлуатаційними характеристиками. У випадку, якщо орендар пов'язаний з орендодавцем поставками продукції (послуг виробничого характеру), орендодавець на момент укладання договору оренди має значну заборгованість перед орендарем, вартість переданого майна може бути зменшена на величину заборгованості. Той же самий механізм заліку може бути застосований, якщо майно викуповується орендарем в орендодавця.

Якщо орендодавець, що здобуває в орендаря продукцію (послуги виробничого характеру), не в змозі вчасно розраховуватися за поставки, сума боргу може списуватися при періодичному переукладанні договору оренди.

Менш очевидна доцільність оренди відносно майна допоміжного виробництва. Якщо техніко-економічний варіант реструктуризації припускає збереження підрозділів основного виробництва в структурі підприємства, встає питання про збереження виробничо-технологічних зв'язків між організаційно поділюваними частинами майнового комплексу. Предметом порівняння при ухваленні рішення є відпускні ціни внутрішнього обороту (питомі витрати на зміст підрозділів допоміжного виробництва), орієнтовні витрати підприємства на придбання послуг майбутніх малих підприємств, утворених на основі цих підрозділів (договірні ціни) і надходження від орендних платежів. Якщо різниця між витратами на продукцію (послуги виробничого характеру) після поділу й розрахованими за цей же строк орендними платежами буде менше витрат до поділу, здача в оренду майна підрозділів допоміжного виробництва малим підприємствам, утвореним на їхній основі, для реструктуризируемого підприємства економічно доцільна.

Тяким образом передача частини майна у користування дозволяє:

відшкодувати витрати на зміст майна;

поліпшити структуру балансу й підвищити рентабельність активів;

зробити більше вигідними умови поставок ресурсів (послуг виробничого характеру), якщо орендарем виступають, підрозділ допоміжного виробництва, перетворені в малі підприємства;

одержувати доходи на майно, не приймаючи на себе ризики господарської діяльності.