• створення єдиної інформаційної системи попиту і пропозиції на робочу силу, розширення доступу населення до інформації про вакансії;
• підвищення мобільності робочої сили шляхом розробки ефективної системи професійного навчання і перенавчання;
• стимулювання створення сприятливих умов для малого й індивідуального підприємництва, розвиток системи мікрокредитування малих підприємств;
• координація й узгодження обсягів і професійно-кваліфікаційної структури підготовки працівників та спеціалістів у освітніх закладах професійної освіти всіх рівнів з потребами територіальних ринків праці.
У розвинутих країнах світу дрібне виробництво (підприємства малого бізнесу) забезпечує основну частину робочих місць для залучення як нової, так і вивільненої з виробництва робочої сили.
Загрозі масового безробіття в Україні повинні протистояти відомі в світовій практиці інвестиційні програми та активні методи політики зайнятості – підтримка робочих місць, попередження масових звільнень, навчання та перенавчання працівників, організація громадських робіт, стимулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобільності працівників, створення малих підприємств.
Безробіття в Україні, його суть і види
Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активного населення) не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни. В реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.
Згідно з законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.
Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць становить меншу частину тієї кількості, що потрібна для працевлаштування громадян. Це явище, коли частина економічно активного населення, яке бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу, а пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї. Міжнародна організація праці дає таке визначення: безробітний – це людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.
З метою виявлення статусу зайнятості, динаміки зайнятості та безробіття в США, наприклад, проводяться спеціальні щотижневі опитування респондентів, які належать до різних соціальних, професійних, і демографічних груп робочої сили, відібраних за спеціально розробленою методикою. На динаміку безробіття впливають економічна і соціальна політика держави, демографічні фактори, зміни в структурі економіки, стан зовнішньої торгівлі і вивіз капіталу, масштаби військових витрат, позиції та активність профсоюзів.
Існує кілька концепцій, що трактують феномен безробіття. В марксистській теорії її пов'язують з процесом накопичення капіталу, при якому потреба в живій праці (змінному капіталі) збільшується повільніше, ніж у машинах і обладнанні (постійному капіталі). У західній економічній науці переважає погляд, згідно з яким безробіття в своїй основі відображає економічну доцільність використання ресурсів, подібно до того, як ступінь завантаження виробничих потужностей відображає доцільність і ефективність використання основного капіталу. Про це говорить так званий природний рівень безробіття, відображаючи структурні диспропорції на ринку праці (між структурою попиту і пропозиції робочої сили за кваліфікацією, за демографічними, географічними і іншими критеріями).
Важливо підкреслити, що до безробітних зазвичай відносять не тільки звільнених за різними причинами, а й тих, які добровільно залишили роботу і роблять спробу знайти нову. Структура безробіття за її причинами включає чотири основні категорії робочої сили: ті, що втратили роботу в результаті звільнення; ті, що добровільно залишили роботу; ті, що прийшли на ринок праці після перерви; вперше прийшли на ринок праці. Співвідношення цих категорій залежить перш за все від фази економічного циклу.
Важливе значення має визначення рівня безробіття. Рівень безробіття – це відношення (у%) чисельності безробітних до чисельності робочої сили.
Кількість безробітних
Рівень безробіття = – х 100%.
Кількість працездатного населення
Кількісна залежність обсягу недовиробництва продукції від рівня безробіття чітко зазначена законом Оукена. Американський економіст Артур Оукен на основі макроекономічного аналізу вивів закон співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягів ВНП, який формулюється так: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то витрати ВВП становлять 2,5%. Це відношення 1:2,5 або 2:5, тобто відношення рівня безробіття до відставання обсягу ВНП, дозволяє вирахувати абсолютні витрати продукції, пов'язані з будь-яким рівнем безробіття. При застосуванні цього закону можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття.
З погляду природи безробіття виділяють основні його типи: фрикційне, структурне та циклічне.
