Одним із головних завдань складання платіжного балансу є вимірювання його сальдо. Це важлива аналітична проблема, яка охоплює широке коло питань - від точності (достовірності) даних про окремі міжнародні угоди до структури побудови таблиць.
Загальноприйнятий метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу - це його поділ на основні і балансуючі статті.
Сальдо основних статей називається "сальдо платіжного балансу". Залежно від того позитивна чи негативна його величина, платіжний
баланс характеризується як активний чи пасивний (дефіцитний).
Сальдо платіжного балансу є важливим показником. Його величина входить у визначення валового національного продукту і національного доходу; впливає на стан валюти; на вибір коштів, зовнішньої та внутрішньої економічної політики.
Показник сальдо платіжного балансу є структурним. Величина його, в першу чергу, залежить від вибору статей, результат яких він представляє.
Концепція балансу поточних операцій. Історично найбільш розвиненою формою міжнародного обміну виступає зовнішня торгівля. (Розрахунки по зовнішній торгівлі складали головний зміст основних статей перших платіжних балансів). Торговий баланс і баланс послуг тісно пов'язані із станом внутрішньої економіки країни та з її позицією у світовому господарстві. Дефіцит чи актив зовнішньої торгівлі відображає конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках, слабкість чи силу її економіки і може послужити причиною серйозних економічних заходів.
Ширше економічні зв'язки даної країни з зовнішнім світом відображає баланс поточних операцій платіжного балансу. Вважається, що баланс поточних операцій відображає величину реальних цінностей, які країна передала за кордон чи отримала з-за кордону в доповнення до валового внутрішнього продукту. Він показує чи країна живе "за своїми доходами". З аналітичної точки зору баланс поточних операцій, на думку західних експертів, відрізняється двома особливостями.
По-перше, поточні операції за своєю природою остаточні -розрахунки за ними не тягнуть за собою відповідних операцій, як це має місце з операціями по руху капіталу.
По-друге, в короткостроковому плані поточні операції найстійкіші, а їх результат (підсумок) відображає відповідно вплив глибоких економічних тенденцій, ніж операції руху капіталу, особливо короткострокового, у більшій мірі підпадає під коливання не тільки економічні, але й політичні.
Він включається в національні розрахунки, розрахунки «витрати-випуск», інші макроекономічні показники для визначення підсумкузовнішньоекономічної діяльності країни та її взаємодії з внутрішньоекономічними процесами. (Цей показник фігурує також в числі основних при аналізі державної економічної політики і вироблення її довгострокових цілей.
Концепція базисного балансу. З розвитком обліку руху короткострокового капіталу і його повнішого відображення в платіжному балансі було висунуто концепцію базисного балансу.
Суть цієї концепції полягає у виділенні базисних, стійких угод, що включаються в основні статті; на думку її авторів, вона характеризує стійкість у часі і несприйняття до коливань економічної кон'юнктури. Закласифікацією МВФ, сальдо базисного балансу визначається як сума сальдо операцій по групах А та В. Ця сума повинна врівноважуватися балансом операцій, розміщених нижче групи В. Відповідно до концепції базисного балансу, актив поточних операцій не стільки врівноважує рух капіталу, скільки забезпечує для цього притік валюти.
Концепція ліквідності висунута США у 1958р. Вона виходить з того, що долар США був резервною валютою і широко використовувався як міжнародний платіжний і резервний засіб. За класифікацією статей платіжного балансу, прийнятою МВФ, сальдо за концепцією ліквідності (за деякими застереженнями, що стосуються групи С) відповідає сумі сальдо операцій за групами A+B+C+D, які будуть вважатися основними. Воно балансується сумарною величиною сальдо за групами E+F+G+H, взятій із протилежним знаком.
Концепція балансу офіційних розрахунків. Запропонована США у 1965р. Привабливість цієї методики (для офіційних органів СІМА та інших країн полягала в тому, що вона:
по-перше, давала менші показники дефіциту;
по-друге, підводила теоретичну основу під практику широкого залучення іноземного приватного короткострокового і портфельного капіталу для покращення платіжного балансу.
Баланс офіційних розрахунків або підсумковий баланс( overallbalance). Стандартне визначення балансу офіційних розрахунків, що застосовується багатьма країнами, передбачає включення до балансуючих такі статті:
• операції офіційних валютних органів з валютними резервами (золото, іноземна валюта, резервна позиція в МВФ і активи в СДР);
• зміни зобов'язань офіційних валютних органів перед іноземними офіційними установами включаючи міжнародні організації, по розподілу СДР.
За класифікацією МВФ сальдо платіжного балансу (за концепцією офіційних розрахунків) виступає як підсумок по групах A+B+C+D+E+F+G, які класифікуються як основні статті, воно врівноважується підсумковою сумою операцій по групі Н, тобто суто офіційними валютними операціями.
5. Фактори, які впливають на платіжний баланс
Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з другого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.
На стан платіжного балансу впливають такі фактори:
1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.
2.Циклічні коливання економіки.
3.Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.
4.Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
5.Зміни в міжнародній торгівлі.
6.Вплив валютно-фінансових факторів.
7.Негативний вплив інфляції.
8.Торговельно-політична дискримінація певних країн.
9.Надзвичайні обставини— неврожай, стихійні лиха, катастрофи. Розглянувши множинність факторів, які впливають на платіжний баланс,напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи будь-яка держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному незбігу вхідних та висхідних потоків. Однак, як і в усьому, тут також має дотримуватись певна міра.
Так, довгострокове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти потрібно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їхні обсяги. Ці резерви не безмежні. Тому країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на введення різних протекціоністських заходів для стримування імпорту і заохочування експорту. Наслідком дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, відображає стан платіжного балансу, а з другого — є одним із факторів, які суттєво виливають на стан платіжного балансу.
Що стосується довгострокового активного сальдо платіжного балансу, то тут можуть бути негативні наслідки. Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт іге перекриває експорту і фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого. І Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення припливу капіталу над його відпливом, то країна перетворюється на приймаючу сторону із всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.
Крім того, довгочасне перевищення припливу валюти в країну над її відпливом може бути причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці і підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.
Провідні країни вживають заходів щодо забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют через узгоджений міждержавний вплив на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.
6. Основні методи регулювання платіжного балансу.
Причини державного регулювання платіжного балансу:
1) платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших.
2) після відміни золотого стандарту в 30-х роках XXстоліття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо.
3) в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилось значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.
Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:
1. Державна власність, у тому числі офіційні золотовалютні резерви;
2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет;
3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.
4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.
При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.