Значного технічного переоснащення потребує виробнича інфраструктура, насамперед транспорт і зв‘язок, та пріорітетного розвитку – харчова і легка промисловість. Виробляти прогресивне устаткування для них повинні не тільки спеціалізовані, а й інші галозі промисловості.
Докорінного поліпшення потребує і капітальне будівництво, для чого потрібно піднести на новий організаційний та індустріальний рівень весь будівельний комплекс мінімум у 2 рази, скоротити інвестиційний цикл як при реконструкції старих підприємств, так і при спорудженні нових.
Реконструкція висуває нові завдання перед наукою, зокрема спрямування на потреби господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Необхідно рішуче змінити ставлення до продовольчого постачання, забезпечити норму споживання на душу населення м‘яса, молока, овочів і плодів, поліпшити соц. економічну ситуацію на селі, створити умови для глибшої інтенсифікації сільського господарства, гарантованого виробництва продукції з акцентами на економ. методах господарювання, розширення самостійності й підвищення відповідальності за результати своєї праці.
Насамперед потрібно піднести ефективність використання в галузях економіки виробничого потеціалу, сконцентрувати зусилля на найважливіших ділянках: підвищенні родючьості землі, створенні умов для стабільного сільського господарства, зменшенні втрат продукції полів і ферм, розвитку сільськогосподарського машинобудування. Набувають значного поширення різні форми господарювання: колективні та орендні господарства, селянські господарства, трудові колективи державних підприємств, асоціації, акціонерні товариства, підряд.
Перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не менш ніж 10 – 15 років. Проте держава на найближчий період збереже за собою функції прогнозування розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, володітиме регуляторами прямої дії на економічні процеси.
Взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підриємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових, концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект, визначення пропорцій у використанні капітальних вкладень з тим, щоб забезпечити соціальну орієнтацію економіки, пропорційний і збалансований розвиток різних галузей. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, що спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території.
Треба й надалі обмежувати створення у великих містах України нових промислових підприємств, крім об‘єктів, пов‘язаних з обслуговуванням населення. Повніше використовувати можливості господарського розвитку малих та середніх міст і робітничіх селищ, де розміщувати не великі спеціалізовані підприємства, філії і окремі цехи заводів і фабрик, а також підприємства, пов‘язані з переобробкою його продукції і виготовлення виробів з місцевої сировини.
Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей, однак при цьому збільшиться значущисть глибокої комплексної переробки сировини. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.
Воночас у галузевій структурі продуктивних сил необхідно розв‘язати ще ряд проблем. Слід реалізувати безумовний прірітет цілого над будь-якими локальними утвореннями, повну збалансованість економіки і на її основі динамічну перебудову виробництва відповідно до потреб населення, форми виробничих відносин розглядати у постійному оновленні, підтримувати динамічну рівновагу розвитку і розміщення продуктивних сил.
Необхідно ліквідовувати диспропорції на транспорті, в агропромисловому комплексі, металургії й машинобудуванні, застарілі методи і форми господарювання, що свого часу вважали стимулами розвитку.
Доцільно виробити і згодом реалізувати стратегічні напрями в економіці, де передбачити заборону базування атомних електростанцій поблизу великих міст, комплексність розвитку районів, їх самоокупність, самоуправління і самозабезпечення.
Важливим є розв‘язання проблем конкуренції у всіх сферах народного господарства. Це конкуренція між підприємствами різних секторів економіки – державним і кооперативним, в науково-технічній сфері (конкурсні проекти, паралельні дослідження і розробки), конкурси на одержання державних ресурсів, раціональне розміщення підприємств, виявлення резервів виробництва, соціальна орієнтація окремих галузей економіки.
Потрібна система противаги монополізації, надання підприємствам прав вступу до міжгалузевиз об‘єднань, створення великих господарських утворень типу концернів або комбінатів.
У новостворюваній самоуправній системі має домінувати держава, яка повинна забезпечити в масштабі народного господарства баланс кількості робочих місць і наявних ресурсів робочої сили у великих регіонах і галузях та відповідного соціально-економічного забезпечення.
Створення в Україні спільних із зарубіжними країнами підриємств сприятиме збільшенню відрахувань від прибутку до державного бюджету України.
Доцільною є консервація або згортання деяких другорядних галузей, продукцію яких вигідніше імпортувати, а також розвиток галузей із сприятливою експортною спримованістю.
Удосконалення галузевої структури економіки України потребує значного збалансування розвитку видобувних і обробних галузей, а також галузей, які виробляють і споживають знаряддя праці.
Необхідні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління ,економії сировини та енергії значною мірою завдяки випуску ресурсозберігаючої техніки.
Зрушення в галузевій структурі економіки України повинні відображати процес інтенсифікаціїї виробництва та зумовлюватися насамперед розвитком галузей, що визначають науково-технічний прогрес і зростання виробництва предметів споживання.
Структурна перебудова народного господарства України в умовах переходу до ринкових реформ.
Кризові явища в галузях ек Укр спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтансифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи вир-ва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад вир-ва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
Відносно високий рівень розвитку ек Укр може забеспечити їй ек незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної ек оцінки матеріально-сировинної бази. На сьогодні масштаби освоєння ресурсів і розвитку гірничовидобувної пром в країні стали одним з найочевидніших свідчень сировинного спрямування її ек. Видобуток 40 основних видів корисних копалин перевищує 1 млрд т на рік, або майже 5% світового обсягу.
Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об”єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в ек Укр. Постає питання, як має здійснюватися ця роль в умовах структурної перебудови нар госп.
Якщо реалізувати політику пріорітетної підтримки мінерально-сировинних галузей нар госп, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Укр надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних ек відносинах.
Ціни на мінеральну сировину в країні занижені. Однак, незважаючи на вагомість запасів більшості традиційних для нас видів корисних копалин, великі масштаби видобутку за ряд років призвели до виснаження найбільш якісної і рентабельної частини запасів вугілля, залізних руд, окисних марганцевих руд, самородної сірки, інших корисних копалин. Тому на тривалу перспективу слід врахувати звуження ресурсних можливостей Укр з багатьох видів корисних копалин. Звідси випливає завдання: виходячи з реальної ціни вітчизняної мінерально-сировинної бази, здійснювати диференційну інвестиційну політику длоя забеспечення внутрішніх потреб і стварення експортного потенціалу. Тут потрібні насамперед гаолого-ек переоцінка виявлених запасів корисних копалин, обгрунтування пріорітетних напрямів розвитку й освоєння сировинної бази, інтенсивніші методи використання її.
Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до ньоготрудових і матеріальних ресурсів, пріорітетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції, орієнтацію на задоволення соціальних і ек потреб населення. Інвестеційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів на будівництво гірничих підприємств.
Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для нар госп продукції. Це насамперед пові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, буд матеріали тощо. Пріорітетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи вир-ва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельними.
Слід звернути увагу на доцільність створ малих підприємств з незакінченим циклом вир-ва. Прикладом подібної стрвтегії може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де буд-во комбінату з повним виробничим циклом маловиправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності Сх гірничозбагачувального комбінату в Кривбасі.