Формування конкурентоспроможнього ринку туристичних мiжнародних туристичних послуг (стр. 5 из 8)
В проекті Державного бюджету на 2010 рік на розвиток туристичної галузі передбачено виділити 10 млн. грн., що в 4 рази перевищує показники на 2009 рік (2,509 млн.грн.), але й цих коштів замало. На етапі підготовки країни до Євро-2012 для української туристичної індустрії є можливість виходу на більшість ринків масового туризму, зявляється стимул для покращення якості послуг на всіх рівнях. З цією метою необхідно в подальшому здійснювати дослідження проблем створення та впровадження національної мережі центрів туристичної інформації.
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ
3.1 Проблеми та перспективи розвитку сучасного національного ринку туризму
До основних проблем розвитку вітчизняної туристичної галузі, які потребують усунення доцільно віднести:
1. Недостатня кількість готелів, інших закладів розміщення туристів та значні бар’єри входження на ринок готельних послуг України. Будівництво нових готелів в Україні ускладнюється необхідністю отримання земельних ділянок під, надмірної кількості дозволів, значними бюрократичними процедурами , високим податковим тиском на підприємства готельної сфери, надмірним рівнем ризику інвестицій внаслідок політичної та економічної нестабільності в країні. Все це перешкоджає розвитку готельного господарства, входженню на вітчизняний ринок відомих туристичних та готельних операторів, які можуть забезпечити належний рівень послуг вимогливим європейським туристам.
2. Невідповідність цін рівню якості готельних послуг. Вартість проживання в українських готелях в 2-3 рази перевищує вартість проживання в готелях аналогічного рівня країн Європи, що зумовлено неналежним державним регулюванням цієї сфери (відсутній державний орган сертифікації готелів та інших закладів розміщення) та низьким рівнем диференціації готельних послуг (слаборозвинена мережа хостелів, мотелів, кемпінгів).
3. Неналежний рівень підготовки кадрів для туристичної галузі. В цьому контексті найбільш гострими є декілька аспектів: брак кадрів середньої та нижчої обслуговуючої ланки (у т.ч. зі знанням іноземних мов); недостатня кількість кваліфікованих спеціалістів та викладачів з досвідом стажування або роботи за кордоном з підготовки кадрів для туристичної галузі.
4. Нерозвиненість мережі туристичних інформаційних центрів, вказівників, інформаційного облаштування вздовж автомагістралей, що стримує розвиток не лише в’їзного, але й внутрішнього туризму.
5. Відсутність туристичних представництв України за кордоном з метою поширення інформації серед потенційних туристів про країну, культуру, туристично-рекреаційні ресурси, готелі, транспортне сполучення.
6. Обмеженість практики використання електронних та автоматизованих систем бронювання готельних номерів, залізничних та автобусних квитків, що свідчить про низький рівень „культури” обслуговування туристів.
7. Недостатність фінансування та кваліфікованих спеціалістів для реставрації і відновлення історико-культурних, архітектурних пам’яток, раціонального використання та збереження туристично-рекреаційних і природних ресурсів.
8. Низький рівень якості транспортних послуг, що є характерним для всіх видів транспорту в Україні.
9. Відсутність туалетів, урн для сміття ,кожна четверта людина з пляшкою пива та сигаретою відлякують туристів.
Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення держаного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.[10,12,14]Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в”їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.З урахуванням тенденцій реформування усіх сфер суспільного життя доцільним є розроблення Основних напрямків розвитку туризму в Україні до 2020 року . Вони мають стати концептуальною базою довгострокової Державної програми розвитку туризму, створення організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.
