Вступ

Енергетична криза виявила актуальність питання реструктуризації підприємств вугільної промисловості.

Україна за обсягами видобутку вугілля належить до першої десятки провідних країн світу, але значно поступається більшості з них за економічними показниками вугледобувного виробництва. Продуктивність праці в декілька разів нижча порівняно з Росією, Німеччиною, Польщею і в десятки разів нижча, ніж у США, Канаді, Австралії, Південно-Африканській Республіці. Переважна більшість вугільних шахт та розрізів є збиткові. Рівень заробітної плати найнижчий серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу, внаслідок чого на підприємствах вугільної промисловості зростає дефіцит кадрів.

Незадовільний стан галузі зумовлений цілим рядом факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До об'єктивних належить складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, низький технічний рівень вугледобувних та вуглепереробних підприємств, великий ступінь фізичного і морального зносу основних фондів. Суб'єктивні пов'язані з обмеженістю інвестиційних ресурсів, неефективною системою управління галуззю і відсутністю ринкового механізму ціноутворення на вугільну продукцію.

Основна мета даної роботи полягає у дослідженні результатів та наслідків санації вугільних шахт України.

1. Сутність та основні елементи антикризового фінансового управління

Необхідність оволодіння основами антикризового фінансового управління зумовлена тим, що в умовах ринкової економіки підприємства здійснюють свою фінансово-господарську діяльність, перебуваючи під постійним впливом несприятливих внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової кризи та банкрутства. Для нейтралізації кризових явищ підприємства переводяться на спеціальний режим антикризового управління із застосуванням специфічних методів та прийомів управління фінансами. Антикризове фінансове управління підприємством слід розглядати в двох аспектах:

по-перше, це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, оцінювання ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення, оцінювання та нейтралізація), упровадження системи попереджувальних заходів;

по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, у тому числі проведенням санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання.

Отже, під антикризовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим виконання функцій фінансового менеджменту, який полягає в організації фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необхідності профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Головне завдання антикризового фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

Охарактеризуємо основні функціональні та методологічні особливості антикризового фінансового менеджменту. Окремі його функції (ланки) за своїм змістом здебільшого збігаються з основними фазами управлінського циклу: діагностика наявних проблем; загальне формулювання цілей та розроблення антикризової стратегії; оперативне планування; прийняття рішення та реалізація планів; внутрішній та зовнішній контроль; рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності). Логічні взаємозв’язки між цими фазами наведені на рис. 1.

Діагностика, аналіз проблеми

Постановка цілей, антикризова стратегія

Оперативне планування

Фінансові прогнози

Аналіз альтернатив

Координація, збалансування

Санаційний аудит (у разі необхідності)

Затвердження системи планів та бюджетів

Прийняття рішення / реалізація

Планові, бюджетні показники

Показники управлінського обліку (факт)

Контроль

· план / факт порівняння

· аналіз відхилень

Рапортування / зворотний зв’язок

Рис. 1. Структурно-логічна схема антикризового фінансового менеджменту

Діагностика, аналіз проблеми. Основною проблемою, яку слід подолати через реалізацію антикризових заходів, є фінансова криза на підприємстві або її загроза. Досягнення цілей антикризового менеджменту значною мірою залежить від своєчасного виявлення кризи. Це забезпечується завдяки застосуванню інструментарію діагностики банкрутства, механізмів раннього попередження та реагування, інших аналітичних прийомів. Важливе місце при цьому слід приділяти причинно-наслідковому аналізу фінансової кризи, спрямованому на ідентифікацію зовнішніх та внутрішніх чинників кризи, виду кризи та ї стадії. Оскільки своєчасність і правильність діагнозу хворого визначає зміст рецепту щодо його лікування, своєчасність та об’єктивність діагностики фінансової кризи підприємства є ключем для забезпечення ефективності подальших антикризових заходів.

