Тільки ринок робочої сили в змозі визначити дійсну ціну здібностей робітника, корисний ефект і частку кожного учасника трудового процесу. Він надає економічну свободу людині, можливість вибору не тільки сфери працевлаштування, а й способу життя. Проте, яким буде цей вибір, залежить від багатьох суб'єктивних і об'єктивних причин [16; с. 101].
Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення раціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.
Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили підпорядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки.
Характер товару робоча сила зумовлює взаємозв'язок економічних, соціальних, політичних, природно-демографічних, морально-етичних, психологічних факторів і процесів, що впливають на динаміку ринку робочої сили.
Серед особливостей функціонування товару робоча сила як біосоціальної сутності слід виділити: гнучкість, мінливість, адаптивність (через свідомість і аналіз) до природного навколишнього середовища, здатність на дію та протидію; робоча сила - активна сила, суб'єкт і об'єкт відтворювального процесу, елемент продуктивних сил і носій економічних відносин, реалізатор економічних інтересів і потреб; здатність самореалізовуватись, самопродаватись; здатність створення додаткових вартостей, а не просто перенос частини своєї вартості; носій робочої сили є одночасно і споживачем благ; товар робоча сила не можна навантажити і свавільно перемістити з одного географічного пункту, регіону в інший; з часом в процесі споживання товару робоча сила до певної межі відбувається нарощування його якостей як споживної вартості; суспільство не може повністю контролювати процес відтворення робочої сили. Виробником своїх якостей є насамперед сам носій робочої сили, а також держава, колектив та інші соціуми навколишнього середовища; процес ціноутворення, показники еластичності попиту і пропозиції товару робоча сила мають суттєві відмінності; продаж робочої сили не можна відкласти, очікуючи на сприятливішу економічну кон'юнктуру, бо саме це для більшості населення є єдиним джерелом забезпечення свого існування; такі явища, як запас, резерв, що є об'єктивно необхідними для забезпечення безперервності процесу виробництва, щодо робочої сили завжди означають втрати. Збережені та невикористані трудові ресурси є загубленими для суспільства, оскільки їх уже неможливо повернути у виробництво.
Отже, ринок робочої сили відіграє важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.
Розвинута ринкова економіка надає можливість вибору різних способів включення людини в процес господарювання. В сучасних умовах функціонування сукупного робітника ринок робить актуальним як соціальне партнерство, так і чіткий розподіл у сфері зайнятості прав і відповідальності всіх соціальних суб'єктів - суспільства (в особі держави та її органів), виробничих колективів, особистості (в особі працівника і власника) [16; с. 86].
2. РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ В УКРАЇНІ.
2.1 Використання зарубіжного досвіду в регулюванні зайнятості населення України
Зміна суспільного життя у процесі ринкових перетворень в Україні супроводжується складними і суперечливими явищами, тривалими та гострими проблемами в економічній та соціальній сферах.
Глибока і затяжна економічна криза зумовила спад виробництва, що привело до вивільнення значної кількості робочої сили у промисловості, сільському господарстві та будівництві. Нестача вільних коштів і незначні іноземні інвестиції не дозволяють створити достатню кількість нових робочих місць, що породило таке явище, як масове безробіття наших співвітчизників. Проблема зайнятості набула в Україні гострого характеру й уже стала вельми відчутним чинником, що впливає як на економічне, так і на політичне життя країни, замовивши різке зубожіння нашого населення.
Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи профнавчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної прати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.
У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання ринку праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.
У більшості країн профнавчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, США і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі.
В Україні доцільно було би запровадити навчання пошуку роботи. Адже дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним у плані скорочення тривалості безробіття.
Успіх Швеції у досягненні повної зайнятості був здійснений завдяки активній політиці зайнятості. На профпідготовку працівників і на створення робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка інша країна.
У Великобританії діє програма зайнятості, в основу якої покладено навчання і профорієнтацію безробітних.
Система трудових відносин в Японії ґрунтується на "пожиттєвому наймі". Щодо скорочення трудових витрат на робочу силу, то в японських фірмах це здійснюється завдяки переміщенням у середині підприємства чи між підприємствами, а не за рахунок звільнення працівників, як це здійснюють американські фірми. Ринок праці Японії характерний тим, що молодих людей приймають на роботу в першу чергу, а людей старшого покоління примусово звільняють.
Для США характерна децентралізація ринку праці, оскільки в кожному штаті країни є своє законодавство про зайнятість. Держава застосовує прямі та непрямі методи регулювання ринку робочої сили. Державна політика, перш за все, спрямована на стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць, підготовку та перепідготовку працівників, сприяння найму робочої сили.
Європейський союз надає приоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.
Однією із структурних проблем ринку праці Європейського союзу залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп, насамперед, масове - серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині.
Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах свідчить про дієвість і різноманітність підходів до застосування обов'язкового державного страхування. Їх слід було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі безробіття в Україні.
Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).
Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного) [21; с. 52-68].
Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці України.
Одним із шляхів вирішення проблем безробіття, які гостро стоять і перед Україною, є, на мою думку, той, яким іде Німеччина. Використання позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в Україні.
Україна не повинна сліпо копіювати досвід економічно розвинених країн з системою їх соціального захисту та соціальної політики. Наш уряд і Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його аналізувати, виходячи з власних потреб.