3.2 Механізми та інструменти розбудови туристичної інфраструктури світового рівня
Загальна стратегія управління міжнародним туризмом в контексті імперативів сталого розвитку спрямована на визначення напрямів його державного та міжнародного регулювання. Головна регулятивна роль у розвитку міжнародного туризму належить національним інституціональним структурам, що розробляють відповідні стратегії та тактику участі країн та їх підприємств на міжнародних ринках туристичних послуг. Проте істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку країн зумовлюють специфіку розвитку міжнародного туризму в них. Відповідно і національні органи з управління та регулювання міжнародною туристичною діяльністю суттєво різняться за обсягом прав та повноважень. Як наслідок, неоднорідність національних інституціональних структур та строкатість їх організаційних форм значно ускладнюють гармонійність реалізації спільної наднаціональної регулятивної політики в галузі міжнародного туризму.
У зв’язку із розширенням масштабів туристичної діяльності та переходом до впровадження організованих форм масового туризму виникла необхідність узгодження національних туристичних інтересів і розробки загальносвітових стратегій розвитку міжнародного туризму. Міжнародне регулювання туристичної галузі в інституціональному відношенні являє собою багаторівневу та багатоаспектну систему взаємодіючих міжнародних організацій, ядром якої виступає Всесвітня Туристична Організація (ЮНВТО). Системи органів державного управління міжнародною туристичною діяльністю істотно різняться між країнами залежно від ролі туристичної галузі в економіці держави, потенціалу національного туристичного ринку, місця країни на міжнародних ринках туристичних послуг, масштабів нового будівництва об’єктів туристичної інфраструктури, залучення інвестицій у розвиток міжнародного туризму і умовно можуть бути об’єднані у три типи моделей – децентралізовану, централізовану та змішану .
Для країн, що характеризуються ЮНВТО як „нові” туристичні ринки, у тому числі й України, найефективнішою вбачається змішана модель державного управління міжнародною туристичною діяльністю, яка передбачає, що управління здійснюється через окремий підрозділ у межах багатогалузевого міністерства. Такий підрозділ виконує дві групи функцій:
1. Розробляє та реалізує загальні засади державного регулювання міжнародного туризму.
2. Здійснює рекламно-інформаційну та маркетингову діяльність.
Для змішаної моделі характерним є передання частини управлінських повноважень місцевим туристичним адміністраціям.
Рис. 3.2. Моделі державного управління міжнародною туристичною діяльністю
Узагальнення зарубіжного досвіду управління міжнародною туристичною діяльністю дозволяє визначити основні напрямки регулятивного впливу органів державного управління на підтримку розвитку міжнародного туризму у відповідності до засад сталого поступу суспільства, серед яких:
- законодавче забезпечення (розробка та впровадження нормативно-правових актів, які створюють сприятливі правові умови для розвитку міжнародного туризму та захисту туристів),
- фінансова підтримка (створення системи різноманітних податкових пільг, субсидій, дотацій),
- інфраструктурна підтримка (стимулювання зацікавленості у збереженні та відновленні історико-культурної спадщини, рекреаційних територій, розбудові транспортної, готельної, комунікаційної, інженерної інфраструктури),
- кадрова підтримка (створення умов для заохочення використання та просування по службі місцевої робочої сили на туристичних підприємствах),
- адміністративна підтримка (сприяння спрощенню режиму перетину туристами кордону, подолання візової дискримінації),
- інформаційна підтримка (організація туристичних салонів, виставок, ярмарків, презентація національних туристичних продуктів на зарубіжних туристичних заходах, відкриття туристичних представництв за кордоном),
- забезпечення безпечного розвитку туризму.
В Україні у процесі перманентних трансформацій поступово впроваджується змішана (європейська) модель управління міжнародною туристичною діяльністю, що передбачає реалізацію управління галуззю через Державну службу туризму та курортів у складі Міністерства культури і туризму України. Проблемним моментом управлінської системи туристичної галузі України є нерозвиненість відповідних структур на місцях, тому існує потреба децентралізації управління міжнародною туристичною діяльністю, створення місцевих туристичних адміністрацій та передання їм частини повноважень, зокрема, щодо сертифікації, ліцензування підприємств туристичної галузі.