Внутрішній економічний механізм підприємництва ЗАТ Житомирпромспецбуд (стр. 4 из 8)

Окрім витрат, які можна безпосередньо віднести на собівартість продукції існують загально виробничі нерозподілені витрати, це витрати на управління і організацію виробництва, на обслуговування обладнання тощо.

Ставка витрат на утримання і експлуатацію машин та устаткування на певну продукцію визначається при калькулюванні так:

де m- кількість груп устаткування, на якому обробляються вироби;

См-гj- собівартість машино – години роботи устаткування j- ої групи,грн..;

Tj – затрати часу в машино – годинах на обробку виробу на j- й групі устаткування.

Хоча у нашому випадку цехові витрати розподіляються у відсотках.

Як видно в калькуляції на одиницю продукції:

- сировина і матеріали – 53,20 грн.;

- оплата праці – 19,63 грн.

- соціальні видатки – 5.55 грн.;

- електроенергія – 2.22 грн.;

- цехові витрати – 12,24 грн.;

- рентабельність(закладений прибуток) – 8,73 грн.;

- разом – 96,02 грн.

Тут перед усім плануються витрати на матеріали у вигляді норм і нормативів на одиницю, для оцінки діяльності і прийняття управлінських рішень.

2.3.Визначення внутрішніх цін

Внутрішні ціни є важливим інструментом економічних відносин між підрозділами підприємства, між останніми і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економічний інтерес, що реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема вивчення вивчення величини прибутку в ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується перед усім цін на продукцію внутрішньо коопераційного призначення, що формується не на ринкових цінах, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частки прибутку підприємства між його підрозділами, на продукцію яких установлюються ціни.

На нашому підприємстві використовують комбінований метод визначення внутрішніх цін, який полягає у поєднанні методу визначення внутрішніх цін на основі витрат на основі витрат виробництва і методу визначення внутрішніх цін, на основі ринкових цін. Використовуючи ринкові ціни на сировину і загальне формування витрат за витратним методом.

Внутрішні ціни в процесі здійснення процесу господарської діяльності обслуговують чотири основні моменти:

- по-перше, заготівельні підрозділи надають сировину в цех за вартістю його витрат і запланованого прибутку;

- по-друге, в цеху виготовляється напівфабрикат (дошки обрізні стругані), в який окрім витрат закладається ще й прибуток (рентабельність), і цей напівфабрикат умовно передається до іншої стадії обробки;

- по-третє, на завершальній стадії виготовлення виробу (щити опалубні), в вартості виробу закладається також рентабельність ( 10% ) ;

- по-четверте, у відділі збуту до вартості крім собівартості закладається також прибуток ( 37% ).

Причому останній момент обслуговується внутрішніми цінами лише в моменті формування ціни. До остаточної ціни включаються витрати на збут, нарахована амортизація, також закладається податок на додану вартість тощо( все це входить в ці 37% ).

Використовуючи систему внутрішніх цін підрозділи дістають реальну можливість здійснювати свою виробничо – господарську діяльність на принципах самоокупності та часткового самофінансування.

При чому нижньою границею внутрішньої ціни є витрати підрозділу постачальника, а верхньою ринкова ціна, тому потрібно детально розглянути як формується ціна у кожному підрозділі щоб проаналізувати внутрішній економічний механізм підприємництва. Чому й буде присвячений наступний розділ цього курсового проекту.

Розділ3.Формуваня фактичних витрат підрозділів підприємства

3.1.Матеріальні витрати

Витрати операційної діяльності групуються за наступними економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці ;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

До складу елемента матеріальні витрати включаються витрати на:

- сировину й матеріали, які використані як основні і допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства при виготовленні продукції або для господарських потреб, технічних цілей та сприяння у виробничому процесі;

- комплектуючі вироби, які використовуються в операційній діяльності підприємства;

- придбане у сторонніх організацій і підприємств будь-яке паливо та енергію всіх видів ,які використані на технологічні та інші операційні цілі, в тому числі на експлуатацію транспортних засобів, опалення та освітлення приміщень, на вироблення з палива тепло - та електроенергії, що спожиті в операційній діяльності підприємства;

- запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємств;

- будівельні матеріали, які використані як основні так і допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства;

- обробку сировини і матеріалів ;

- спеціальний одяг і спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту тощо.

