Безперечно, приватизація є елементом управління державною власністю. Отже, якщо пропозиції щодо інвестування у розвиток виробництва, рівня соціальних гарантій, здійснення системи заходів згідно із статусом і значущістю підприємства відповідають державній стратегії розвитку регіону або країни, забезпечують зростання фінансово-економічних показників відповідного рівня і сприяють соціальній стабільності, то рішення про приватизацію має бути прийняте. Адже сьогодні йдеться про приватизацію та її наслідки не на рівні окремого підприємства, яке належить до об'єктів малої приватизації. Кошти, одержані державним бюджетом від приватизації гігантських підприємств, дозволять вирішити багато питань суспільства за умови їх розумного використання. І, як уже підкреслювалося, не остання роль у цьому має належати інвестуванню. Насамперед, воно повинне охоплювати підприємства пріоритетних галузей, а також ті, що потребують державної підтримки.
На жаль, сьогодні приватизація в Україні має фіскальну спрямованість. І хоча це дозволяє державі вирішувати багато соціальних питань (погасити заборгованість з пенсій, надати допомогу малозабезпеченим, виплатити заробітну плату працівникам бюджетної сфери тощо), проте не забезпечує залучення коштів на підприємства, які їх потребують.
Єдиний шлях, яким на нинішньому етапі у процесі приватизації забезпечується залучення інвестицій на підприємства, - встановлення обов'язкових, фіксованих державою умов конкурсів з продажу пакетів акцій підприємств-монополістів і підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. До кожного такого підприємства застосовується індивідуальний підхід. Загальний порядок суми інвестиційних надходжень на підприємства України з 1995 р. (на кінець 2003 р. ця сума становила 5286,09 млн. грн.) можна порівняти з сумою надходжень до державного бюджету від приватизації за ці самі роки.
На сьогодні основними завданнями, що ставляться у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» перед процесом приватизації в нашій державі, є:
- перехід до системної приватизації у стратегічно важливих галузях економіки, які критично впливають на структурні та макроекономічні процеси у масштабах країни;
- до кінця 2005 р. здійснення продажу всіх пакетів акцій розміром не менш як 50% плюс 1 акція;
- до 2008 р. завершення процесу приватизації як широкомасштабного соціально-економічного процесу перехідного етапу розвитку української економіки;
- зменшення питомої ваги державного сектора до 8-10%, що сприятиме інтенсивнішому припливу капіталу в економіку України та її зростанню.
Щодо Уряду України, то він планує забезпечити досягнення якісно нового рівня розвитку приватизаційних процесів. Відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Послідовність. Ефективність. Відповідальність», з метою підвищення результативності та ефективності приватизації, а також подальшого вдосконалення механізмів її проведення Урядом вживатимуться заходи щодо:
- сприяння прийняттю Верховною Радою України нової Державної програми приватизації на 2004-2006 роки і Закону України «Про Фонд державного майна», забезпечення прозорості та ефективності приватизаційних процедур, індивідуального підходу до приватизації великих підприємств;
- ринкового трансформування основних виробничих комплексів, забезпечення всебічної передприватизаційної підготовки державних підприємств для підвищення їх інвестиційної привабливості з урахуванням завдань державної соціальної та структурної політики, а також необхідності подальшого залучення на ці підприємства ефективних власників;
- уточнення переліків ВАТ, пакети акцій яких підлягатимуть продажу відповідно до встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» завдань щодо надходження до державного бюджету коштів від приватизації державного майна;
- подальшого скорочення кількості закріплених у державній власності пакетів акцій АТ і перелік і об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
- забезпечення жорсткої системи протидії «тіньовій» приватизації, законодавчої та організаційної уніфікації процедур відчуження об'єктів державної власності відповідно до законодавства з питань приватизації, незалежно від правових підстав для такого відчуження (банкрутства, виконавчого провадження, податкової застави тощо);
- повернення у державну власність об'єктів, придбаних у процесі приватизації, в разі невиконання або неналежного виконання покупцями взятих на себе зобов'язань, а також захисту майнових інтересів держави на її території та за кордоном (у тому числі шляхом контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна його покупцями).
