Внутрішній економічний механізм підприємництва ЗАТ Житомирпромспецбуд (стр. 3 из 8)

З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами ,що входять в управління і працюючими в них людьми.

Перетин областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: комерційний директор відповідальний перед головою Правління, перед комерційним директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам.

Взагалі відповідальність - це обов'язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов'язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов'язки можуть співпадати, але відповідальність і обов'язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов'язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції.

Проведення управлінського аналізу розбивається на три основних етапи:

По-перше відбувається аналіз організаційної і виробничої структури підприємства і рентабельності діяльності

На другому етапі формуються центри відповідальності (центри прибутків).

По-третє в ході аналізу розраховуються основні показники діяльності центрів відповідальності: кінцевий прибуток, окупність інвестиційних проектів центра тощо. Загальну суму прибутку, заробленого підприємством, необхідно розподілити, по-перше, по виробничим підрозділам, по-друге, по функціональним підрозділам. Прибуток перерозподіляється після виплати податків, тобто, враховуються всі можливі доходи та витрати.

На підприємстві центрами прибутку є цехи, які формують умовний розрахунковий прибуток;бригади1,2,3,4; підрозділ збуту.

На підприємстві центрами витрат є заготівельні підрозділи;техніко-обслуговуючий підрозділ; тощо.

Відповідальність підрозділів центрів витрат і їх діяльність є більш жорстко регламентованими, ніж підрозділів центрів прибутку.

Розділ2.Планування діяльності підприємства

2.1.Виробнича програма та її обґрунтування

Для підрозділів “центрів – прибутку” розроблення планів виробництва базується на їх планах продажу або поставки продукції. Цехи підприємства працюють переважна по замовленню як внутрішніх підрозділів, так і зовнішніх замовників. Цей варіант планування близький до планування виробництва продукції по підприємству в цілому. Цехи підприємства виготовляють продукцію широкої номенклатури, наприклад, столярний цех має таку номенклатуру яка може змінюватись(в залежності від замовлення ): дошки обрізні, дошки обрізні стругані, бруси, щити опалубні, прожекторні вишки, підкладки під кран і інші будівельні матеріали відповідної спеціалізації.

Кожного місяця цехи отримують замовлення, як від бригад внутрішньої структури підприємства, так і від зовнішніх контрагентів(більша частина від загальної кількості ). На цих замовленнях базується розробка програми випуску.

Предметом аналізу в даному розділі є виробництво щитів опалубних. Щити опалубні виготовляє столярний цех він характеризується дрібно – серійним типом виробництва. Як видно в прикладі (акт переробки будівельних матеріалів) за один місяць було виготовлено 35 щитів опалубних (5 – внутрішнє замовлення. 30 - зовнішнє).

Планування виробничої програми здійснюється у порядку зворотньому технологічному процесові. Спочатку отримується замовлення від внутрішніх підрозділів, також отримується замовлення (30) від контрагентів, потім розраховується потреба в матеріалах(26,23 кг цвяхи 1,995 м. кб. дошки будівельної обрізної, яка й виготовляється у цьому ж цеху), далі розраховується потреба в матеріалах для виготовлення дошки будівничої обрізно(2,89 м. кб. Дошки необрізної).

Збір щитів здійснюється в ручну, а виготовлення напівфабрикату (дошки обрізної і дошки обрізної струганої) на обробних і розпилювальних агрегатах.

Виробничу потужність цеху по даному продукту визначити не є доцільним для аналізу виробничої програми. Технологічний процес є послідовний з елементами паралельно – послідовного руху. На розпильних верстатах виготовляють і потрібну продукцію і напівфабрикати для виготовлення продукції. Тому їх коефіцієнт завантаження не перебільшує 0,6 по кожному місяцю.

Ось як виглядає виробнича програма на один з місяців і за рік(Табл.2.1.1. Табл.2.1.2.)

Таблиця.2.1.1.

Виробнича програма (цеха) по виготовленню щитів за квітень 2006р.

Вид робіт м.кб.	Щит	Трудомісткість, нормо-г.	Обсяг робіт, людино-г.
Росп. пиловочника	3,770м.кб.	20	75,4
Вигот. Дошки н/о	2,900 м.кб.	18	52,2
Вигот. Дошки обр.стр.	1,995 м.кб.	19	37,9
Збірка	35 шт.	4	140
В цілому по виробу	35 шт.	-	305,5

Таблиця.2.1.2.

Інтегрована Виробнича програма (цеха) по виготовленню щитівза 2006р.

Вид робіт м.кб.	Щит	Трудомісткість, нормо-г.	Обсяг робіт, людино-г.
Росп. пиловочника	57,058 м.кб.	20	1141,16
Вигот. Дошки н/о	43,914м.кб.	18	790,45
Вигот. Дошки обр.стр.	30,21м.кб.	19	574
Збірка	530 шт.	4	2120
В цілому по виробу	530 шт.	-	4625,61

2.2.Планування виробничої собівартості

Прибутковість підприємств незалежно від сфери діяльності і форми власності традиційно розглядається як різниця між отриманими економічними вигодами і перевагами (прибутками) і понесеними в поточному періоді витратами (витратами). Звідси величина витрат (зокрема, собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт, наданої послуг), що визнаються в звітному періоді напряму впливає на фінансове положення підприємства. Трудові витрати (оплата праці працівників підприємства) є значною складовою сукупної величини витрат. Досягнення кінцевої мети функціонування підприємства максимізації прибутку на перспективу багато в чому залежить від ефективності внутрішнього менеджменту, важливим напрямом діяльності якого є управління величиною трудових витрат, що н зумовлює особливу актуальність питань управління оцінкою і оплатою праці на підприємствах України.

У собівартість продукції привизначенні прибутку включають: матеріальні витрати, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, виплати на оплату праці, відрахування на державне соціальне страхування, відрахування по обов’язковому медичному страхуванню, платежі по обов’язковому страхуванню майна, плата по процентах за короткострокові кредити банку, крім процентів за просрочені позики, витрита по всім видах ремонтів та інші затрати на виробництво і реалізацію продукції.

У собівартість продукції не включаються такі виплати у грошовій і натуральних формах: матеріальна допомога, виплата за підсумками роботи за рік, оплата додаткових відпусток, що надаються за рішенням трудового колективу, розмір яких не передбачено законодавством, одноразові допомоги працівникам, які виходять на пенсію, доходи (дивіденди), що сплачуються по акціях трудового колективу і внесках членів трудового колективу у майно підприємства, а також інші виплати, котрі проводяться за рахунок прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства..

За умов ринкової економіки перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється самим підприємством.

Також до виробничої собівартості включають Зміні і постійні виробничі витрати (Таблиця 2.2.1).

Таблиця 2.2.1.

Змінні і постійні загально виробничі витрати

Таблиця 2.2.1 показує, що витрати на обслуговування й управління виробництвом змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності й розподіляються на кожен об’єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат ), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

І навпаки, постійні загально виробничі витрати залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Нерозподілені постійні загально виробничі витрати включаються о складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Причому загальна сума розподілених і нерозподілених загально виробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини, що показано в розрахунку розподілу загально виробничих витрат.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) визначається за формулою

, де n – кількість найменувань виробів;

Ni - Кількість виробів i- го найменування за виробничою програмою у натуральному виразі;

Со – виробнича собівартість одиниці i- го виробу, грн..

Планування собівартості окремих виробів займає особливе місце в системі планових обчислень. Калькуляції потрібні для обґрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.