Методи функціонування валютного ринку (стр. 6 из 7)

Банки проводять взаємну торгівлю у фінансових центрах світу. Через різницю у часі між часовими поясами та звичайним робочім розкладом велика частка міжбанківської торгівлі приходиться на операції одного національного банку.

Однак котирування між банками у різних частинах світу завжди можливе завдяки існуванню електронної системи. Саме тому більшість банків у додаток до операцій на внутрішньому ринку приймають участь в роботі закордонних ринків.

Великі банки мають на декількох основних ринках відділення що займаються торгівлею іноземною валютою:

- європейські банки – в інших європейських країнах, у США та Азії;

- американські банки – в Європі та Азії;

- азіатські банки – в Європі та США.

У Лондоні та Нью-Йорку банки проводять переговори про більшу частину їх торгівельного об’єму через незалежних брокерів, які отримують комісійні від укладених ними угод.

У деяких країнах, наприклад у Франції, частина операцій з обміну іноземної валюти здійснюється у офіційному операційному залі шляхом відкритого пропонування цін. Існуючі на момент закриття ціни публікуються у якості офіційних цін даного дня.

3 ВАЛЮТНИЙ КУРС

На валютному ринку національна валюта обмінюється на іноземні валюти інших країн. Валютний курс – це кількісне співвідношення, пропорція, в якій валюта однієї країни обмінюється на валюту інших країн. Тобто валютний курс це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в певній кількості грошових одиниць національної валюти.

Коли ціна одиниці іноземної валюти у перерахунку на вітчизняну валюту зростає, то ми говоримо про знецінення національної валюти і навпаки.

Валютний ринок, як правило, регульований. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи. Перший — установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є, по суті, напівадміністративним. Другий − участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютніінтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти, а при необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмінні курси через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Вплив на курс валют здійснюється також через систему валютного регулювання. Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулюванняхарактеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна заінтересована в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність її як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак за певних умов може проводитися політика як на зниження (девальвація), так і на зростання (ревальвація) курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт переважає імпорт.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати Імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими (рис. 3.1). При фіксованому режимі (fixedrate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floatingrate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Рисунок 3.1 Схема сучасних типів режимів валютного курсу

Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами на підставі взаємного паритету.

Коливаючийся курс – це валютний курс, який вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції.

Плаваючий валютний курс – це різновид коливаючого валютного курсу який припускає використання механізму валютного регулювання.

Система плаваючого курсу була введена на підставі рішення Ямайської конференції 1976 р. Як правило, держава накладає певні обмеження на ввіз, вивіз та пересилку національної та іноземної валюти з-за кордону та за кордон. Ці міри називаються валютними обмеженнями. Як і усі ціни в ринковій економіці, так і ціни на валюту (валютні курси) визначаються співвідношенням попиту та пропозиції.

Обсяги попиту та пропозиції на валютному ринку залежать від трьох факторів. Від обсягів взаємної торгівлі між країнами. Наприклад, чім більше торгівельний об’єм з Німеччиною тим більший попит на марку. Від масштабів інфляції та стану економіки країни. Від купівельної спроможності кожної національної валюти.

На рис. 3.2 у точці перетину кривих ліній попиту (N) і пропозицій (A) формується рівноважний валютний курс - (W) , коли пропозиція валюти та попит на неї збігаються.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до чинного законодавства.

Валютними цінностями на території України вважаються: валюта України, платіжні документи й інші папери, іноземна валюта, платіжні документи й інші папери виражені в іноземній валюті, монетарні метали, метали платинових груп.

Валютний ринок не може бути статичним – це суперечить його природі. На ньому постійно коливаються курси залежно від ситуації.

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.

Українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

- забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

- залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.

Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.