Провідне місце в структурі посівів зернових належить ярому ячменю – під ним було приблизно зайнято 2,8 млн.га при чому у повоєнні роки площі названої культури істотно не змінювалися. Вона вирощується повсюду з найбільшою концентрацією
Другою за площою ярою зерновою культурою є кукурудза її посіви становлять приблизно 1,9 млн.га - середня врожайність 25-30 ц/га.
У повоєнні роки помітно скоротили посіви вівса – цінної фуражної і продовольчої культури. У зв’язку з повсюдним переходом на механічну тягу і різним значенням значенням зменшенням поголів’я коней , значно знизилися потреби у фуражному зерні. Тепер зерно цієї культури переважно використовують з продовольчою метою. Його урожайність становить приблизно 16-27 ц/га.
Значні площі в Україні засіюються гречкою – до 342 тис.га. Однак за той час після війни площі значно скоротилися. Відносно є невеликою врожайність цієї культури – 10-12,5 ц.
Найбільш значні масиви займає гречка у Житомерській, Київській та Сумській областях.
Також на Україні вирощують просо. Ця культура займає приблизно 241 тис.га . Просо відноситься до посухостійких круп’яних культур і дає відносно високі і досить стабільні урожаї в посушлеві роки – 15-21 ц.
У державі близько 35 тис.га засіяно рисом. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині держави створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на посівних землях, дає високі і стабільні врожаї до 50 ц.
У північній та західній частинах України вирощується льон , площа якого займає 205 тис.га , а його врожайність становить 4,6 ц/га .
Також неменш важливою галуззю с/г є садівництво, полоща якого становить біля 865 тис.га.
1.3 Основні риси тваринництва
Галузь тваринництва поділяється на :
- скотарство
- свинарство
- вівчарство
- конярство
- птахівництво
Залежно від особливостей кормової бази, застосовують різне утримання худоби:
- стійлове
- стійолово-пасовищне
При стійловому утриманні худобу годують заздалегідь заготовленими кормами, а при стійлово-пасовищному худоба більшу частину року перебуває на природних пасовищах, а взимку – в стійлах.
Україна має величезні природні пасовища і луки, але для кращого розвитку тваринництва треба розширювати кормову базу, збільшувати виробництво концентрованих і сокових кормів, щоб забезпечувати ними худобу цілий рік.
У лісовій і лісостеповій зонах розводять молочні породи худоби , тут легше забезпечувати її соковитими кормами.
Молочно-м’ясну худобу розводять у степовій зоні , де на природних пасовищахмало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом та концентрованими кормами при стійловому утриманні.
Приблизно 1/3 поголів’я великої рогатої худоби припадає на поголів’я корів. За останні роки значно збільшився обсяг виробнництва молока, в зв’язку із збільшенням корів. Однак досягнутий рівень виробництва молока ще не відповідає реальним можливостям галузі. Середньорічні надої молока від корови вцілому по державі становили 2918 кг.
Напрям тваринництва визначається також потребами населення і промисловості в його продукції. Наприклад , велика рогата худоба поширена майже всюди в усіх землеробсььких районах України. Але використання її продукції не скрізь однакове. Біля великих міст і в промислових районах розвивається молочне тваринництво для забезпечення населення молоком. Далеко від цих районів молоко переробляють на масло , сир, молочні консерви.
Поблизу міст і особливо в зернорновій зоні створюють птахофабрики для прискореного одержання м’яса та яєць. За останні роки м’ясо птиці зросло із 225 до 364 тис. тонн. Зросло також виробництво яєць за той же період – з 7,2 до 17,7 млрд штук. У розрахунку на одного жителя їх припадає 320 штук щоріцно – близько до науково-обгрунтованої норми споживання цього продукту.
Але завдяки застосуванню машин та електроенерії почали менше розводити робочої худоби. Проте в гірських районах ще потрібні коні. Поголів’я коней з часів колективізації постійно знижувалося і налічується приблизно 782 тис. голів. Вони зосереджені переважно в районах Карпат , Закарпаття , Поділля та Полісся. На українських заводах розводять племінних коней.
Вівчарство розвивається в південних степах, гірських районах. Воно може бути додатковою галуззю в районах розведення великої рогатої худоби. У північних районах розводять овець на хутро і м’ясо у південних – тонкорунних. Смужкове та молочне вівчарство переважно склалося в Карпатах.
Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. В останні два десятирічча виробництво кролячого м’яса в Україні досягло 69-80 тонн на рік. Чисельність поголів’я кролів коливається в межах 10-15тис. Основна їх кількість зосереджена в підсобних господарствах.
Перспективною галуззю є рибне господарство. Воно розвивається на осові ставків (200 тис.га) ; водоймів Дністра, Дніпра, Південного Бугу та ін., а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Тут переважно розводять коропа, білог амура, ляща, товстолобика, судака та ін.
У державі організовано кліткове звірництво і практично у всіх областях розводять нутрій , норок, песця, андатру.
В Україні є і бджільництво , яке має тут давно історично сформовану продукцію. Ця продукція за княжих часів була важливою статтею експорту. Але інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, конкуренція штучного воску призвело до занепаду бджільництва в 18 ст. У 19 ст. відомий український пасічник П. Прокопович вперше в світі виготовив рамковий валик, в результаті чого бджільництво на Україні почало відновлюватися.
2 Продуктивність праці та рентабельність сільського господарства.
Інтенсивне відтворення це коли приріст обсягшу продукції відбувається за рахунок зростання продуктивності праці на базі науково-технічного прогресу прискорення виробництва, а також поліпшення її матеріального стимулювання і оргшанізації.
Екстенсивне – коли обсяг продукції збільшується за рахунок залучення додаткових трудових та виробничих ресурсів.
На сучасному етапі актуальними питаннями розвитку аграрного сектора економіки є аналіз стану соціального напрямку розвитку трудових ресурсів в Україні, яка входить у новий період перебудівних процесів, пов’язаних не тільки з економічною , але й з банківсько-фінансовою сферою.
Насамперед , це стосується заробітної плати та ефективної трудової діяльності і зайнятості с/г населення . Сьогодні діє деструктивний механізм дальшого руйнування економіки і деграції трудового потенціалу як у промисловості так і в сільскому господарстві.
Покищо не розроблені та не діють ефективні методи запобігання негативним тенденціям. З різних причин відбуваються скорочення обсягів виробництва продукції в суспільному секторі та чисельності трудових ресурсів (робочої сили) , а також як наслідок зниження продуктивності аграрної праці
Зазначимо , що виробництво валової продукції сільського господарства в розрахунку на душу населення України зменшилося з 817 крб. до 564 крб. , а її загальний обсяг – відповідно , з 42493 млн до 28829 млн крб. в господарствах розташованих у порівняно однакових природно-кліматичних умовах, трудомісткість виробництва одиниці основних видів сільськогосподарської продукції надто коливається ( в межах 4-10 разів ) навіть за усередженими показниками по їх групах. Отже продуктивність праці залежить від рівня господарювання та інших суб’єктивних факторів. Такі відмінності в цьому показнику зумовлені насамперед мірою використання досягнень науково-технічного прогресу в окремих сільськогосподарських підприємствах. Важливим критерієм прогресу є ефективність використання землі та худоби, до яких прикладається праця для одержання сільськогосподарської продукції , від її рівня залежить продуктивність трудових вкладень та ін. економічні показники.
Таким чином для виходу з кризової соціально-економічної та кредитно-фінансової ситуації треба перш за все зупинити повсюдний спад сільськогосподарського виробництва, а потім забезпечити його зростання. Тому більше уваги необхідно приділити енергійному впровадженню в галузі прогресивних технологій виробництва поліпшення її матеріально-технічного забезпечення, гарантуванню повсюдної та вчасної виплати заробітної плати, активізувавши матеріальне стимулювання аграрної праці.
3 Екологія і сільське господарство.
Відомо, що природа – єдина і неподільна, а сучасне господарство – результат взємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа – взаємопов’язані. Зв’язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів – взаємозалежні.
Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних екологічних проблем.
Нажаль протягом тисячоліть людина посилено втручалась в природу, не дбаючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнились відносини суспільства і природи в 20 ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишне середовище. Через різке збільшення кількості населення , і інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала екологічні проблеми глобального характеру.
Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6млн.га родючих земель; 11 млн.га лісу вирубається, гине від пожеж або забруднення довкілля. Внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють сотні тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище “парникового” ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки СО2 , випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випрамінювання Сонця.