З витрат на матеріальні цінності, щ включаються до собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів.

До зворотних відходів не належать:

- залишки матеріальних цінностей, які відповідно до встановленої технології передаються до інших цехів, підрозділів, як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції(робіт, послуг);

- попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим( основним ) продуктом в єдиному технологічному процесі.

Планові витрати підприємства визначаються. Виходячи з планових обсягів господарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

ВЗН = ПОНxНВН; ВЗВ = ПОНxНВНxЦ;

Де ВЗН і ВЗВ – потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі; ПОН і ПОВ – планові обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі; НВН і НВВ – норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі; Ц – ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.. коп.

Приклад:

ВЗН = 35 x 0,057 = 1,995 м. кб. ВЗВ = 35 x 0,057 x 870,28 = 1736,2086 грн. - витрати дошки обрізної струганої;

ВЗВ = 35 x 0,75 = 26.25 кг ВЗВ = 35 x 0,75 x4,8 = 126 грн. - витрати цвяхів на виробництво щита опалубного.

3.2.Амортизаційні відрахування

Особливий елемент затрат — це амортизаційні відрахування на засоби (знаряддя) праці та нематеріальні активи. За своїм економічним змістом — це сума зносу, яка включена у затрати виробничої або іншої діяльності.Особливості засобів праці такі, що сума їх зношення повинна бути не тільки елементом затрат, але й елементом собівартості. На жаль, до цього часу цей елемент затрат включають до різних груп непрямих витрат, де вони розподіляються пропорційно різним параметрам на різні види продукції (виробів, робіт, послуг).

Суму амортизації визначають спеціальним розрахунком і щомісячно включають до витрат за місцем експлуатації у різні види непрямих витрат: загальновиробничі, загальногосподарські, витрати на утримання устаткування та експлуатацію машин тощо,

Амортизація нараховується щомісяця по встановлених нормах амортизаційних відрахувань. Тому правильне планування й фактичне нарахування амортизації сприяє точному вирахуванню собівартості продукції, а також визначенню джерел і розмірів фінансування капітальних вкладень і капітального ремонту основних фондів.

Амортизаційний фонд - джерело капітального ремонту основних засобів, капітальних вкладень. Утвориться за рахунок амортизаційних відрахувань.

Завдання амортизації (зношування) - розподілити вартість матеріальних активів тривалого користування на витрати протягом передбачуваного строку експлуатації на основі застосування систематичних і раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. У даному визначенні є кілька істотних моментів.

По-перше, всі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Через обмеженість терміну служби вартість цих активів повинна розподілятися на витрати протягом всього років їхньої експлуатації. Двома основними причинами обмеженості терміну служби активів є фізичне й моральне зношування (застарілість). Фізичне зношування матеріальних активів є результатом їхнього використання, експлуатації, а також впливу природних факторів (вітер, сонце й т.д.). Періодичний ремонт і ретельний відхід можуть зберегти будинки й устаткування в гарному стані й значно продовжити строк його служби, але, в остаточному підсумку, і кожний будинок, і кожна машина повинні зробитися непридатним . Необхідність амортизації не може бути виключена регулярним ремонтом. Моральне зношування представляє процес, у результаті якого активи не відповідають сучасним вимогам внаслідок прогресу в розвитку техніки й з інших причин. Навіть будинки часто стають морально застарілими, не встигнувши зноситися фізично. Бухгалтери звичайно не роблять різниці між фізичним і моральним зношуванням, тому що їх цікавить строк експлуатації основних засобів , незважаючи на можливий строк їхньої служби.

Фактори, що впливають на вирахування величини амортизації. Визначення суми амортизації за звітний період залежить (1) від первісної вартості об'єктів; (2) їхньої ліквідаційної вартості; (3) амортизаційної вартості; (4) передбачуваного терміну корисної служби.

При підрахунку терміну корисної служби показника бухгалтер повинен ураховувати наступну інформацію: 1) накопичений досвід роботи з подібними активами; 2) сучасний стан об'єкта; 3) питання ремонту й догляду за встаткуванням; 4) сучасні тенденції в області технологій і виробництв; 5) місцеві погодні умови.