Отже, стратегія держави передбачає ряд послідовних заходів законодавчого, структурного та організаційного характеру. Справа за конструктивною співпрацею, адже саме вона є основною складовою успіху. Позитивним прикладом такого конструктивізму щодо прийняття рішень та їх реалізації є приватизація 2003 р., коли постійна, тісна, конструктивна взаємодія Фонду державного майна України з парламентом і Урядом за величезної підтримки з боку Президента України забезпечила успіх.
Вчасне прийняття рішень та їх професіональне впровадження - необхідні складові успіху. А за цим стоять розробка нормативно-методичних документів, розрахунки, багатоаспектний аналіз і прогнозування наслідків приватизації. Тому сьогодні вважається за доцільне більше уваги приділити підвищенню професійного рівня фахівців з фондового ринку та корпоративного управління. Великого значення треба надати підготовці й підвищенню кваліфікації вищого складу менеджменту підприємств, інженерів, економістів і галузевих спеціалістів. Спеціалісти з управління державними корпоративними правами мають здобувати повноцінну освіту, яка дозволить їм діяти за ринковими правилами на користь державі.
У списку об’єктів приватизації залишається дедалі менше підприємств, які становлять реальний інтерес для потенціальних інвесторів, а невеликі пакети господарських товариств, які управляються мажоритарними акціонерами, практично неможливо реалізувати через аукціони. Слід або за будь-яку ціну позбутися цих пакетів, або використовувати їх у якості індикаторів ефективності приватизації, або докласти зусиль до збільшення корпоративного впливу держави в суб'єктах господарювання шляхом викупу певного пакета акцій у приватних власників, у яких підприємствах держава повинна забезпечити корпоративну присутність, у якому обсягу, яка правова форма цієї присутності має бути обрана - пакет акцій певного розміру або спеціальне право держави («золота акція») - ці та інші питання потребують наукового обґрунтування.
У січні 2004 р. Рахункова палата Російської Федерації розпочала аналіз підсумків приватизації в Росії, який планують завершити у липні цього року. Він проводиться за трьома напрямами: стан економіки Росії до приватизації, у період приватизації, а також ситуація після її завершення. У першу чергу планується вивчити, наскільки були досягнуті цілі приватизації (зокрема, щодо змін у становищі робітників і персоналу приватизованих підприємств, а також ситуації у сфері зайнятості). Слід визнати, що проведення такого аналізу є далеко не зайвим кроком для виявлення «точки кипіння» відносно ефективності економіки у зазначені періоди також для України.
Шлях від стихійного ринку до цивілізованих відносин, побудованих на взаємодоповнюючій взаємодії ринкових і державних інститутів, проходить через систему підготовки спеціалістів і науково-аналітичну підтримку прийняття рішень. Останнє є рівною мірою актуальним як для формування державної політики у сфері управління об'єктами державної власності та їх приватизації або націоналізації, так і для управління окремими підприємствами[6,10-17].
1.3 Приватизація і державне регулювання економіки
Приватизація і державне регулювання економіки в загальному виді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями викликана тим, що в ринковій економіці деякі об'єкти державної власності у міру того, як вони розпочинають представляти зацікавлення для приватних або асоційованих власників капіталу, приватизуються. Приватизація — не перехід об'єктів державної власності в приватну власність[13,9]. Повернення майна з державної власності її колишнім власникам називається реприватизацією. Реприватизація може відбуватися з компенсацією матеріального збитку, заподіяного власнику, або без неї. Реприватизація буває повною і обмеженою. Повна припускає перехід всієї раніше націоналізованої власності її колишньому власнику, обмежена - надання колишньому власнику певної частини колишнього майна, а решта компенсується грошима або державними цінними паперами. Так, у деяких країнах реприватизують землю, раніше націоналізовану в іноземців.
Феномен приватизації як політичного і соціально-економічного процесу переходу майна з суспільної, державної, церковної, колективної власності в приватну відомий в історії людства протягом декількох віків.
У багатьох країнах у період абсолютизму розподілу між королівським і державним майном не було. Тому перехід королівських земель у приватну власність під час буржуазних революцій був своєрідною приватизацією. Розподіл і розпродаж церковних і монастирських земель під час Французької революції також були приватизацією.