Катострофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води промислових підприємств і міст , змиті з полів вдобрива і отрутохімікати потрапляють у річки. Окремі акваторії Світового океану є місцями зберігання радіоактивних та високотоксичних відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафто-паливний. Через забруднення води гине флора і фауна морів, порушуються процеси гшлобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.
Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.
Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку такі значні і маштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.
Наприклад погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходахдо висвітлення екологічної кризи є 2 напрями наукової та суспільної думки: песимістична та оптимістична.
Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношенням народжуваності та смертності, темпів економічного зростання , умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.
Оптимісти відстоюють можливість збереження маштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.
Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист георафічного середовища полягає в організації раціонального використання природи.
Освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуків вирішення організаційних політичних та соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов’язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв’язання проблем не можливе без використання науково-технічного прогресу.
В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному рознитку країн і подекуди стихійні лиха.
Але проблема забезпечення продовольством полягає не в тому , що в світі не вистає с/г продуктів, а тому , що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогшосподарських продуктів. Водночас у країнах , що розвиваються , продуктивність сільського господарства ще занадто низька. Отже, шлях до ролзв’язання проблеми полягає в тому , що необхідно шукати можливі шляхи підвищення прдуктивності сільського господарства.
4 Фінансові відносини в сільському господарстві.
В умовах ринової економіки, до якої Україна прагне перейти , кожна галузь , підприємство мають самі дбати про самоокупність свого виробництва. В тому скрутному становищі , в якому перебуває Україна , сільському господарству важко сподіватися на підтримку збоку бюджету , як це робиться в усіх розвинених країнах світу і деяких країнах що розвиваються.
Розглянемо проблему саме валютної самоокупності сільського господарства.
За рахунками міністерства сільського господарства та продовольства України у 1994 році АПК України потребував промислової продукції на 3049,6 млн доларів США. Певну частину її треба було імпортувати. Переважну більшість імпортної продукції становить продукція паливно-енергетичного комплексу. Її питома вага дорівнює 75,9 % ( 6809,6 млн доларів США). Тому необхідно достатньо докладніше розглядати проблему сільськогосподарської продукції саме з точки зору споживання продукції паливно-енергетичного комплексу. В свою чергу вона розподіляється на продукцію нафто-газової, хімічної та нафто-хімічної промисловості , з одного боку, і на інше паливо з другого.
Витрати сільського господарства на продукцію першого виду, тобто на нафто-газові енергоносії, становить 393,6 млн крб , тоді як витрати на інше паливо – тільки 17,4 млн крб. тому далі ми будемо розглядати окупність витрат тільки на бензин та дизельне пальне.
Оскільки технологія сільськогосподарського виробництва змінюється дуже повільно, для нашого аналізу можна використати дані роки 1985, коли в річному звіті с/гш підприємства ще надавалися діні про споживанння бензину та дизельного палива в вартісному вирішенні. В 1994 році на потреби сільськогосподарського виробництва булдо використано дещо менше пального : дизельного палива 3856,3 тис тонн, бензину 1677,6 тис тонн.
За методикою кожне сільськогосподарске або переробне підприємство може зробити оперативні розрахунки і вибрати найвигідніший для себе вид експортної продукції та спосіб її реалізації.
5 Сільське господарство на початку ХХІ століття.
В 1991 році була Україна стала незалежною державою. Світ визнав Україну як державу , але в Україні ще досі не було створено сприяливого механізму сільського господарства. Найголовніші цьому причина ігшнорування державного регулювання , як елемент управління в умовах ринку та політичне протистояння.
Нарешті з’явилась програма “Україна 2010” . Звичайно їй ще належить пройти певні узгодження і доопрацювати , але будемо сподіватися , що “Україна 2010” стане дорогою для агропромислового комплексу , яка виведе його на відчутно новий економічний рівень.
Поряд із зазначеною програмою інші структури та установи також вдалися до розробок рятівних програм для АПК.
Державна програма не повинна рясніти кількісними параметрами. Державі належить забезпечити її виконання і насамперед визначити в ній місце і роль людини.
Сприятливий клімат для сільського господарства створити неможливо без включення землі у економічно- вартісний оборот країни. Ігшнорування цієї істини зробило село внутрішньою колонією держави.
На часі і розв’язання проблеми перетності відносин сільського господарства з іншими секторами національної економіки. Це дасть змогу нормалізувати взаємовідносини господарських структур з бюджетно-кредитною сферою, підняти продуктивність сільського господарства, зробити його кредитоспроможним.