Постановка цілей та розроблення антикризової стратегії. Антикризова стратегія визначає основні немонетарні та монетарні цілі змін, що плануються на підприємств, а також загальні механізми досягнення зазначених цілей (концепція антикризової діяльності). Антикризовий фінансовий менеджмент, формулюючи цільові орієнтири та розробляючи антикризову фінансову стратегію, значною мірою повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги законодавства про банкрутство, яке визначає механізми фінансової санації та банкрутства підприємств. Розробляючи антикризову стратегію, спочатку слід визначитися з двома концептуальними питаннями:

- режим антикризового управління у досудовому порядку чи реалізація антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство?

- санація за збереження існуючої організаційно-правової форми чи на основі реорганізації підприємства?

Від характеру відповіді на ці питання залежить стратегія і тактика антикризового фінансового менеджменту, монетарні та немонетарні цілі. Головною немонетарною метою є подолання кризи на підприємстві, нейтралізація причин її виникнення та забезпечення життєдіяльності суб’єкт а господарювання в довгостроковому періоді. У рамках досягнення цієї мети мають бути створені фінансові умови для своєчасного і повного погашення вимог кредиторів. Досягнення цього завдання можна забезпечити завдяки виконанню комплексу цілей монетарного характеру, зокрема, за такими напрямами: - прибуток та рентабельність; - операційний, інвестиційний та фінансовий Cash-Flow; - ліквідність та платоспроможність; - вартість підприємства.

Для забезпечення логічного взаємоузгодження, координації сукупності монетарних та немонетарних цілей слід побудувати дерево цілей підприємства – структурну декомпозицію основної стратегічної цілі у вигляді багаторівневої системи під цілей.

2. Сучасний стан і головні проблеми розвитку вугільної галузі

Стан сировинної бази галузі. На початок 2008 року балансові запаси вугілля в Україні за категоріями А+В+С1 становили понад 45 млрд. т, у тому числі коксівного вугілля – понад 13 млрд. т. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджено в Донецькому (до 90%) та Львівсько-Волинському (близько 4%) вугільних басейнах, бурого – у Дніпровському басейні (близько 5%).

У структурі балансових запасів представлено майже всі марки вугілля – від бурого до антрацитів. Зараз до промислового освоєння підготовлено близько 23 млрд. т балансових запасів категорії А+В+С1, з яких на балансі діючих підприємств експлуатуються та обліковуються близько 9,5 млрд. т, з них енергетичного вугілля – 5,5 млрд. т (58%). Водночас вугільні родовища України, насамперед Донбасу, характеризуються складними гірничо-геологічними умовами розробки: малою потужністю вугільних пластів, великою глибиною залягання, слабкою стійкістю та важкообвальністю вміщуючих порід, високою газовістю і схильністю багатьох пластів до раптових викидів вугілля і газу, гірничих ударів. Майже 77% діючих вугільних шахт належать до категорії дуже газоносних.

У структурі запасів вугілля на частку пластів потужністю понад 1,2 м припадає всього 20,4%, на тонкі (до 1,2 м) – 74%, у тому числі на вельми тонкі (менше за 0,7 м) – 33,3%. Середньодинамічна потужність пластів, що розробляються, становить 1,45 м – це найнижчий показник серед вугільних родовищ, що експлуатуються в розвинених країнах. Кут падіння вугільних пластів коливається від 0 до 80 градусів. Середня глибина вугільних шахт в Україні сягає 680 м, на 31 шахті гірничі роботи ведуться на глибині 1000-1380 м. Вугільні родовища України містять значні запаси метану. За різними оцінками, загальні ресурси метану в Донбасі становлять від 2,5 до 25 трлн. м³. Близько 70% шахт розробляють газоносні пласти, близько 36% шахт є небезпечними за раптовими викидами вугілля і газу. Останнім часом в Донбасі відбувалося понад 80 газодинамічних явищ на рік.

Результати та наслідки санації вугільних шахт України (стр. 1 из 3)

Вступ

1. Сутність та основні елементи антикризового фінансового управління

2. Сучасний стан і головні проблеми розвитку вугільної галузі