Фрикційне – пов'язане з пошуками або очікуванням роботи і є короткочасним. У суспільстві завжди існує певна частка осіб, які змінюють місце роботи через низьку заробітну плату, погані умови праці, невдоволення місцем проживання тощо.
Структурне – пов'язане із структурними диспропорціями на ринку праці, коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. У виробничому процесі дуже часто відбуваються технологічні зрушення, що видозмінюють структуру попиту на робочу силу. У цій ситуації структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого і з'являється ця форма безробіття.
Циклічне – пов'язане із циклічним спадом виробництва, коли зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Фрикційне та структурне безробіття є неминучим явищем в економіці, тому ці види безробіття мають назву природного рівня безробіття, тобто рівня безробіття при «повній зайнятості». Йдеться про те, що в будь-якій економіці не може бути абсолютної відсутності безробіття. Проте ряд економістів вважають неприйнятними використання терміну «природний» щодо безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовується інший термін – NAIRU (nonaccelarating information rate of unemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що цей рівень безробіття стабілізує інфляцію.
В Україні чисельність безробітних зменшилася на 11,4% і становила 2,2 млн. осіб (табл. 3). При цьому рівень безробіття також скоротився з 11,0% у середньому за 9 місяців 2008 р. до 9,8% економічно активного населення.
Істотно зменшився рівень безробіття й серед молоді. Рівень зареєстрованого безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс з 4,8% до 6,5% на 1 січня 2010 р. та вдвічі перевищив аналогічний показник (2,9%) у міській місцевості. Однією з позитивних тенденцій зареєстрованого ринку праці за останні 12 місяців було скорочення довготривалого безробіття. Так, кількість безробітних, які станом на 1 січня 2010 р. перебували на обліку понад один рік, зменшилася більш як на чверть (26,8%). Середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2009 р. скоротилася з 9 до 8 місяців.
За станом на 1 січня 2010 р. потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис. осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. При цьому приріст потреби в працівниках на підприємствах приватної форми власності становив 62,3%, державної – 24,0% та колективної – 27,6%. На одну зареєстровану вакансію претендувало в Рівненській та Тернопільській областях 33 незайнятих особи, у Івано-Франківській – 25, Херсонській – 24, Закарпатській та Черкаській – по 21, Вінницькій -20, Львівській та Чернівецькій – по 19, Волинській та Житомирській областях – по 16, тоді як у містах Києві та Севастополі – 1.
Безробіття та тривалість пошуку роботи
| 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | ||
| У середньому зарік | 9 місяців | 9 місяців | ||||||
| Всього безробітних у віці 15–70 років, тис. осіб | 2004,5 | 2330,1 | 2937,1 | 2698,8 | 2707,6 | 2516,9 | 2519,2 | 2232,4 |
| з них: шукали роботу, намагались організувати власну справу, тис. осіб | 1666,2 | 2002,4 | 2825,4 | 2565,1 | 2628,7 | 2431,3 | 2433,4 | 2143,7 |
| у тому числі за тривалістю пошуку роботи, %: до 3-х місяців | 26,7 | 20,4 | 17,9 | 14,9 | 13,2 | 14,0 | 13,8 | 14,7 |
| 4–6 місяців | 20,2 | 20,4 | 19,1 | 13,9 | 11,0 | 11,0 | 10,8 | 11,3 |
| 7–9 місяців | 11,1 | 11,9 | 10,7 | 12,0 | 12,2 | 10,1 | 10,5 | 10,3 |
| 10–12 місяців | 9,3 | 15,0 | 15,3 | 12,9 | 13,1 | 10,1 | 10,2 | 9,7 |
| більше 1 року | 32,7 | 32,3 | 37,0 | 46,3 | 50,5 | 54,8 | 54,7 | 54,0 |
| Середня тривалість пошуку роботи, місяців | 8 | 8 | 9 | 9 | 10 | 10 | 10 | 10 |
Примітка. Дані наведено за матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності за 2005–2008 рр. в середньому за IV квартал, 2006–2009 рр. в середньому за період, з урахуванням впливу фактора сезонності