Зараз спільним завданням для органів влади місцевого самоврядування та об’єднань громодян є забезпечення її виконання в найкоротші терміни.
Головне це незволікати з організацією виконання програми, тоді вона стане реальністю, а не декларацією чергшових намірів.
Висновки.
Світове господарство – система національних господарств , що пов’язані і взаємодіють відповідно до законів міжнародногшо поділу праці.
Міжнародний поділ праці формує якісно нову ситуацію в географічному поділі праці і полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках.
Осбливо великий вплив на розвиток господарства має науково-технічна революція, яка являє обою якісний стрибок у розвитку науки , техніки і продуктивних сил суспільства. Під її впливом знаходиться сруктура господарства.
Виробництво продовольства і біологічних видів сировини для промисловості забезпечує агровиробнича сфера , в якій поєднюються діяльність сільського господарства , переробних виробництв харчової та легкої промисловості , оптових та роздрібних систем збуту. Рівень її розвитку в окремих країнах пов’язані з характером використання земельних ресурсів.
Система економічних зв’язків , що виникає в поділі праці “цементує” господарство. Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг, капіталу в процесі поділу праці відбувається завдяки формуванню механізмів ринку.
Сільське господарство
Рослинництво Тваринництво
Зернове технічні картоплярство велика рогата
господарство культури худоба
овічництво
пшениця волокнисті:
бавовник садівництво свинарство
жито льон
канапля виноградництво вівчарство
ячмінь
Олійні: баштанництво птахівництво
овес соняшник
гірчиця тютюн конярство
просо
Цукрові: кормові бджільництво
кукурудза цуровий буряк
зернобобові
зернокруп’яні
Таблиця 1 : Сільське господарство України.
Таблиця 2: Темпи зниження виробництва продукції та продуктивності праці в суспільному секторі с/г в Україні.
| Роки | Валова продукція с/г в цінах | Середньорічна к-ть працівників зайнятих у с/г виробництві | Продуктивність аграрної праці | |
| Тис. грн | % | |||
| 1992 | 88,1 | 123,9 | 6450,3 | 71,1 |
| 1993 | 66,3 | 94 | 6394 | 70,5 |
| 1994 | 52,6 | 87,5 | 5448,7 | 60,1 |
| 1995 | 47,9 | 83,1 | 5225,2 | 57,6 |
| 1996 | 38 | 77,9 | 4518,4 | 49,8 |
ДОДАТОК 2
Таблиця 3: Продуктивність праці в с/г і його галузях по Україні вцілому та по її природно-економічних зонах.
Зони | Роки | |||||
| 1985 | 1996 | |||||
| Виробн. валової продукції с/г у розрахунку на середньорічного працівника | В тому числі | Виробн. валової продукції с/г у розрахунку на середньорічного працівника | В тому числі | |||
| рослинництва | тваринництва | рослинництва | тваринництва | |||
| Степ | 8152 | 7442 | 8893 | 4649 | 5784 | 3644 |
| Лісостеп | 7037 | 6354 | 7891 | 4978 | 6093 | 4026 |
| Полісся | 5816 | 4932 | 7162 | 4004 | 4798 | 3428 |
| Карпати | 4604 | 3234 | 7662 | 2661 | 2569 | 2784 |
| Вся Україна | 7101 | 6257 | 8151 | 4518 | 5622 | 3737 |
Таблиця 4: Співвідоношення цін на с/г продукцію і внутрішньому ринках в 1992 р.
Продукція | Ціна ринку | Індекс ціни зовнішнього ринку до ціни внутрішнього ринку | |
світового | внутрішнього | ||
| Цукор | 261 | 45,4 | 5,76 |
| Олія | 453 | 84,6 | 5,35 |
| М’ясо ВРХ | 1487 | 412,3 | 3,61 |
| Зерно | 157 | 49,6 | 3,16 |
| Тваринницьке масло | 2150 | 69,9 | 3,07 |
| Насінння соняшника | 200 | 124,3 | 1,61 |
| Насіння ріпака | 160 | 101,6 | 1,57 |
Література.
1. Економіка України. За редакцією Заболотського – Львів ’97.
2. Економічна і соціальна географія світу. За редакцією Б.П. Яценка – Київ 2000р
3. Заставний Ф.Д. – Географія України, Львів ’96р.