Ринок відрізняється найбільшою інтенсивністю та ліквідністю у перші часи після опівдня за європейським часом, коли одночасно відкриті центри у Європі та на східному узбережжі США. Цей період вважається найкращім часом для забезпечення швидкого виконання дуже великого заказу.
Наприкінці дня в Каліфорнії, коли біржові маклери Токіо та Гонконгу тільки прокидаються, ринок відрізняється найменшою інтенсивністю.
1.2 Суб'єкти та об’єкти валютного ринку. Попит і пропозиція на валютному ринку
Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.
Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні − для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні − для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.
Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.
Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.
За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб'єктами валютного ринку є:
- підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
- інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
- спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;
- хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;
- центральні банки та казначейства;
- посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.
Банки та небанківські дилери які торгують іноземною валютою, «створюють ринок» як у технічному так і у організаційному сенсі. Вони отримують прибуток, купуючи іноземну валюту за її реальної ціни та продаючи за більш високої ціни що називається «ціною продажу».
Юридичні та фізичні особи використовують валютний ринок, щоб сприяти виконанню своїх комерційних та фінансових операцій. Ця група складається з експортерів, імпортерів, інвесторів міжнародних фондів, міжнаціональних фірм та туристів. Використання ними валютного ринку є необхідним елементом їх комерційних чи інвестиційних програм, однак носить епізодичний характер. Деякі з цих учасників використовують ринок для «хеджу» (уникаючи ризику пов’язаного з курсами обміну валют).
Спекулянти та учасники що займаються арбітражем, отримують прибутки всередині самого ринку. Вони оперують тільки за власним інтересом, не обслуговуючи клієнтів та не забезпечуючи непереривної роботи ринку. Наприклад, учасники що займаються арбітражем отримують прибуток від різниці цін між різними ринками.
Центральні банки та казначейства використовують ринок для того щоб пробрести запаси іноземної валюти або звільнитися від них; вплинути на ціни за якими ведеться торгівля їх власної валюти. Вони прагнуть вплинути на курс обміну валюти таким чином, щоб це служило інтересам їх власної країни.
Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами як безпосередньо один з одним, так і через валютні біржі. Торгівлю вони, ведуть за свої кошти і за кошти клієнтів. Для цього банки повинні одержати ліцензію від свого центрального банку.
Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією − пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.
Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.Більш детально питання валютного курсу розглядається в підрозділі 3.
1.3 Класифікація валютних ринків
Валютні ринки можна класифікувати на підставі цілого ряду ознак: за сферою поширення, по відношенню до валютних обмежень, за видами валютних ресурсів, за ступенем організованості тощо.
За сферою поширення, об’ємом та характером валютних операцій, можна виділити міжнародний та внутрішній ринки. В свою чергу, як міжнародний, так і внутрішній ринки складаються з ряду регіональних ринків які утворюються фінансовими центрами в окремих регіонах світу чи даної країни.
Міжнародний валютний ринок охоплює валютні ринки всі країн світу. Міжнародним валютний ринок являє собою мережу, тісно зв’язаних між собою системою кабельних та супутникових комунікацій, світових валютних ринків. Між ними існує обмін засобами залежно від наявної інформації та прогнозів головних учасників ринку відносно можливого положення окремих валют. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.
Внутрішній (національний) валютний ринок – це валютний ринок однієї держави, тобто ринок що функціонує усередині даної країни та обмежуються економічним простором цієї країни, регулюються її національним валютним законодавством. Внутрішній валютний ринок складається з регіональних ринків. До них належать валютні ринки з центрами у міжбанківських валютних біржах. Внутрішні валютні ринки існують у більшості країн світу.
По відношенню до валютних обмежень можна виділити вільний та обмежені валютні ринки.
Валютні обмеження – це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) з встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями. Валютні обмеження включають до себе заходи з цільового регулювання платежів та переказів національної та іноземної валюти за кордон. Валютний ринок з валютними обмеженнями називається обмеженим ринком, а за їх відсутності – вільним валютним ринком.
За видами застосовуваних валютних курсів ринок може бути з одним режимом та з подвійним режимом.
Ринок з одним режимом – це валютний ринок з вільними курсами, тобто з плаваючими курсами валют, котирування яких встановлюється на біржових торгах. Наприклад,офіційний валютний курс гривні встановлюється за допомогою фіксинга.
Валютний ринок з подвійним режимом – це ринок з одночасним застосуванням фіксованого та плаваючого курсу валюти. Введення подвійного валютного ринку застосовується державою як захід регулювання руху капіталів між національним та міжнародним ринком позичкових капіталів. Цей захід застосовуються для того щоб обмежити та контролювати вплив міжнародного ринку позичкових капіталів на економіку даної держави.
За ступенем організованості валютний ринок буває біржовий та позабіржовий.
Біржовий валютний ринок – це організований ринок, який представлений валютною біржею. Валютна біржа – підприємство, яке організовує торги валютою та цінними паперами у валюті. Біржа не є комерційним підприємством. Її головна функція полягає не в отриманні високих прибутків, а у мобілізації тимчасово вільних грошових засобів шляхом продажу валюти та цінних паперів у валюті та у встановленні курсу валюти, тобто її ринкової вартості. Біржовий валютний ринок має ряд переваг: він є най дешевшим джерелом валюти та валютних коштів; заявки що виставляються на біржові торги, володіють абсолютною ліквідністю.
Ліквідність валюти та цінних паперів у валюті означає їх здатність швидко та без втрат в ціні перетворюватись в національну валюту.
Позабіржовий валютний ринок організовується дилерами що можуть бути чи не бути членами валютної біржі та проводять його по телефону, телефаксу, комп’ютерний мережам. Біржовий та позабіржовий ринки у певній мірі суперечать один одному але в той самий час взаємно доповнюють один одного. Це пов’язано з тим що виконуючи загальну функцію з торгівлі валют та обігу цінних паперів у валюті, вони застосовують різні методи та форми реалізації валюти та цінних паперів у валюті.
Переваги позабіржового валютного ринку полягає удостатньо високій собівартості витрат на операції з обміну валют. Дилери банків часто використовують очні валютні аукціони на біржі для зниження власних затрат на валютну конверсію шляхом укладення договорів з купівлі-продажу валюти по біржовому курсу до початку торгів на біржі. На біржі з учасників торгів знімаються комісійні, сума яких знаходиться у прямій залежності від суми проданих валютних та гривневих ресурсів. Крім того, законом встановлений податок на біржові угоди. У позабіржовому ринку для уповноваженого банку після того, як був знайдений контрагент з угоди, операція валютної конверсії здійснюється практично безкоштовно;